4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.

4.1. Методичні вказівки для самостійної підготовки студентів (спс) та альбом для спс. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

4.2 Теоретичні питання до заняття:

1. Назвіть основні конструктивні елементи бюгельних протезів.

2. Базис,характеристика складових частин, механізм з’єднання зубів з базисом.

3. Межі базисів бюгельних протезів на верхній і нижній щелипах.

4. З’єднання каркаса з базисом протеза в залежності від клінічних умов.

5. Ретенційні елементи бюгельного протеза, кратка характеристика.

6. Сполучні елементи каркаса, загальні вимоги до них.

7. Піднебінні дуги, розміри, розташування в залежності від клінічних умов.

8. Піднебінна пластинка, розміри, розташування в залежності від клінічних умов.

9. Лінгвальна та вестибулярна дуги, розміри, розташування в залежності від клінічних умов.

10. Язична пластинка, розміри, розташування в залежності від клінічних умов.

11. Непрямі фіксатори їх призначення, розташування в залежності від клінічних умов.

12. Переваги бюгельних протезів над ЧЗПП.

13. Вимоги до матеріалів з яких виготовляється бюгельний протез.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

• На фантомному мікростенді демонструвати конструктивні елементи бюгельних протезів.

• Використовуючі фантомний мікростенд, об’яснити межі базисів бюгельних протезів на верхній і нижній щелипах.

• Охарактерезувати представленні зразки сполучних елементів каркаса бюгельного протеза

• На моделі демонструвати переваги бюгельних протезів над ЧЗПП.

Організація змісту навчального матеріалу .

Текст змісту заняття:

Основні конструктивні елементи бюгельних протезів:

1. Сідло (базис) - призначено для фіксації штучних зубів і заміщення втраченої частини альвеолярного відростка.

2. Ретенційні елементи - пристосування, призначені для утримання протеза під час функції:

а) кламмерна система;

б) оклюзійні накладки;

в) аттачмени (замки і шарніри);

г) система кріплення Румпеля-Шредера-Дольдера;

д) телескопічна система;

е) магнітні фіксатори.

3. Сполучні елементи - служать для взаємного з'єднання сідел протеза або сідла і ретенційних елементів протилежної сторони:

а) металеві дуги, пластинки, відгалуження;

б) підтримуючі і сполучні стрижні;

в) ретенційні петлі.

4. Непрямі фіксатори.

Базиси бюгельних протезів:

Базис (сідло) - частина спираючогося протеза, що несе на собі штучні зуби і замещающую частина альвеолярного відростка.

Базиси бюгельних протезів можуть бути пластмасові, металеві

або комбіновані. До сучасних базисних матеріалів пред'являється

ряд певних вимог.

Матеріал базису повинен:

1) володіти постійністю форми і розмірів під час обробки, екс-

плуатації та ремонту;

2) мати індиферентність до тканин і рідин порожнини рота;

3) мати достатню міцність при мінімальній товщині;

4) вбирати обмежену кількість рідини, тобто не набухати;

5) задовольняти вимогам естетики і зберігати колір при корис-

туванні протезом;

6) мати достатню пружність і міцність;

7) забезпечувати можливість переробки і перебазування при атрофії

підлеглих тканин;

8) добре поліруватися та зберігати поліровку;

9) мати достатню стійкість до зношування при нормальній екс-

плуатації;

10) мати малу питому вагу;

11) володіти достатньою теплопровідністю.

В даний час жоден з матеріалів повністю не відповідає цим

вимогам, тому переважно застосовуються комбіновані базиси. Пластмасу з'єднують з базисом протеза за допомогою каркасів сходового або петельного типу. Каркас повинен відстояти від поверхні слизової оболонки не менше ніж на 1 мм і розташовуватися на оральної поверхні ската альвеолярного відростка так, щоб гребінь його був покритий пластмасою. Товщина металевих петель або перекладин сходового каркаса неповинна перевищувати 1-1,5 мм. Задній край каркаса не повинен заходити на область горбів.

Штучні зуби в спираючихся протезах з'єднуються з базисом

різними способами в залежності від матеріалу, з якого вони виготовлені. Пластмасові зуби монолітно з'єднуються з пластмасовим базисом за рахунок хімічної спорідненості, а з металевим - механічним способом за допомогою різних ретенційних пристосувань (петель або дужок).

