33. Проаналізуйте символіку обрядів зажинків та обжинків, як відображаються їхні мотиви у поезії?

Зажинки – урочистий початок жнив. Обов”язковим був досвітній ритуал обходу поля, жертовна трапеза для духів поля, зав”язування із перших двох зжатих жмутів колосків так званого зажинкового хреста. Існував також обряд посвячення молодих дівчат у жниці, який часто супроводжувався ритуальним надрізанням руки серпом і кропленя кров”ю ниви (як жертва полю). З тотемними віруваннями пов”язаний звичай випасати коня на свіжій зажинковій стерні.  Зажинкові пісні – це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов”язані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувались як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви.  Поширеним у цих творах були мотиви прохання допомоги в тотемних птахів та сил природи.  Зажинки (Жнива, Прокопа) — давній український народний ритуал зажинання першого снопа. Це робила, як правило, берегиня роду — матір (за її відсутності — старша дочка) під спів зажинкової пісні.  Коли жито, ячмінь і пшениця дозріють, то господиня бере хліб-сіль і громичну свічку (свічка, посвячена на Стрітення, їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей та худобу від грому, ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви) та йде в поле зажинати ниву; вона жне серпом перший сніп пашні, несе його додому і ставить той сніп на покуття під образами, в інших місцевостях — у стодолі, де він стоїть аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочують окремо й зерна з нього святять у церкві, а перед засівом змішують їх із насінням. Соломою з першого снопа загодовують корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робилися в присутності священика.  Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівали хліби, тоді жінки йшли з піснями в поле, і одна з них взявши в жменю колосся, завивала їх вузлом — це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні на завиття вінків, а потім усі разом поверталися додому. 

Обжинкові пісні – це твори, якими супроводжувались обряди, пов”язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай.  Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців.  Частий мотив скликання пташкою своїх малих дітей додому із поля.  Багато обжинкових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка із колосків. Часто символічний вінок постає у піснях персоніфікованим образом – духом поля.  Значна кількість обжинкових пісень призначалася для співу по дорозі від поля до дому господаря.   Обжинки (Дожинки, Перша Пречиста, Велика Богородиця) — стародавній український народний звичай.  Обжинки розпочиналися оспівуванням останнього зжатого снопа та «Волосової бороди» (подекуди її називають «Спасовою») — трішки недожатого збіжжя, оберненого колоссям до землі. Парубки проповзали попід ним, «щоби їх цілий рік спина не боліла». Сплетений із останніх колосків вінок накладали на голову найкращій жниці й з останнім снопом ішли на подвір'я господаря, співаючи обрядові пісні. Господар зустрічав на воротях і запрошував на обжинкову толоку (т. зв. «могорич»), що завершувалася грою троїстих музик і забавою.  Велика збірка обжинкових пісень вміщена у збірнику Я.Головацького "Народні пісні Галицької та Угорської Русі" (1878).