5 тема

Інакше протікали архітектурно-будівельні процеси в західних землях України, які знаходились майже до кінця ХVІІІ ст. під владою шляхетської Польщі. В кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст.ст. на Правобережжі будували мало. Економіка цих районів була в занепаді, що заважало будівництву в крупних масштабах.

Колонізаторська політика шляхти приводила до подавлення національної української культури і до розповсюдження західних архітектурних форм. Оскільки шляхта належала до римсько-католицької церкви, то, природно, вона спонукала розповсюдження форм барокової архітектури. Ще й тепер на тлі типово українського краєвиду підносяться барокові, з готичними рисами костели у Вінниці, Бердичеві, Меджибожі та інших місцях. Такі споруди, які б вони не були значні, самі по собі не відносяться до кола української національної архітектури.

Прикладів поєднання архітектури і скульптури в будівельній практиці Лівобережжя і Подніпров’я в ХVІІ – на початку ХVІІІ ст.ст. край небагато. В архітектурі був більше розповсюджений живопис, особливо у вигляді так званих парсун і колтрин, тобто портретних зображень на полотні, шкірі й дереві, які розміщували в будівлях суспільного призначення, в тому числі і в культових.

У ті часи українські майстри створили безліч іконостасів, які є справжніми витворами мистецтва. Особливо чудовими були іконостаси в Єлецькому і Троїцькому соборах у Чернігові, Софійському, Миколаївському, Братському соборах у Києві, а також у Сорочинській, Лютенській, Роменській та інших церквах.

У ХVІІ і до першої третини ХVІІІ ст. декоративне вбрання фасадів виконувалось із цегли. Декорування площин і об’ємів за допомогою ліпнини почало розповсюджуватись із 30-х pp. ХVІІІ ст. і досягло дуже високого художнього рівня.

* * *

Війна з Швецією, однією з найсильніших держав Європи на початку ХVІІІ ст. призвела до розширення оборонного будівництва за рахунок скорочення цивільного мурованого будівництва. Це не могло не позначитись і на розвиткові українського монументального будівництва. Після Полтавської перемоги і в зв’язку зі зростанням Російської імперії у внутрішньому житті України настають великі зміни, які зумовлюють дальший розвиток української архітектури.

У першій чверті ХVІІІ ст. у розвитку української архітектури визначається рубіж, який спричинився змінами у політичному й економічному житті України. Воз’єднані з Росією, феодально-кріпосницькою монархією, українські землі поступово втрачають свою автономію. Посилюється феодально-кріпосницький гніт, зростає класове розшарування, козацька верхівка та монастирі зосереджують у своїх руках великі багатства і стають замовниками нового великого будівництва.

Провідна роль в економічному й культурному житті тогочасної України належить Києву. Значне розширення його оборонних споруд, де розміщувався великий гарнізон російських військ, робили його важливим стратегічним пунктом. Зросло також значення Харкова, який став центром Слобідської України.

Хоч одержані російським військом перемоги на півдні й поліпшили воєнну ситуацію на Україні, загроза з боку Туреччини і шляхетської Польщі не була остаточно усунута. Тому оборонне будівництво не втрачає свого значення. Одночасно з оборонним будівництвом велика увага приділяється спорудженню й укріпленню монастирів. У містобудуванні зберігаються традиції ХVІІ ст. Принцип нерегулярності залишається, хоч і трапляються винятки, як, наприклад, перепланування в 60 – 70 рр. ХVІІІ ст. Глухова, проведене під керівництвом російського архітектора Андрія Квасова.

Містобудівництву перших двох третин ХVІІІ ст. властиве завершення формування давніх архітектурних комплексів із виявленням при цьому нового розуміння й трактування поєднання архітектури з рельєфом та навколишнім краєвидом і введенням у композицію висотних споруд. Це стосується переважно монастирських ансамблів. Разом із тим на український грунт переносяться прийоми будівництва петербурзьких і московських палаців зі службами й регулярними парками. З ХVІІІ ст. симетричність композиції будинків і комплексів поступово входить у практику українських міст. Ця система на Придніпров’ї має свої, відмінні від Галичини, Волині та Поділля особливості.

