25) Педагогічні засади лінгводидактики

Методика навчання дітей дошкільного віку рідної мови є однією з галузей педагогічної науки, тому в ній використовуються ті ж самі наукові поняття, що й в педагогіці, а саме: навчання, розвиток, закономірності розвитку і навчання рідної мови, принципи навчання, засоби, чинники, форми, методи і прийоми навчання рідної мови.

Навчання — це доцільно організований, планомірно і сис¬тематично здійснюваний процес оволодіння рідною мовою під керівництвом вихователя. Навчання рідної мови тісно пов'яза¬не з вихованням дитини на етнонаціональних засадах.

Роль навчання у засвоєнні дитиною рідної мови підкреслю¬вали К. Ушинський, С. Русова, Є. Тихеєва та ін. Так, К. Ушинський свого часу висунув тезу про те, що викладання рідної мови в початковому навчанні становить «предмет головний, централь¬ний».

О. Усова, розробляючи теорію навчання дітей у дитячому садку, особливе місце відводить навчанню рідної мови. На її думку, вже сам процес навчання мови гарантує її правильний розвиток, оскільки вносить у мовленнєвий розвиток дітей такі якості, які у стихійних умовах розвиваються слабко.

С.Русова розробила концепцію і зміст навчання дітей дошкільного віку рідної мови в українському дитячому садку.

Зміст навчання рідної мови викладено у загальнопедагічних і тематичних програмах для дошкільних навчальних закладів.

Закономірність засвоєння мови — це об'єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвивального потенціалу мовленнєвого середовища (Л. Федоренко). Л. Федоренко описує шість закономірностей засвоєння дитиною рідної мови.

Перша закономірність — мова засвоюється, якщо дитина навчиться керувати мускулами мовленнєвого апарату (артикулювати звуки), координувати мовленнєво-рухові (промовляння звуків, слів) та слухові (сприймання на слух, розуміння мовлення) відчуття.

Друга закономірність — розуміння сутності мови — зале¬жить від засвоєння дитиною лексичних і граматичних значень різного ступеня узагальнення.

Спочатку дитина чує звуки мовлення, але не розуміє зна¬чення слів з цими звуками. Розуміння мовлення дорослих по¬чинається в другій половині першого року життя.

Третя закономірність — засвоєння виразності мовлення — за¬лежить від розвитку в дитини чутливості до засобів виразності фонетики, лексики, граматики, тобто вміння відчувати виразність чужого мовлення, його внутрішній світ.

Четверта закономірність засвоєння норми літературної мови - залежить від розвитку в дитини чуття мови. Мова - упо¬рядкована система мовних одиниць, функціонує в людському суспільстві як засіб комунікації (спілкування) у вигляді мов¬лення.

Маленька дитина не знає правил, не знає мовних законів, вона практично засвоює норму рідної мови. Допомагає їй у цьому так зване мовне чуття.

О. Гвоздев, аналізуючи засвоєння дитиною граматичної бу¬дили рідної мови, відзначає наявність у дітей «тонкого чуття мини». Спостереження за процесом оволодіння дитиною рідною мовою показують, що «чуттямови» з'являється досить рано (вже удва роки) і з роками набуває чіткішої диференціації.

Чуття мови - це вміння користуватися мовними засо¬бами відповідно до мовленнєвої ситуації (норм мови) без звер¬нення до знань про мову. Чуття мови слід розвивати. Фізіологіч¬ною основою чуття мови є складна система нервових зв'язків, утворення граматичного стереотипу в результаті аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку. Ступінь оволодіння нормами рідної мови у дитячому віці багато в чому залежить від того, наскільки повно й правильно засвоїть її дитина на чуттє¬вому рівні.

П'ята закономірність - засвоєння писемного мовлення - залежить від розвитку координації між усним і писемним мов¬ленням. Усне мовлення випереджає розвиток писемного. Ди¬тина не може оволодіти писемним мовленням, якщо не засвоїть усного мовлення. Письмо — це код усного мовлення. Протягом дошкільного віку діти оволодівають лише усною формою мов¬лення, у школі дітей вчать писати.

Шоста закономірність — темпи збагачення мовлення — за¬лежить від ступеня досконалості структури мовленнєвих нави¬чок. Чим краще розвинене мовлення у дитини, тим краще вона складає розповіді, запам'ятовує нові слова, звороти, вірші, каз¬ки, передає зміст побаченого й почутого.

