Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1Правові відносини.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
51.55 Кб
Скачать

1Правові відносини - це специфічні вольові суспільні відносини, які виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Вони мають такі ознаки:

1) правовідносини є результатом свідомої діяльності людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі людські цінності та суспільні пріоритети;

2) правовідносини формуються на основі реальних суспільних відносин. Вони юридично виражають економічні, політичні, сімейні, національні та інші реально існуючі в житті відносини, є засобом їх регулювання. Так, щодо шлюбно-сімейних правовідносин слід зазначити, що Сімейний кодекс України (2002 р.) містить норми про шлюбні договори, які викликані потребою правового регулювання фактичних сімейних відносин. Потребою правового регулювання у сфері політичних відносин стало внесення змін до Закону України "Про вибори в Україні";

3) правовідносини виникають, припиняються чи змінюються відповідно до правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. У реальній дійсності правовідносини можуть виникати лише тоді, коли чинна норма права встановлює взаємні права і обов'язки учасників (суб'єктів) конкретних суспільних відносин. Єдиний виняток з цього правила становить виникнення правовідносин у разі вирішення справи на основі аналогії права. У господарських відносинах юридичних осіб, у майнових відносинах громадян виникають і виникатимуть ситуації і правовідносини, що прямо не врегульовані нормативно-правовими актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону;

4) суб'єкти правовідносин пов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Сторони у правовідносинах мають взаємні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах. У правовідносинах одна сторона (уповноважена) має право вимагати певної поведінки від іншої сторони (зобов'язаної), що має обов'язок задовольняти вимогу уповноваженої сторони. Якщо суб'єкти не взаємопов'язані закріпленими у праві взаємними правами та обов'язками, то правовідносини між ними виникнути не можуть. Права і інтереси одних можуть бути реалізовані лише через виконання обов'язків інших;

5) реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу. Правовідносини охороняються державою, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають;

6) правовідносини завжди мають вольовий характер. Є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення усіх його учасників (вступ до шлюбу, договір купівлі-продажу, тощо), та правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного штрафу). В окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правовідносин (при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місці, тощо).

2Залежно від предмета правового регулювання, тобто від приналежності норми права до певної галузі права, правовідносини можуть бути:

- конституційними;

- адміністративними;

- господарськими;

- житловими;

- земельними;

- екологічними;

- кримінальними;

- сімейними та іншими.

Залежно від функціонального призначення правової норми правовідносини можуть бути:

- регулятивними, які пов'язані з правомірними діями суб'єктів і настанням позитивного результату. Наприклад, відносини між роботодавцем і найманим працівником, що здійснюються на підставі укладеного трудового договору;

- охоронними, які пов'язані із неправомірними діями суб'єктів або їхньою бездіяльністю. Наприклад, притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за крадіжку (за протиправну дію) або за несплату податку (за безцільність).

Залежно від методу правового регулювання правовідносини можуть бути:

- договірними, які базуються на диспозитивному методі. Наприклад, відносини між постачальником, який здійснює підприємницьку діяльність, і покупцем на підставі укладеного між ними договору поставки (ст. 712 Цивільного кодексу України);

- управлінськими, які пов'язані з однобічною залежністю підпорядкованого учасника відносин від керівної волі уповноваженого суб'єкта, який має право вимагати виконання своїх наказів. Наприклад, адміністративні відносини, що пов'язані з різними статусами посад, певною субординацією.

Залежно від характеру виконання обов'язків суб'єктами правовідносин ці відносини можуть бути:

- активними, які вимагають від суб'єкта вчинення дій, передбачених нормою (заплатити за проїзд, виконати роботу...);

- пасивними, в яких особа утримується від заборонених нормами права дій і тим самим її діяння є правомірними (дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, не порушення правил дорожнього руху тощо).

Залежно від тривалості правових відносин:

- короткотривалими (відносини купівлі-продажу);

- довготривалими (відносини життя людини). Залежно від кількості суб'єктів правовідносини можуть

бути:

- простими, участь в яких приймають тільки два суб'єкти;

- складними, участь в яких приймають три і більше суб'єктів.

Існують і інші критерії розподілу правових відносин.

3Склад (структура) правовідносин

Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру.

Структура правовідносин - це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Термін "структура" є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін "склад" лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку.

Отже, термін "структура" містить елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами.

Суб'єкти, або суб'єктний склад, - це сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах (якнайменше дві - правомочний і зобов'язаний).

Об'єктом є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів.

Зміст - це суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин, а також структура змісту - спосіб взаємозв'язку, що виникає на підставі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворює не зв'язок її змістовних елементів (суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності), а той правовий зв'язок, який виникає на їх підставі з приводу домагання чогось. Інакше кажучи, це юридичне взаємне становище суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через кореспондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною.

Юридичний факт є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Склад (структуру) правовідносин можна представити такою схемою:

Юридичний факт

Суб'єкти —*

правомочна сторона

правозобов'язана сторона

Юридичний зміст Ф

суб'єктивне юридичне право

суб'єктивний юридичний обов'язок

(повноваження -

посадових осіб)

(повноваження -

посадових осіб) суб'єктивна юридична відповідальність

(як результат вчиненого правопорушення)

4Правосуб'єктність — це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Це складна юридична властивість, яка складається зправоздатності, дієздатності і деліктоздатності разом узятих. Правосуб'єктність — об'єднувальна категорія. Це поняття відображає ті ситуації, коли правоздатність і дієздатність нероздільні у часі, органічно об'єднані.