Порцелянові діаторичні і крампоні зуби зміцнюються механічним шляхом за допомогою пластмаси. Трубчасті зуби фіксують цементом на вертикальних металевих штифтах, відлитих одночасно з каркасом протеза.

Вільно закінчуються базиси повинні мати достатньо велику

площу, так як невеликий базис під дією функціонального навантаження

викликає травму слизової оболонки і резорбцію підлеглих тканин, в результаті чого збільшується його занурення.

Нерівномірне прилягання базису до слизової оболонки може прискорити

атрофічний процес в кості. Ряд авторів вважає, що площа базисів повинна в 3 рази перевищувати площу штучних бічних зубів. Якщо площа базису незначно відрізняється від площі розташованих на ньому зубів, то через підвищене навантаження можлива резорбція альвеолярного відростка.

Korber (1957) в експерименті довів, що можливість базису протеза протистояти функціональному навантаженню прямо пропорційна його

периметру, а не площі. Отже, доцільно максимально удлиняти базис на нижній щелепі в ретромолярну область, а на верхній щелепі перекривати бугор.

Межі базисів бюгельних протезів:

Дистальна межа - на нижній щелепі повинна проходити позаду

нижньощелепних горбків, на верхній - перекривати верхньощелепні горби.

Вестибулярна межа - на верхній і на нижній щелепах проходить

в межах нейтральної зони з урахуванням положення щічних складок і тяжів.

Межа базису з боку власне порожнини рота - на верхній щелепі при високих і середньої висоти альвеолярних відростках з піднебінної сторони проходить на рівні переходу альвеолярного відростка в тверде піднебіння. При низьких альвеолярних відростках і плоскому піднебінні слід перекривати базисом частину твердого піднебіння, а також замість дуги використовувати піднебінну пластину. На нижній щелепі кордон проходить в залежності від висоти альвеолярного відростка і місця прикріплення м'язів дна порожнини рота. Кордон розташовується в двох зонах: під'язиковій і ретроальвеолярній областях. У під'язиковій області межа не доходить 2 мм до переходу альвеолярного відростка в дно порожнини рота. У ретроальвеолярній області межа плавно переходить в дистальну або створюється «крило базису».

Слід також мати на увазі, що при I класі дефектів зубного ряду змі-

щення базисів в трансверзальному напрямку збільшує процеси атрофії, особливо в області латеральних схилів альвеолярного відростка.

При невеликих і середніх дефектах, обмежених з двох сторін стійкими зубами, базиси можуть займати меншу площу з метою збільшення простору для мови.

Для виключення хронічного гіпертрофічного гінгівіту в області

ясеневого краю опорних зубів між ним і базисом необхідне створення невеликого промивного проміжку для самоочищення від залишків їжі. При наявності недостатніх проміжків між базисами і опорними зубами спостерігаються запальні явища і глибокі зубоясеневі кишені.

З'ЄДНАННЯ КАРКАСА з базисом протеза

Залежно від клінічних умов з'єднання може бути:

1) жорстке (стабільне);

2) пружне (полулабільне);

3) шарнірне (лабільне).

Вибір способу з'єднання кламерів з сідлами протеза визначається

наступними факторами:

1) кількістю і стійкістю опорних зубів;

2) величиною і топографією дефектів зубних рядів;

3) ступенем податливості слизової оболонки;

4) функціональним співвідношенням зубних рядів.

Останній фактор має велике значення. Так, наприклад, якщо опорним зубам на стороні протеза протистоїть повний знімний протез, то жорстке з'єднання кламмеров не зробить негативного впливу на їх опорні тканини. Якщо ж на протилежній щелепі є інтактний зубний ряд, то більшу частину навантаження слід перенести на слизову оболонку, тобто застосувати пружні з'єднання.

Застосування жорсткого з'єднання, при якому передача жувального

тиску відбувається на опорні зуби, робить протез найбільш функціональним.

Для стабільної фіксації необхідні певні умови:

1) достатню кількість стійких опорних зубів;

2) сприятливе співвідношення довжини коронки і довжини кореня;

3) відсутність патологічних змін періодонта;

4) включені дефекти (III, IV класи).

При включених дефектах завжди застосовується жорстке з'єднання. При

невеликих дефектах III класу жувальний тиск передається переважно на опорні зуби. При великих дефектах III класу або при дефектах IV класу частина тиску повинна перерозподілятися на слизову оболонку. У цих випадках для зменшення навантаження на опорні зуби збільшують їх кількість і використовують з'єднувальні штанги.