Із закономірностей засвоєння мови витікають принципи навчання рідної мови. Принципи навчання - це вихідні теоре¬тичні положення (правила, вимоги), керуючись якими, вихо¬ватель добирає засоби, методи і прийоми навчання, передбачає його ефективність.

У педагогіці процес навчання на всіх його ланках (від до¬шкільних закладів до вищої школи), здійснюється відповідно до дидактичних принципів, які визначають як загальну спрямо¬ваність і структуру, так і зміст, методи, результати навчально-виховного процесу. Дидактичні принципи спрямовані на ово¬лодіння дітьми знаннями, вміннями і навичками з наступним їх використанням у житті, на досягнення ефективного розвивального і виховного навчання, на гармонійний розвиток особи¬стості.

До загальнодидактичних принципів належать: принцип виховного навчання, єдності навчання з життям, теорії з практикою, принципиусвідомленості, послідовності, систематичності навчання, принципи науковості, наочності, творчої активності, доступності навчання, міцності засвоєння знань, розвивального навчання, колективного характеру навчання та врахування індивідуальних особливостей дітей. Усі ці принципи взаємозумовлені, взаємопов'язані, взаємозалежні, що дає змогу будувати навчально-виховний процес у вигляді певної дидактичної систе-ми. Загальнодидактичні принципи є вихідними для дошкільної лінгводидактики. Водночас кожний предмет має й свої специфічні принципи навчання. Таким чином, дошкільна лінгво¬дидактика має власну систему методичних принципів.

Методичні принципи - це положення, які визначають як основні (загальні), так і другорядні (часткові) параметри про¬цесу навчанняданого предмета, а також найефективніші засо¬би досягнення поставленої дидактичної мети.

Загальні методичні принципи навчання дітей рідної мови, що витікають із закономірностей її засвоєння, розробила Л.Федоренко. Це принципи: 1) уваги до матерії мови; 2) розуміння мовних значень;3) оцінки виразності мовлення; 4) розвитку чуття мови; 5) випереджувального розвитку усного мовлення; 6) поступового прискорення темпів збагачення мовлення.

Принцип уваги до матерії мови полягає втому, що будувати навчання потрібно таким чином, щоб розвивати своєчасно мовленнєвий апарат дитини: органи слуху, артикуляції, дрібні м'язи пальців та кисті руки.

Принцип розуміння мовних значень полягає в тому, що мова як предмет навчання є знаковою системою, що кодує позамовну дійсність. У процесі навчання діти повинні засвоїти мовні зна¬ки, зрозуміти їх, тобто навчитися співвідносити слово олівець з конкретним реальним предметом (дерев'яна довга паличка, все¬редині якої грифель; олівцем пишуть, малюють; олівці бувають різнокольорові).

Принцип оцінки виразності мовлення — це розуміння внут¬рішнього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлюва¬ти свої емоції і почуття. Цей принцип реалізується за допомо¬гою спеціальних методів і прийомів на заняттях з художньої літератури та розвитку мовлення (виховання звукової культу¬ри мовлення).

Принцип розвитку мовного чуття. Наприкінці дошкіль¬ного віку дитина має практично засвоїти норми рідної мови (відповідно до орфоепічних вимог), навчитися вільно спілкуватися. Для цього вона повинначути правильну літературну мову дорослих, наслідувати їм.

Принцип випереджального розвитку усного мовлення над писемним. Протягом дошкільного віку вихователь працює над розвитком усного мовлення дитини, розвиває всі його складові: словник, граматичну і звукову правильність, діалогічне й монологічне мовлення.

Принцип прискорення темпів навчання полягає в поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання мови від групи до групи. Спочатку дітей вчать відповідати на запитання за змістом картини, художнього твору, потім складати описові, сюжетні розповіді за зразком вихователя, переказувати художні тексти, а в старшому дошкільному віці діти вже самостійно складають творчі розповіді.

Часткові методичні принципи навчання рідної мови описані В.Скалкіним та Е.Коротковою. До них належать: комунікативна спрямованість навчання; навчання мови як діяльності; принцип забезпечення активної мовленнєвої практики; організація спостережень над мовним матеріалом; комплексний підхід до розвитку всіх аспектів мови; збагачення мотивації мовленнєвої діяльності; забезпечення впливу художньої літе¬ратури на мовленнєвий розвиток дітей; принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку дітей; взаємозв'язок мови, мислення імовлення; національна спрямованість розвитку мовлення і на-вчання мови. Розглянемо їх.