На початку ХVІІІ століття в архітектурі Києва, Лівобережжя та Слобожанщини виникла багата й своєрідна за формами композиція будинків у стилі бароко з соковитою пластикою стін у вигляді декоративних ніш, півколонок, пучків рокреповок, насиченого ліпного орнаменту й кольорових керамічних вставок. Малюнок орнаменту не відзначається особливою витонченістю, деталі часто грубуваті, але в цілому звертають на себе увагу вільна композиція фасадів та оригінальність архітектурних форм. Інша картина спостерігається в західних землях України. Після століття будівельного застою у другій половині ХVІІІ ст. тут було споруджено ряд видатних будівель у стилі бароко.

Принцип простої камерної побудови житлових громадських споруд зберігається в Києві, на Лівобережжі та Слобожанщині і в першій половині ХVІІІ ст. Камерний принцип властивий побудові монастирських келій і митрополичих палат.

Палати митрополита Києво-Печерської лаври у їх первісному вигляді мали чотири кімнати, розташовані в один ряд. Архітектурні форми будинку з широкими пілястрами та нішами, багатим карнизом і глибокими амбразурами вікон вирішено значно багатше за келії.

Складнішу структуру мав митрополичий будинок на Софійському подвір’ї. За рахунок здвоєного ряду камер у ньому значно скорочено довжину корпусу. Виступаючі грановані ризаліти розвивають композицію як у функціональному, так і в художньому відношеннях. Після надбудови другого поверху та перебудови Софійського митрополичого будинку в середині ХVІІІ ст. із двох поздовжніх боків корпусу з’являються високі фронтони. Один із цих фронтонів звернено в бік Софійського собору, другий – у бік брами Заборовського. Будинок митрополита відзначається стрункими пропорціями, високим дахом із заломами, сильними гранованими ризалітами, глибокими отворами вікон першого поверху і вишуканим силуетом барокового фронтону з монументальним розписом. Усі ці якості ставлять митрополичий будинок у ряд кращих світських споруд ХVІІІ століття.

Брама Заборовського з митрополичим будинком у композиційному плані – одне ціле, її створив у 1746 році архітектор Й.Шедель на кошти митрополита Заборовського. Вона, і зв’язані з нею службові приміщення, розташована майже по осі митрополичого будинку. Брама постановлена з великим відступом від вулиці, завдяки чому перед ворітьми утворився майданчик у вигляді трапеції, що звужується у напрямі воріт. Таке влаштування проїзду було типовим майже для всіх монастирських огорож ХVІІІ ст., незалежно від того, як вирішувався проїзд – під дзвіницею, надбрамною церквою чи через спеціальні ворота (рис. 5.13).

Рис. 5.13. Брама Заборовського Софійського собору у Києві, 1746 р. Загальний вигляд із заходу

Брама Заборовського є чудовим витвором бароко з ввігнутою лінією фасаду, сильними уступами двох арок, глибокими нішами для колон і високим фронтонам. Фронтон прикрашений пишним ліпленням. Багатство і соковитість форм, мальовничість силуету роблять цей невеличкий витвір української архітектури першої половини ХVІІІ століттями чи найкращим взірцем національної архітектури.

У середині ХVІІІ столітті в Києві було споруджено два палаци – Царський (1755 р.), збудований арх. І.Мічуріним і Кловський (1754 – 1758 рр.), збудований П.Неєловим і С.Ковніром. У них закладені нові принципи композиції світських будинків. Вони вирішені без замкнутих дворів, із рівноцінною архітектурою обох фасадів.

Дворядне розташування приміщень чітке виділення центрального входу – це ті планувальні принципи, які були новими для цивільної архітектури Києва. Царський плац збудований на взірець палацу в Петрово архітектора Растреллі. Він відзначається багатством форм і наявністю терас із боку парку, що надає йому інтимності й органічного поєднання з парком.

У ХVІІІ ст. українська архітектура збагатилася кількома пам’ятками, за якими можна простежити зародження і розвиток таких типів цивільних споруд, як навчальні заклади, будинки міського самоврядування та іншого призначення. Найвидатніші з них – це: Київська академія, Ковніровський корпус у Києво-Печерській лаврі, магістрат у Козельці.

Навчальний корпус Київської Духовної академії, будівництво якого розпочато було ще в 1704 р., був добудований Й.Шеделем і закінчений у 1740 р. Це – двоповерховий будинок із відкритою галереєю – аркадою по головному фасаду. На причілку буда однобанна церква. Дах корпусу – двоярусний, із заломами. Галерея другого поверху зі спареними колонами, з пологими трицентровими арками, струнка баня церкви надали йому своєрідності і оригінальності.