При кінцевих дефектах I і II класу функціональне навантаження розподі-

ляеться між опорними зубами і слизовою оболонкою. Податливість слизової оболонки приблизно в 10 разів перевищує податливість періодонта.

Слід зазначити, що застосування пружних і лабільних сполук ускладнює виготовлення протезів. Жорстке ж з'єднання технічно просто здійснимо і дозволяє при правильному розташуванні опорних елементів зменшити негативну дію протеза на опорні тканини.

Однак існують клінічні ситуації (недостатня кількість опорних зубів, їх мала стійкість), в яких застосування пружного або лабільного з'єднання необхідно.

Кламмерна система фіксації.

Кламмерна система - важлива складова частина бюгельного протеза

що забезпечує його фіксацію і стабілізацію.

Кламери - найбільш поширений спосіб фіксації бюгельних протезів. Їх отримують методом литва або вигинання з дроту (нержавіюча сталь, сплави металів на основі золота). Детально цей матеріал буде представлений в наступних темах.

Телескопічна система фіксації.

Телескопічні системи фіксації або телескопічні коронки давно зарекомендували себе як дуже ефективний, надійний і високоестетичний вид фіксації часткових знімних протезів. Останнім часом існує безліч різних систем телескопів: від традиційних литих телескопічних коронок з благородних сплавів, телескопічних коронок з неблагородних сплавів, гальванотелеськопів, виготовлених на металеві або керамічні первинні частини до телескопічних коронок.

Телескопічна коронка складається з двох конструктивних елементів:

опорного (незнімного) - що фіксується на зубі, фіксуючого (знімного) - пов'язаного з базисом знімного протеза. Телескопічні коронки відносяться до подвійних коронок. Основна їх особливість - плоскопаралельні робочі фрикційні поверхні.

Детально цей матеріал буде представлений в наступних темах.

Замкові кріплення (атачмени).

Є альтернативою кламерної фіксації знімних протезів. Безперечною перевагою аттачменів є їх естетичність, відсутність видимих утримуючих елементів на опорних зубах. При використанні замкових кріплень утримання знімної частини протеза на протезному ложе здійснюється надійніше, ніж при кламерній фіксації. Замкове з'єднання забезпечує більш фізіологічну функціональну взаємодію частин комбінованого протеза, шляхом зменшення горизонтального навантаження на опорні зуби.

Залежно від способу передачі жувального навантаження, аттачмени

розділяють на жорсткі, шарнірні, ротаційні і аттачмени, що вільно рухаються в межах податливої слизової оболонки протезного ложа.

Топографія дефекту зубного ряду істотно впливає на вибір аттачмена. Практика показує, що аттачмени є методом вибору у всіх випадках, коли можна застосовувати традиційні кламери.

Детально цей матеріал буде представлений в наступних темах.

Магнітна фіксація.

Магнітні фіксатори можна розділити на три типи:

1. Міжщелепні відштовхуючі - внутрішньопротезної дії.

2. Однощелепні притягаючі - магнітні імпланти.

3. Внутрішньокореневі магнітні притягаючі фіксатори.

Штангова система кріплення Румпеля-Шредера-Дольдера.

Ця конструкція включає опорну незнімну частину у вигляді коронок або надкореневих ковпачків, між якими є штанга або балка(патриця) і знімну частину, розташовану в базисі, металеву контрштангу (матриця), точно повторюючу форму штанги.

Детально цей матеріал буде представлений в наступних темах.

Сполучні елементи каркаса.

До них відносяться металеві пластинки, дуги, відгалуження, підтримуючі

стрижні, ретенційні петлі або кріплення.

Вони служать для з'єднання різних частин бюгельного протеза в одну конструкцію.

Залежно від призначення розрізняють основні сполучні елементи - пластинки, дуги і допоміжні - відгалуження, стрижні і петлі.

За допомогою з'єднувальних елементів базиси зв'язуються між со-

бою, а також з іншими частинами каркаса - кламерами, непрямими фіксато-

рами і оклюзійними накладками.

Сполучні елементи повинні розташовуватися з урахуванням фонетики, ес-

тетікі і анатомічних особливості щелеп. Вони збільшують жорсткість

окремих частин каркаса і, таким чином, сприяють загальному зміцненню конструкції протеза.