Комунікативна спрямованість навчання означає оволодін¬ня дітьми рідної мови як засобом комунікації, спілкування. Вони повинні не лише відповідати на запитання дорослих під час занять, а й вільно користуватися рідною мовою в усіх життє¬вих ситуаціях.

Принцип навчання мови передбачає включення мови в різні види діяльності: пізнавальну, мовленнєву, навчально-мовленнєву. Мета пізнавальної діяльності - створити підґрунтя для оволодіння мовою на чуттєвому рівні.

Принцип забезпечення активної мовленнєвої практики дітей реалізується як на організованих заняттях, так і під час ре¬жимних моментів. Чим більше говорить дитина на занятті і відпо¬відає на запитання вихователя, тим ефективнішим є заняття.

Принцип організації спостережень над мовним матеріа¬лом, полягає в тому що дітям дошкільного віку, як відзнача¬ють учені (О. Гвоздев, Д. Ельконін, С. Карпова) доступне усві¬домлення звукових та складових виявів мовлення.

Принцип комплексного підходу до розвитку мовлення полягає в одночасній роботі педагога над засвоєнням дитиною звукової, граматичної правильності мовлення, збагаченням слов¬ники і розвитком діалогічного та монологічного мовлення.

Принцип збагачення мотивації мовленнєвої діяльності, — надумку О.Леонтьева, — це діяльність, яка «без мотиву не буває; «немотивована діяльність» - це діяльність ... із суб'єктивно та об’єктивноприхованим мотивом».

Оскільки головним видом діяльності дітей дошкільного віку є гра, то збагачення мотивів мовленнєвих висловлювань повин¬новідбуватися на основі поєднання навчання мови з ігровою діяльністю дітей.

Принцип забезпечення впливу художньої літератури на мовленнєвий розвиток дітей є одним із провідних методологічних принципів у роботі з дошкільниками. Через твори художньої літератури відбувається збагачення, уточнення й активізація словника дітей; вірші, забавлянки, чистомовки, скоромовки закріплюють правильну звуковимову, сприяють розвитку виразності мовлення. Оповідання, казки, що пропонуються для переказу, сприяють розвитку зв'язного мовлення.

Принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку дитинипередбачає таку організацію її навчально-мовленнєвої діяльності, впроцесі якої вона має засвоювати нові слова на основі чуттєвого досвіду (сенсорики) за допомогою різних аналізаторів (зорово¬го, слухового, смакового, дотикового тощо).

Цей принцип передбачає словникову роботу, спрямовану на введення нової лексики на заняттях з усіх розділів програми виховання і навчання дітей у дошкільному закладі: ознайом¬лення з довкіллям, природою, образотворчою діяльністю, ху¬дожньою літературою, музикою, математикою, фізичним ви-хованням.

Принцип взаємозв'язку мислення, мови і мовлення перед¬бачає практичне ознайомлення дітей з граматичними формами (рід, число, відмінкові закінчення, клична форма, невідміню¬вані слова), артикуляцією звуків, багатозначністю слів, сино¬німами, антонімами, композицією тексту тощо. Ознайомлен¬ня це відбувається у процесі мовленнєвої діяльності дітей (ігрові вправи, мовленнєві ситуації, розповідання, дидактичні ігри тощо), спрямованої на активізацію їхнього мовлення і розвиток мислення (вправи на класифікацію предметів, узагальнення, абстрагування та ін.).

Національна спрямованість розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови. Спілкування з дитиною рідною мовою з першого року життя має відбуватися на кращих зразках українського фольклору: забавлянки, утішки, пісні, ігри-забави, жарти.

Крім нагальних і часткових принципів виокремлюють ще спеціальні принципи, які стосуються конкретної мовної галузі (ливники, фонетики, граматики, зв'язного мовлення тощо).

Принципами формування граматичної правильності мовлення є:

а) принцип однієї трудності (на занятті працювати лише над одним новим граматичним явищем); б) автоматизація граматичних навичок; в) презентація (пред'явлення) граматичних явищ зурахуванням віку та етапу навчання та ін. Спеціальні принципидетальніше, розглядатимуться у ході висвітлення матеріалукожного розділу.

