50. Проаналізуйте родильну пісню на рівні: поетичні засоби, образна система (дитина, мати, баба повитуха).

У давнину народження дитини сформувало цілу систему обрядів, метою яких було забезпечити новонародженому та його матері добре здоров”я, відповідний психологічний стан, адаптацію до нових умов. Намагаючись пояснити народження дитини, праслов”яни вбачали у цьому дію магічних сил та духів предків і вважали, що дитина приходить у світ живих зі світу мертвих.  Щоб бути прийнятою у світі живих, дитина мала відректися світу мертвих. Це відречення здійснювалось у формі замовляння, яке від імені дитини говорили кум з кумою.  Творів української народної словесності, пов”язаних з народженням дитини, збереглось небагато. Це зумовлено тим, що церква, запозичивши частину язичницького ритуалу, доповнила його церковнослов”янським текстом єдиного зразка.  З-поміж існуючих у записах творів окрім формул-замовлянь, якими супроводжувались ритуали омиття, змивання, пострижин тощо, зустрічаються пісні переважно величального характеру. Художньо-образна структура цих творів насичена мфіологічними архетипами.  Поряд з величальними текстами співались ліричні та жартівливі, особливо що стосуються кумів.  

52. Веснянки як релігійні архаїчні тексти.

Веснянки — це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею. Своєю формою та образно-поетичними компонентами веснянки наближені до замовлянь, в яких до весни звертаються як до живої істоти:  Прийди, прийди, весно,  Принеси нам  Прийди, прийди, красна,  Принеси нам квіток.  Веснянки виконувались упродовж усіх свят весняного циклу, спеціально не приурочувалися до певного конкретного дійства, або ж цей зв´язок втратився. Тому термін «веснянка» часто використовується як загальне означення всіх жанрових різновидів цього періоду. Оскільки весняні містерії пов´язувалися з культом померлих предків та анімістичними уявленнями, то веснянки, як правило, виконувались на могилах, роздоріжжях, клинцях.  Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. С. Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі». Він відстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що «гаївка» походить від «гай» — місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси — часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше.  Весняні обрядові пісні й хороводи в наддніпрянській Україні називаються веснянками, а в Галичині — гаївками, ягівками або гагілками.  Веснянки співаються від Благовіщення аж до Зелених Свят або доки не вийдуть у поле полоти просо. Співаються вони скрізь: на вулицях села, на майдані під церквою, в лісі, в полі, а найчастіше на зелених луках понад річкою або ставком.  Гаївки в Західній Україні «грають» тільки на Великодньому тижні, на майдані під церквою або на гробках.  Веснянки й гаївки — це в переважній більшості пісні дівочі. Рідко де допускаються до участи в іграх хлопці; звичайно вони тільки приглядаються до гри, прислухаються до співу і час від часу, спровоковані насмішками та дотепами дівчат, «впадають» поміж юрбу і на хвилину переривають забаву.  Іноді побіч з дівочими гагілками чи веснянками хлопці зводять свої ігри: борікаються, бігають навипередки, «будують вежу», стаючи один на одного, тощо. Виходячи на вулицю співати веснянки або грати гаївки, дівчата вбираються в білі вишиті сорочки, а на голову кладуть вінки або квітчають волосся квітами. Співаючи веснянки, дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні, отже він швидкий або повільний.