Всі з'єднувальні дуги і пластинки повинні бути жорсткими, щоб

функціональне навантаження розподілялася між опорними зубами і базисами на робочій і балансуючій стороні. Дуги і пластинки, виготовлені з кобальтохромового сплаву, можуть бути тонше відповідних елементів з золото-платинового сплаву, що покращує функцію мови і не відбивається на міцності.

ПІДНЕБІННІ ДУГИ.

Дуги за місцем розташування на твердому піднебінні бувають: задні, серединіні, передні.

Задня піднебінна дуга показана при плоскому піднебінні з непіддатливою слизової оболонкою, при вираженому торусі. Задня дуга не заважає мові і не травмує тканини твердого піднебіння. Дистальна межа задньої піднебінної дуги повинна буть розташована на 4-5 мм ближче кордону твердого та м'якого піднебіння.

Серединна піднебінна дуга показана при відносно високому небі, неви-

вираженому торусі, досить товстій слизовій оболонці в області серединного піднебінного шва. Передній кордон дуги не доходить до області піднебінних складок.

Серединну дугу слід виготовляти більш широкої (до 6-8 мм) і тонкою

(не більше 0,5-0,7 мм), ніж задню.

Передня піднебінна дуга показана:

1) при неможливості виготовлення задньої або серединної дуги при на-

явності різко вираженого торуса, при підвищеному блювотному рефлексі;

2) неможливості виготовлення безперервного кламмера, перешкоджаючого

опусканню заднього краю протеза;

3) при необхідності посилення жорсткості протеза, що має довгі

сідла, з'єднаних задньою дугою.

Передня піднебінна дуга повинна розташовуватися на відстані від ясеневого

краю і по можливості менше перетинати піднебінні складки. Передню дугу роблять тонкою, плоскою і широкою. На Верхній щелепі дуга повинна мати Товщина 0.9-1.2 мм, а ширину 8-10 мм (Сорокін Г.П.), 4-6мм (Перзашкевіч Л.М.). Відстояті від слізістої Оболонки на 0.5 мм (Перзашкевіч Л.М.).

ПІДНЕБІННІ ПЛАСТИНКИ

Піднебінні металеві пластинки застосовуються при протяжних дефек-

тах зубів у фронтальному відділі щелепи або за наявності ряду включених

дефектів. В останньому випадку від металевої пластинки відходять відгалудження до литих зубів або фасеток, заміщуючих ці дефекти.

Піднебінні пластинки мають значно більшу ширину, ніж дуги. Мо-

гут покривати до половини поверхні твердого піднебіння. Використання пла-

стинкі в суцільнолитому протезі забезпечує міцність його конструкції і сприяє раціональному розподілу вертикальної і горизонтальної складових жувального навантаження на опорні тканини. Товщина пластинки коливається в межах 0,35-0,5 мм.

Пластинка повинна прилягати до слизової оболонки. Винятком явля-

ється область торуса і піднебінних складок.

Металева пластинка може розташовуватися тільки в області піднебінних

складок або може бути розширеною і з'єднуватися з многозвеньовими на-

кладками на передніх зубах. В останньому випадку область ясеневого краю повинна бути звільнена від контакту з металом щоб уникнути травми крайового періодонта.

ЯЗИЧНА (Лінгвальна) ДУГА

Язична дуга повинна бути обов'язково вужче і товще піднебінної дуги, її

розміри коливаються від 1,7 до 2,3 мм при висоті близько 4 мм.

Язична дуга розміщується на 2-3 мм нижче шийок зубів. Крім того, вона

повинна бути вище рівня дна порожнини рота на 1-2 мм, щоб м'які тканини, що покривають дно порожнини рота, не нашаровувалися на неї. Вона відстоїть від слізової оболонки на 1-1,2 мм. Ширина дуги на нижній щелепі не повинна буті менше 3мм, товщина - 1.5 мм (Соснін Г.П.).

Слід зазначити, що розміщення язичної дуги по можливості далі від ясеневого краю є кращим. Однак це залежить від топографії дефекту.