У середині ХVІІІ ст. з'являється необхідність у будівництві капітальних споруд полкового та сотенного призначення, більшість із яких мала у плані форму прямокутника, поділеного на окремі кімнати.

Після пожежі 1718 року в Києво-Печерській лаврі велося обширне будівництво. Тоді й почалося будівництво одного з найцікавіших споруд Києва першої половини ХVІІІ ст. Ковніровського корпусу. Він збудований відомим Київським майстром ХVІІІ ст. Степаном Ковніром (рис. 5.14).

Корпус складається з кількох частин, споруджених у різний час. Найдавніша частина його – між північним та південним крилами – збудована в кінці ХVІІІ ст. Старе південне крило Ковніровського корпусу було самостійним будинком монастирської хлібопекарні, збудованої на початку ХVІІІ ст.

У 1721 – 1727 p.p. на північ від хлібопекарні Ковнір збудував новий одноповерховий Будинок книгарні. Це була симетрична споруда з трьома фронтонами. Після пожежі у 1746 – 1773 роках С.Ковнір відбудував будинки книгарні та друкарні. У ці ж роки прибудовується й тамбур. Таким чином, Ковніровський корпус складався десятиліттями.

Н

Рис. 5.14. Ковніровський корпус Києво-Печерської Лаври, ХVІІ – ХVІІІ ст. Загальний вигляд, план

айбільш цікавою частиною Ковніровського корпусу є його фронтони. Вони розташовані в ряд по головному фасаду і відрізняються один від одного своїми формами й складністю силуету, крім двох, що розташовані по кінцях корпусу. Але вони об'єднані стилістично, прийомами й характером основних членувань. Перші за часом спорудження фронтони відзначаються стриманим і дещо площинним трактуванням форм, своєрідністю малюнка і наявністю мотивів народного мистецтва. У фронтонах, створених С.Ковніром через 25 років, більше експресії, пластичності; півколонки, тяги й волюти різко виступають із поля стіни. Це, а також: деталі і декоративне ліплення, є характерним для стилю бароко.

А

Рис. 5.15. Дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, 1754 – 1761 рр. Загальний вигляд, плани першого та другого ярусів

втор споруди Степан Ковнір був вихідцем із простого люду. Він народився в селі під Києвом. Будівельній справі архітектор навчався в Києво-Печерській лаврі, особливо на відбудовчих роботах після пожежі 1718 р. Спеціальної архітектурної підготовки він не мав. Вважають, що він був навіть неписьменний, і якщо навчився писати, то дуже пізно. Протягом шестидесяти років він збудував дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах (рис. 5.15), церкву і дзвіницю у Василькові, церкву в Китаєві та інші.

З ім’ям другого видатного українського архітектора ХVІІІ ст. Івана Григоровича-Барського пов’язують будівництво магістрат в Козельці (1765 р.) Чернігівської області. Це невеликий стрункий будинок прямокутної форми в плані з колонним ґанком посередині. Цікавою тут є спроба поряд із парадним входом вирішити сходовню в окремому об’ємі.

У другій половині ХVІІІ ст. у Києві, а також у містах, що підтримували з ним тісні стосунки, виникла цікава у стилістичному відношенні група культових споруд. Храмам цієї групи властиві прямокутні чи напівкруглі форми бічних відгалужень хреста, розміщення бічних бань у п’ятибанних спорудах по діагоналі, як у давньоруських храмах, і введення в композицію фасадів ордерної системи. Найкращими пам’ятниками цієї групи є: Андріївська церква в Києві (1747 – 1753 рр.), собор Різдва Богородиці в Козельці (1752 – 1764 рр.), церква Антонія і Феодосія в Василькові (1756 – 1758 рр.), Покровський собор в Охтирці (1753 – 1762 рр.) і церква у селищі Вороніж на Чернігівщині (1781 р.).

А

Рис. 5.16. Андріївська церква у Києві, 1747 – 1753 рр., арх.

В.В. Растреллі.