Виховання звукової культури мовлення підпорядковується таким спеціальним принципам, як: розвиток фонематичного слуху; оцінювання виразності мовлення; урахування різниці між буквою і звуком; заміна діалектної вимови літературною тощо.

У галузі зв’язного мовлення це: принцип навчання зв'язного мовлення за зразком вихователя; принцип самостійної побудови тексту та ін.

Отже, навчання дітей рідної мови з урахуванням загальнодидактичних та методичних (загальних, часткових, спеціальних) принципів сприятиме оптимальному навчанню дітей, підвищенню його ефективності.

31) Поліфункціональність рідної мови. В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови лежить поліфункціональність. Мова виконує низку життєво важливих для суспільства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця функцій. Функціональне забезпечення літературної мови в житті ук­раїнської нації полягає в обслуговуванні усіх сфер діяльності суспіль­ства: вона є державною мовою в Україні, мовою спілкування у матері­ально-виробничій і культурній сферах, мовою науки й освіти, радіо й телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національ­ної культури, самосвідомості українців.

Усі функції мови тісно пов'язані; поліфункціональність мови потрібно враховувати в навчально-мовл енне вій діяльності дітей дошкільного віку.

Провідною є комунікативна функція - це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв'язок між членами суспільства, задоволь­няє потребу однієї людини в іншій, забезпечує нерозривну єдність лю­дини і мови.

Експресивна функція - це функція вираження внутрішнього світу людини, емоційної насиченості та забарвлення кожного індивідуально­го мовця, кожної особистості.

Номінативна функція - «омовлення» світу, лінгвізація речей та явищ" це функція називання, позначення, тобто слова слугують для того, шоб ними називали (позначали) явища і предмети, якості, власти­вості, ознаки, дії, величини тощо. Реальний світ, відображений у словах, фразах, реченнях, існує у свідомості кожної людини.

Гносеологічна функція є засобом пізнання довкілля. Ця функція акумулює досвід попередніх поколінь, фіксує і кодує його в мові, у словнику, граматиці, фонетиці, в текстах. Завдяки мові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно-історичних цінностей і надбань своїх пращурів.

Мисленнєво-творча функція полягає в тому, що мова є засобом формування думок. Людина мислить мовними формами, поняттями, що позначені словами. Мислити - означає оперувати мовними поняттями, які дитина має засвоїти у процесі свого розвитку та спілкування з дорослими.

Естетична функція мови є знаряддям і матеріалом для створення культурних цінностей. Ця функція пов'язана з художнім словом, худож­ньою літературою, фольклором, мистецтвом, її ще називають ейдологіч-ною (ейдос - образ) функцією образотворення. Через художні образи (тексту, картини) митець спілкується з читацькою і глядацькою аудито­рією. Образність, поетичність мовлення є ознаками його досконалості, культури.

Культуроносна функція органічно пов'язана з попередньою, оскільки мова завжди є носієм культури нації. Розвиток культури починається з розвитку її мовлення. Мова є засобом творення національної духов­ності та культури. Своєрідність і неповторність національної культури забезпечується специфікою і багатством національної мови. Ось чому розвиток рідного мовлення слід пов'язувати з ознайомленням дітей з національною культурою.

Ідентифікаційна функція полягає в тому, що мова виступає засо­бом спілкування лише для носіїв цієї мови, для тих, хто її знає, вона ідентифікує носіїв мови «в межах певної спільноти»¹.

Контактновстановлювальна (фатична) функція слугує для підго­товки мовцем свого співрозмовника до сприйняття інформації.

Волюнтативна функція полягає у вираженні волі стосовно співроз­мовника (наказ, запрошення, пропозиція, прохання тощо).

Демонстраційна функція виражає за допомогою мови свою етнічну, національну приналежність.