До моделювання язичної дуги на гіпсовій моделі всі нерівності

рельєфу повинні бути усунені, тобто ізольовані за допомогою воску. Залежно від стану слизової оболонки дуга повинна розташовуватися на відстані 0,5-1,0 мм від слизової оболонки. Тому при захворюваннях періодонта і навіть незначному збільшенні обсягу слизової оболонки просвіт повинен бути не менше 1 мм, а при нормальному стані - 0,5 мм. При покатости внутрішньої поверхні нижньої щелепи потрібно відносно широка щілина (до 1 мм) між дугою і слизовою оболонкою; при незначній покатости зазор може бути зменшений (до 0,5 мм).

При наявності валика слизової оболонки верхній край нижньої дуги може майже торкатися ясеневого виступу. Розміри поперечного перерізу дуги залежать від її довжини. Чим довше дуга, тим більше має бути її поперечний переріз. Перетину дуги зазвичай надають полугрушевідную форму, така форма не зменшує жорсткості, але значно менше дратує язик.

Язикова дуга повинна бути в 2 рази ширше многозвеньових накладок, роз-

ташованих на внутрішній поверхні фронтальних зубів. Крім того,

повинна бути чітка лінія переходу нижньої дуги в область кріплення базисів, тобто створені обмежувачі. Ці додаткові елементи каркаса повинні бути розташовані під кутом в 60 ° до горизонталі. Подальше виготовлення базисів з пластмаси повинно касатися цих обмежувачів, а не перекривати їх. Завдяки цьому між опорними зубами і базисом утворюються промивні простори, що важливо для профілактики хвороб періодонта.

Виготовлення язичної дуги може бути неможливо:

1) при наявності двосторонньої конвергенції моляров;

2) відсутності місця для дуги;

3) високому прикріпленні вуздечки язика;

4) при значному нахилі альвеолярного відростка вперед.

У цих випадках показано виготовлення язичної пластинки або вестибу-

лярной дуги.

ЯЗИЧНА (Лінгвальна) ПЛАСТИНКА

Замість язичної дуги іноді застосовують язичну металеву пла-

стинку.

При цьому верхній край пластинки повинен розташовуватися на 2-3 мм вище

зубних горбиків, забезпечуючи рівномірне навантаження всіх зубів.

Перевагою металевої пластинки є захист ясен від залишків їжі, особливо при аномальному розташуванні передніх зубів і захворюваннях періодонта.

Язична металева пластинка повинна заповнювати міжзубні проміжки, забезпечуючи хороший стабілізуючий ефект. Нижній край пластинки повинен бути декілька потовщений для міцності, а її внутрішня по-

верхность нижче напрямної лінії не повинна стосуватися ясеневого краю і слизової оболонки щелепи. Між металом та м'якими тканинами повинен бути зазор в 0,1-0,2 мм. Велика щілину сприяє гіпертрофії тканин.

Проміжок між металевою пластинкою і слизовою оболонкою створюється шляхом блокування міжзубних проміжків, ясенного краю і області внутрішньої поверхні нижньої щелепи на моделі за допомогою воску. Язикова металева пластинка може застосовуватися при високому розташуванні дна порожнини рота, екзостозах і високому прикріпленні вуздечки язика. Нерідко, вона краще пластмасової через тонкощі і теплопровідность металу, який надає стимулюючу дію на слизову оболонку.

ВЕСТИБУЛЯРНА ДУГА

При язичному нахилі премоляров не представляється можливим викорис-

товувать дугу або металеву пластинку між нахиленими зубами. У таких випадках застосовується вестибулярна дуга. Остання служить для

з'єднання двох або декількох базисів бюгельного протеза з боку губ і щік. Поміщається вестибулярна дуга в області перехідної складки на нижній щелепі таким чином, щоб не травмувати м'які тканини. Особливу увагу при цьому слід приділити звільненню вуздечок губи і щік та ізоляції виступів альвеол іклів.

Оскільки вестибулярна дуга длініше язичної, її переріз повинен бути

збільшений, щоб забезпечити необхідну жорсткість і міцність.

Іноді в області одних зубів розміщується вестибулярна дуга, а в дру-

гій області - язична.

При моделюванні каркаса слід пам'ятати, що піднебінні і язичні дуги,

металеві пластинки і відгалуження розташовуються на відстані 5-7 мм від ясенного краю, щоб уникнути застрявання їжі і гіпертрофії слизової оболонки.