Загальний вигляд, план

ндріївська церква була збудована архітектором І. Мічуріним за проектом В.Растреллі (рис. 5.16). Вона розташована в північному кінці давнього Києва, що височить над Подолом і придніпровськими схилами. Виразність і ефектність об’ємно-просторової композиції Андріївської церкви тісно пов’язана з мальовничим рельєфом місцевості, з якої вона виростає. Вона так вдало вписана в силует міста, що здається, ніби вона є органічним елементом дніпровських гір. Архітектурні членування, форма і пропорції кутових пілонів із банями органічно доповнюють пейзаж майстерно вирішеним переходом від масиву гори до струнких форм споруди. У вирішенні плану Андріївської церкви застосовано прийом грецького хреста, у західній частині якого влаштовано притвор. Між рукавами хреста поставлено чотири пілони з стрункими верхами. Церква має п’ятибанне вінчання, при цьому бокові бані розташовані по діагоналі будівлі, що було незвичним для українського культового будівництва ХVІІ – ХVІІІ століть.

Собор Різдва Богородиці в Козельщі, збудований А.Квасовим і оздоблений І.Григоровичем-Барським, у плані становить квадрат із чотирма внутрішніми опорами й виступаючими з усіх сторін круглястими апсидами. Зовні перший ярус розшито горизонтальним рустом. Лопатки цього ярусу продовжуються коринфськими пілястрами другого ярусу. Мотив пілястрів і лопаток є основним засобом архітектурного вирішення зовнішньої форми і інтер’єру. В оздобленні інтер'єрів звертає на себе увагу витончена прорисовка карнизів, тяг і капітелей. У цьому відношенні Козелецький собор є найбільш досконалою спорудою третьої чверті ХVІІІ століття. Вважають, що в архітектурі Козелецького собору І.Барського і А.Квасов зробили перший крок до архітектури класицизму. Іван Григорович-Барський будував дуже багато, і можна без перебільшення сказати, що у другій половині ХVІІІ ст. архітектурне обличчя Київського Подолу визначилась головним чином будівлями Барського. Головні риси творчості Барського проявилися в одному з типових для нього споруд – у надбрамній церкві Кирилівського монастиря (1760 р.). На основі звичайної тридільної церкви він уперше на Україні з’єднав церкву і дзвіницю шляхом різкого виявлення по висоті середнього об’єму. Завдяки цьому порівняно низькі бокові камери набули вигляд багатогран­них апсид, а вся споруда – ступінчасту, струнку композицію.

У

Рис. 5.17. Собор св. Юра у Львові, 1744 – 1770 рр. загальний вигляд із півдня

роботах Барського застосовані стрункі пропорції основного середнього ярусу культових споруд. Це пов’язано, напевно, з бажанням надати спорудам стрункості й шляхетності. У своїх творах Барський проявив себе неабияким майстром форми. Його мистецтво було тісно пов’язано з кращими традиціями української архітектури ХVІІІ ст. і відзначалися яскравою творчою індивідуальністю. Ще один напрямок у культовому будівництві ХVІІІ ст. характерний для уніатських церков та костьолів у західноукраїнських землях. Здебільшого це тринефні споруди в стилі польського бароко з еліптичною формою нефів або овальним планом, із великим ордером і сильними розкреповками антаблементу. Значні будівлі цього типу зустрічаємо у Львові. Величний собор Юра, побудований за проектом арх. Меретіна, розташований на пагорбі, трохи осторонь від центру міста (рис. 5.17). Собор височить на терасі й увінчаний банею на барабані. Звертають на себе увагу тонко виконані складні по профілю кам’яні карнизи, капітелі, парапети і монументальна скульптура головного фасаду, особливо фігура св. Юра, виконана скульптором Пінзелем. Малі архітектурні форми всього комплексу – стовпи огорожі, грати, вази, ворота, сходи – виконані з високою майстерністю і є кращими архітектурними творами ХVІІІ ст.

Н

Рис. 5.18. Домініканський костьол із дзвіницею у Львові, ХVІІІ-ХІХ ст. Загальний вигляд, план першого поверху

еабияким своєрідним взірцем католицького костьолу є костьол домініканського монастиря у Львові, побудований у 1754 – 1779 рр. Львівським архітектором Мартином Урбаником за проектом відомого інженера й архітектора Яна де Віта (рис. 5.18). В основі будови лежить центральний, овальний у плані, простір, оточений капелами і прилягаючими до нього тамбуром із заходу і вівтарною частиною зі сходу. Будівля увінчана куполом на барабані з ліхтарем. Вдалі за пропорціями і силуету купол із ліхтарем і барабан пов’язані з традиціями ренесансу, але в бароковій інтерпретації – зі здвоєними колонами і розкрепованим антабле­ментом. У барокових формах виконаний і тамбур входу, прикрашений сильно розкрепованим антаблементом ордеру і розкрепованим круглястим карнизом фронтону. Вся будова, і особливо внутрішній простір, відзначається погодженістю пропорцій і шляхетністю прорисовки деталей. Сміливість інженерного вирішення, багатство оздоблення і соковиті членування роблять його одним із кращих творів бароко.