Дейктична функція - вказівна, пов'язана з мовою жестів, рухів

33) 42) Діагностична методика обстеження формування граматичних умінь дітей дошкільного віку Перевірка дитячого мовлення і запобігання помилкам. Щоб пра¬вильно обрати напрям роботи з формування граматичної правильності мовлення, вихователь має знати, які саме помилки характерні для ді¬тей конкретної групи, як часто вони трапляються. З цією метою в кож¬ній віковій групі дошкільного закладу проводиться індивідуальна пе¬ревірка мовлення дітей двічі на рік: восени (вересень-жовтень) і на¬весні (травень-червень). Перевіряють такі сторони граматичної будови мови:

особливості побудови речень: з'ясовують, які речення переважають (прості, поширені, непоширені, складносурядні, складнопідрядні), поря¬док слів у реченні; особливості вживання сполучників і сполучних слів;відмінювання іменників за відмінками (помилки в іменниках жіно¬чого роду в орудному відмінку: їла ложкам) або відмінювання невід¬мінюваних слів на зразок: кофе, радіо);

вживання роду і числа іменників та їх узгодження з іншими части¬нами мови; помилки, що допущені дітьми у використанні дієслівних форм (відмі¬нювання за особами, чергування в основі слова); узгодження числівників з іменниками; вживання прийменників у реченні; помилки, допущені дітьми у використанні інших частин мови.

Вихователю обов'язково потрібно перевіряти граматичні помилки, зумовлені специфічними умовами двомовності - так звані русизми, украї¬нізми.Для перевірки дитячого мовлення потрібно мати спеціальний мате¬ріал, дібрати найвдаліші прийоми, які б дали можливість виявляти особ¬ливості граматичної будови мови дітей. Сюжетні картинки. Розповідь за такими картинками дає змогу про­стежити побудову речень. Картинки слід добирати так, щоб дити­на могла скласти речення різної складності, наприклад, з двох слів; з трьох слів ', багатослівні ', складні речення)', речення з прийменниками

Читання невеликих оповідань та бесіда за їх змістом. Вихователь читає оповідання і звертається до дітей з двома-трьома запитаннями. Наприклад такі оповідання: К. Ушинського «Півник з родиною»; Л. Тол-стого «Була у Насті лялька Катя», «Курочка», «Кінь»; М. Коцюбинсь­кого «Дві кізочки», «Про двох цапків».

Бесіди (за раніше накресленим планом). Дидактичні ігри з кар­тинками й іграшками на зразок «Чого не стало», які дають можли­вість перевірити вміння дітей відмінювати іменники, та гра «Що зміни­лось?» (на вживання прийменників). Спеціально підібрані дидактичні вправи на ті частини мови, що потребують перевірки. Наприклад, за­пропонувати дітям скласти речення зі словами вухо, радіо, піаніно тя ін.

Для перевірки граматично правильного мовлення можна викорис­тати діагностичні завдання, складені самим вихователем або взяті із спеціальної методичної літератури (А. Арушанова, А. Богуш, К. Кру­тій, Н. Лопатинська, Н. Маковецька, Г. Ніколайчук, О. Ушакова та ін.).

Індивідуально мовлення перевіряється в ранкові години, після ден¬ного сну і на прогулянці. Маючи загальну картину граматичних поми¬лок, вихователь може спланувати подальшу роботу щодо їх запобіган¬ня й виправлення. Якщо частина дітей вимовляє неправильно якесь слово, то можна сподіватись (завдяки схильності дошкільнят до на¬слідування), що ця помилка може з'явитись і в інших дітей. У зв'язку з цим вихователь планує роботу, яка спрямована на запобігання мож-ливим помилкам: дидактичні ігри, вправи, розповідання за картинками з усією групою дітей та індивідуально з тими дітьми, в яких були вияв¬лені помилки.

34) Текст і дискус. Співвіднесеність понять. У мовознавстві вживаються поняття «текст» і «дискурс».

Текст - це об'єднана смисловим звуком послідовність зна¬кових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність. Текстом називають також будь-яке висловлювання, що складається з кількох речень і має певну змістову й струк¬турну завершеність. Кожний текст містить певну інформацію. Діти дошкільного віку засвоюють тексти різного типу: їх на¬вчають складати розповіді, описи, переказувати художні тексти тощо. Дискурс - поняття співвідносне з текстом, яке нині увійш¬ло в мовознавчий обіг.

Під дискурсом розуміють зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними та іншими чинниками: текст розглядається у процесуальному ас¬пекті.

Українська мова є високорозвиненою мовою, визнаною у світі. Вона має вельми розгалужену стилістичну систему, яка обслуговує різні сфери спілкування людей.