Рентгенологічні обстеження.

Рентгенодіагностика посідає одне з чильних місць у виявленні пухлин людини. Завдання дослідника полягає у встановленні первинної локалізації, розповсюдженості процесу та діагнозу захворювання. При підозрі на пухлину щелеп проводиться рентгенологічне обстеження хворого (оглядові та прицільні рентгенограми щелеп, додаткових пазух носа, сіалографія, рентгенографія додаткових пазух носа з контрастуванням, комп’ютерна томографія та ін.).

Рентгенодіагностика базується на симптомах, що визначають точну локалізацію, форму, розміри окремих органів та патологічного вогнища. Крім традиційних методів дослідження – рентгеноскопії та рентгенографії, в даний час застосовується томографія, зокрема, комп’ютерна, а також методи із застосуванням штучного контрастування: ангіографія, пневмографія, лімфографія, сіалографія, гайморографія.

Рентгенологічне дослідження, що проведено в динаміці спостереження після лікування, дозволяє оцінити його ефективність, своєчасно виявити рецидив та вирішити питання про подальшу лікувальну тактику.

• У хворих із злоякісними новоутвореннями голови та шиї обов’язково виконують рентгенологічне дослідження органів грудної клітки для виявлення метастазів у середостінні та легенях. За показаннями з цією ж метою здійснюють рентгенологічне дослідження інших органів та відділів скелета. Незважаючи на інформативність рентгенологічного дослідження, виявити з його допомогою внутрішньоепітеліальний чи мікроінвазивний рак неможливо. Рентгенологічні методи виявляють пухлину діаметром 1-2 см, при якій у 15 % випадків є мікрометастази. Тому діагноз такої пухлини не є раннім, він у кращому випадку є своєчасним.

• Рентгенографія кісток лицевого черепу виконується за загальними правилами. Інколи достатньо краніографії у прямій та боковій проекціях для вирішення питання про наявність злоякісної пухлини та межах її розповсюдження. Для уточнення змін стінок гайморової пазухи і стану нижнього краю орбіти виконують рентгенограму в носопідборідній (потилично-підборідній) проекції. Ця ж проекція інформативна для дослідження лобної кістки, орбіти, вилицевої кістки та дуги. Для детального дослідження стану альвеолярного відростка верхньої щелепи із зубами та піднебіння рекомендується проведення внутрішньоротової рентгенографії верхньої щелепи вприкус. Внутрішньоротові контактні рентгенограми бокових відділів верхньої щелепи дають змогу вивчити стан зубів з альвеолярними відростками від латерального різця до третього моляра та нижні відділи гайморової порожнини (альвеолярні бухти). Для діагностики пухлин нижньої щелепи виконується позаротова рентгенографія в передній, оглядовій (носолобній) та бокових проекціях. Для дослідження стану альвеолярного відростка і нижніх зубів виконується контактна внутрішньоротова рентгенографія.

• Останнім часом для дослідження щелепно-лицевої ділянки широкого розповсюдження набули методи панорамної рентгенографії. Слід розрізняти ортопантомографію – пошарове панорамне дослідження щелеп та звичайну панорамну рентгенографію. При відсутності спеціального рентгенологічного обладнання можна використовувати запропонований Сидорою В.Д. і співавторами спрощений метод панорамної рентгенографії лицевого черепа. Зображення отримують із допомогою звичайного рентгенологічного апарату на плівку в гнучкій касеті. Панорамна рентгенографія одночасно дає зображення верхньої та нижньої щелеп; багато дрібних деталей на панорамних рентгенограмах розрізняються краще, ніж на звичайних.

• Томографія – метод пошарового рентгенологічного дослідження. У хворих на рак верхньої та нижньої щелепи, пухлинах інших органів порожнини рота томографія дає змогу орієнтовно визначити межі злоякісного росту. Пошарове дослідження гайморових порожнин, верхньої та нижньої щелеп проводять у прямій та боковій проекціях. Виділяють шари з інтервалом 0,5-1,0 см. Томографічний метод дає можливість виявити ділянки екзофітного росту, визначити розміри патологічного вогнища і його співвідношення з навколишніми тканинами, ділянки кісткової деструкції, стан пневматизації гайморових пазух.

• Комп’ютерна томографія (КТ) – належить до найсучасніших методів променевої діагностики. КТ базується на принципі побудови рентгенівського зображення органів і тканин за допомогою ЕОМ. Метод має значні переваги перед звичайним рентгенологічним дослідженням, а саме:

• він на порядок чутливіший, ніж звичайна рентгенографія;

• за допомогою КТ отримують чітке зображення органів та пухлини виключно в тій площині, в якій проводиться дослідження, без накладання сусідніх структур;

• КТ дає змогу робити точні виміри досліджуваних об’єктів;

• КТ дозволяє не тільки вивчати стан певного органу, але й визначити взаємовідношення з оточуючими тканинами та органами.

Діагностично-інформативну цінність КТ можна збільшити методом контрастування відповідних органів, систем чи тканин.

• Сіалографія. Внаслідок уведення контрастної речовини у систему вивідних проток слинних залоз можна діагностувати пухлини привушних та піднижньощелепних залоз.

• Ангіографія – уведення контрастної водорозчинної речовини в судини, після чого виконується серія рентгенівських знімків у прямій та боковій проекціях. Варіанти ангіографії: артеріографія, флебографія, лімфографія.