ПІДТРИМУЮЧІ СТРИЖНІ

Застосовуються між тілом кламерів і ретенціоннимі кріпленнями

каркаса. При моделюванні елементів протеза підтримуючі стрижні укладаються на модель в останню чергу, після моделювання опорно-утримуючих кламерів, дуг, відгалужень і ретенційних кріплень.

Останні можуть бути у вигляді ретенційних грат чи петель. Природньо, вони повинні відстояти від моделі для забезпечення зазору в 1-2 мм, щоб розташувати базисну пластмасу.

МОДИФІКОВАНИЙ БЕЗПЕРЕРВНИЙ КЛАМЕР

Показанням до використання модифікованого многозвеньевого

кламмера є дуже маленький простір між дном порожнини рота і

ясенним краєм після гінгівектоміі або при значній атрофії альвео-

лярного відростка. Клінічні коронки зубів у цих випадках довгі, що дозволяє застосувати широкий безперервний кламмер, який замінює дугу.

Непрямі фіксатори

Ці конструкції сприяють стійкості суцільнолитого протеза на щелепі, запобігаючи його перекиданню. Їх називають «кіпмайдерами»-непрямими фіксаторами або запобіжниками від перекидання. Щодо осі обертання протеза вони розташовуються на стороні, протилежної базису. Чим далі від базису розташовується непряма фіксація, тим вона ефективніша.

Відомі такі види непрямої фіксації:

- Плече Cummer або відросток з накладкою на оральну поверхню

фронтальних зубів;

- Оклюзійна накладка;

- Многозвеньові накладки;

- Амбразурні гачки.

Непрямі фіксатори застосовуються завжди при відносно великому

вигині язичної дуги на нижній щелепі при I і II класах дефектів зубних рядів за Кеннеді.

При I класі дефектів і протяжної дузі непряма фіксація розташовується на іклах.

При IV класі в якості непрямих фіксаторів застосовуються кламерами,

які розташовуються на дистальній поверхні останніх молярів, прекоджая

зсуву базису. Оклюзійна накладка непрямого фіксатора допомагає розподілу вертикальної складової навантаження більше, ніж на два опорних зуба, а при наявності горбків, між якими розташовується накладка, остання бере участь у передачі горизонтальної складової навантаження.

Нерідко, при II класі дефектів зубних рядів за Кеннеді застосовується

непряма фіксація зубів, а також збільшується стабілізація протеза на

верхній щелепі, особливо при маловираженому альвеолярному відростку і

плоскому піднебінні.

У всіх випадках, коли опорними є тільки 2 зуба, доцільно

застосування непрямих фіксаторів, які, крім збільшення загальної опори протеза, забезпечують стабілізацію протеза на щелепі.

При I класі дефектів зубного ряду непряма ретенція не застосовується,

коли передні зуби розташовуються майже по прямій лінії. Непряма ретенція не застосовується також при нахилі передніх зубів в оральному напрямку, за винятком випадків вибору шляху введення протеза ззаду наперед.

Переваги бюгельних протезів над ЧЗПП.

1. Функціональна ефективність бюгельних протезів вища, ніж у

ЧЗПП.(75%до45%).

2. Бюгельні протези забезпечують розподіл жувального навантаження між періодонтом опорних зубів і слизовою оболонкою протезного ложа.

3. Розподіл функціонального навантаження можливий за допомогою

кламерів і інших елементів.

4. Конструкція бюгельного протеза дозволяє шинувати зуби, що залишилися і усувати функціональне перевантаження окремих груп зубів.

5. Бюгельні протези зменшують горизонтальний компонент функціонального навантаження на опорні зуби і альвеолярні відростки за рахунок більш стійкої фіксації.

6. Незначне порушення смакової, температурної, тактильної чутливості тканин порожнини рота при використанні цих протезів.

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю:

Нарисувати схему відмінностей бюгельної конструкції від часткових знімних пластинкових протезів.