У ХVІІІ столітті збудовано ряд крупних споруд у західних землях України. Звертають на себе увагу комплекс Почаївської лаври і ансамбль Іезуїтського колегіуму в м. Кремінці. До складу Почаївської лаври (рис. 5.19) входять собор із двома високими вежами на головному фасаді і трапезна з багатим бароковим фронтоном. Комплекс збудований на високому пагорбі в 60 – 70-х рр.

Цікавим зразком католицького культового зодчества ХVІІІ ст. на Україні є ансамбль Іезуїтського колегіуму в м. Кремінці, збудований у 1731 – 1734 роках. Основна частина ансамблю – великий костьол базилічно-хрестовокупольної системи з округленими виступами трансепта.

Х

Рис. 5.19. Дзвіниця Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові, 1771 – 1775 рр. Вигляд із заходу, план першого ярусу

VІІІ століття знаменується остаточним формуванням типу монументальної багатоярусної дзвіниці. Перші споруди цього типу в Києві, як наприклад, нижні два яруси дзвіниці Софійського собору, мають квадратну форму плану (рис. 5.20). Стіни розчленовані розкреповками і лопатками, щедро прикрашені ліпниною. В наступних будовах (Велика лаврська дзвіниця і дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах Києво-Печерської лаври (рис. 5.21), дзвіниця в Козельці, Мгарі, Троїцькому монастирі в Чернігові та інші) формується характерна для української архітектури ХVІІІ століття композиція багатоярусної дзвіниці з поступовим зменшенням вгору ширини ярусів, соковитою, рельєфною обробкою кожного ярусу тричвертними або повними колонами і розташуванням по ярусах архітектурних ордерів. У цій групі споруд дещо особняком стоять дві дзвіниці – на Ближніх і Дальніх печерах Києво-Печерської лаври. Вони мають тільки два яруси при квадратній формі плану.

Дзвіниця на Дальніх печерах має два яруси – нижній квадратний, рустований і верхній, прикрашений колонами на зрізаних кутах і щедрою ліпниною. Завершується дзвіниця високою багатоярусною банею з чотирма наріжними шпилями над колонами.

На розвитку архітектури дзвіниць ХVІІІ ст. відбився перехід від прийомів бароко до строгої системи класики. Ця еволюція вплинула головним чином на архітектурні форми, але не на виборі місця дзвіниці в ансамблі монастиря. Дзвіниці так само розташовувались вільно відповідно з раніше сформованою феодальною традицією, яка нехтувала в плануванні ансамблю строго вісьову композицію.

Рис. 5.20. Дзвіниця Софійського собору у Києві, перша пол. ХVІІІ – ХІХ ст. Загальний вигляд, перший ярус (південний фасад), план першого ярусу	Рис. 5.21. Велика дзвіниця Успенського собору Києво-Печерської Лаври, 1731 – 1745 рр. Загальний вигляд, плани першого та другого ярусів

* * *

Те, що є показовим і характерним для архітектури ХVІІІ століття, ансамблева забудова, мальовничість, виразний силует і підкреслена пластика об’ємів, пишний декор – безпосередньо пов’язано з архітектурою попередніх періодів.

У той же час у будівництві ХVІІ ст. зароджуються риси будинків у новому типі – жилих, палацових, адміністративних і навчальних, остаточне формування яких сталося у XIX столітті.

ХVІІІ століття знаменується також і тим, що в цей час на перший план виступає дипломований архітектор і сходять зі сцени невідомі майстри, що будували численні кам’яні споруди попередніх століть. Винятком є дерев’яна народна архітектура, де народні майстри працювали ще й у XIX столітті. Останнім із таких майстрів і мурованому будівництві був Степан Ковнір – одна з найколоритніших мистецьких фігур ХVІІІ століття.