Б. Тестові завдання:

1.Ширина верхньої передньої дуги

A. 6.0 ± 2.0 мм

B. 7.0 ± 2.0 мм

C. 8.0 ± 2.0 мм

D. 9.0 ± 2.0 мм

E. 10.0 ± 2.0 мм

2.Ширина нижньої дуги

A. 2.5 ± 1.0 мм

B. 3.0 ± 1.0 мм

C. 3.5 ± 1.0 мм

D. 4.0 ± 1.0 мм

E. 5.0 ± 1.0 мм

3.Товщина верхньої задньої дуги

A. 1.3 ± 0.2 мм

B. 1.4 ± 0.2 мм

C. 1.5 ± 0.2 мм

D. 1.6 ± 0.2 мм

E. 1.7 ± 0.2 мм

4.Товщина нижньої дуги

A. 0.5 ± 0.1 мм

B. 1.0 ± 0.1 мм

C. 1.5 ± 0.1 мм

D. 2.0 ± 0.1 мм

E. 2.5 ± 0.1 мм

5.Товщина піднебінної пластинки

A. 1.5 ± 0.2 мм

B. 1.0 ± 0.2 мм

C. 0.8 ± 0.3 мм

D. 0.4 ± 0.2 мм

E. 0.2 ± 0.2 мм

6.Товщина язичної пластинки у нижнього краю

A. 2.5 ± 0.1 мм

B. 2.0 ± 0.1 мм

C. 1.5 ± 0.1 мм

D. 1.0 ± 0.1 мм

E. 0.9 ± 0.1 мм

7.Величина зазору між каркасом сідла бюгельного протеза і слизовою оболонкою альвеолярного відростка

A. немає зазору

B. 0.2 мм

C. 0.5 мм

D. 1 мм

E. не менше 1,5 мм

8.Вестибулярне розташування дуги в бюгельному протезі для нижньої щелепи обумовлено наступним положенням фронтальних зубів нижньої щелепи

A. вираженою протрузією фронтальних зубів нижньої щелепи

B. вираженої ретрузією фронтальних зубів нижньої щелепи

C. вертикальним положенням поздовжніх осей нижніх фронтальних зубів

D. бажанням пацієнта

E. високим альвеолярним відростком нижньої щелепи

9.Величина зазору між слизовою оболонкою піднебіння і піднебінною пластинкою

A. не більше 0.8 мм

B. не більше 0.5 мм

C. не більше 0.4 мм

D. не більше 0.3 мм

E. немає зазору

10. Кіпмайдер - це

A. шинуючий пристрій

B. фіксуючий пристрій

C. антіопрокидуючий пристрій

D. естетичне пристосування

E. декоративний елемент

Література.

Основна:

1.Аболмасов Н.Г., Аболмасов Н.Н., Бычков В.А., Аль-Хаким А. Ортопедическая стоматология, СГМА, 2000.-576 с.

2.Рожко М.М.,Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія, Київ: Книга плюс, 2003.-552 с.

3.Ортопедическая стоматология. Протезирование съёмными пластиночными и бюгельными протезами. под ред. С. А. Наумовича. Учеб. пособие – 2-е изд. – Минск : БГМУ, 2009. – 212 с.

4. Щербаков А.С. и др. Ортопедическая стоматология: Учебник. - СПб, 1997. - 565с.

5. Копейкин В.Н. Руководство по ортопедической стоматологии: - М.: «Триада-Х», 1998. - 496 с.

6. Бушан М.Г. Ошибки и осложнения при зубном протезировании и их профилактика.-Кишинев: ИПФ «Ракиль» - «Сириус», 2000.-419с.

7. Копейкин В.Н. Ошибки в ортопедической стоматологии. - М.: Медицина,, 1986.-174с.

Допоміжна:

1. Исидоре Эммануэль Лусьен Кененс «Конструкция бюгельного протеза» Москва 1999

2.Глен П. Макгивни, Алан Б. Карр «Частичные съёмные протезы» Львов 2006.

3.Вульфес, Хэннинг: Современные технологии протезирования: - Издание первое - Бремен: academia • dental- International School BEGO Germany. 2004

4.За редакцією Короля М.Д. Пропедевтика ортопедичної стоматології. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2005.- 204 с.

5. Методические разработки.

6. Лекционный материал.

7. Милерян В.Е. Методические основы подготовки и проведения учебных занятий в медицинских вузах (методическое пособие) - Киев, "Крещатик", 1998. - 64 с.

8.Матеріалознавство у стоматології. Під заг. ред. проф. М.Д. Короля. Навчальний посібник для стоматологічних факультетів.- Вінниця: НОВА КНИГА. 2008.-240 с.

Методичну рекомендацію склав: к.мед.н. ас. Калашніков Д.В. ___________

Рецензент: д.мед.н. Король Д.М. ___________