Правоздатність[ред. • ред. код]

Правоздатність — це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати передбачені законом суб'єктивні права і юридичні обов'язки, здатність бути їх носієм. Це не є фактична здатність реалізовувати права і обов'язки на практиці, це — принципова потенційна здатність суб'єкта мати їх (в цей момент або в майбутньому).

Правоздатність притаманна усім суб'єктам права, хоча вони не повинні обов'язково мати і реалізувати усі надані їм права. Правоздатність — це категорія, однакова для всіх її учасників, хоча кількість прав і обов'язків в окремих суб'єктів може бути різною. У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, які не наділені загальною правоздатністю. Це дуже важлива передумова і невід'ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи. Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб'єктів, яка носить абсолютний характер. Обов'язок кожної держави — повним чином гарантувати і захищати цю якість. Головне у правоздатності — не права, а принципова можливість чи спроможність їх мати. А це дуже важливо через те, що в історії, як нам відомо, далеко не всі й не завжди наділялись такою можливістю (наприклад, раби) чи наділялись лише частково (кріпаки). І це офіційно — «відповідно до закону».

Власне, правоздатність сама по собі ніякого реального блага не дає. Це тільки «право на право», тобто право мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи іншим благом, здійснення відповідних дій, висування домагань. Не можна на підставі лише однієї правоздатності що-небудь вимагати, крім домагання рівноправності членів суспільства. Правоздатність існує там, де є правове регулювання, правове поле . Ця якість не змінюється, її не можна зробити ані більшою, ані меншою.[1]

Відмінність правоздатності від суб'єктивного права[ред. • ред. код]

Відмінність правоздатності від суб'єктивного права полягає в тому, що вона:

  1. Не відокремлена від особи, неможливо відібрати її від людини, обмежити її.

  2. Не залежить від статі,віку , професіїнаціональності, місця проживання, майнового стану та інших життєвих обставин.

  3. Не передається, її не можна делегувати іншим.

  4. Стосовно суб'єктивного права первинна.

  5. Абстрактна, а суб'єктивне право конкретне.[2]

Види правоздатності[ред. • ред. код]

У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності:

  • Загальна правоздатність — це здатність будь-якої особи чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона визнається державою за особами з моменту їх народження, відповідної офіційної реєстрації — для юридичних осіб.

  • Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі права. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими.

  • Спеціальна правоздатність — здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент,суддя, членпарламенту) чи приналежності особи до певної категорії суб'єктів права (робітники ряду транспортних засобів, правоохоронних органів та ін.). Виникнення спеціальної правоздатності завжди потребує виконання особливих умов.

Правоздатність у цивільному праві[ред. • ред. код]

Цивільна правоздатність — це визнана об'єктивним правом здатність фізичної або юридичної особи мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження та припиняється зі смертю. Вона гарантована державою і випливає з міжнародних пактів про права людини, принципу гуманізму, формальної рівностісправедливості. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення.

Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи встановлений ст. 26 Цивільного Кодексу(далі ЦК) України. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові і майнові права, встановлені Конституцією України та ЦК України, а також інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, ЦК України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Таким чином, обсяг цивільної правоздатності — це сукупність можливостей набувати та реалізовувати цивільні права та обов'язки, що може мати особа відповідно до законодавства України.

Для правоздатності фізичних осіб в Україні характерна юридична рівність. Зміст правоздатності громадян не залежить від раси, кольору шкіри, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання або інших ознак (ст. 24 Конституції України). Іноземці та особи без громадянства володіють рівною із громадянами України правоздатністю. Рівність правоздатності не виключає різного обсягу суб'єктивних прав, що належать окремим особам.

Обсяг цивільної правоздатності юридичної особи встановлений ст. 91 ЦК України, відповідно до якої юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Наприклад, тільки людині може належати право на вільний вибір місця проживання. Отже, ЦК України встановлена універсальна правоздатність не тільки для фізичних, а й для юридичних осіб.[3]

Дієздатність[ред. • ред. код]

Дієздатність — здатність особи своїми власними діями набувати права і обов'язки, самостійно реалізовувати їх. Дієздатність передбачає здатність розпоряджатись правами та виконувати обов'язки. Іншими словами, це можливість реалізовувати правоздатність. Наявність дієздатності свідчить про те, що суб'єкт здатний чинити дії, які породжують юридичні наслідки.

Дієздатність беруть до уваги саму по собі далеко не завжди. Загальна правосуб'єктність, а також правосуб'єктність у ряді галузей права існує як єдинаправодієздатність, яка одночасно охоплює два моменти:

  • можливість мати права і обов'язки;

  • можливість їх самостійної реалізації.

Такий характер мають, за деякими винятками, трудова, шлюбно-сімейна правосуб'єктності. В деяких же інших галузях права (насамперед в цивільному праві) правосуб'єктність фізичних осіб ніби роз'єднується, включаючи відносно виокремлені структурні елементи: правоздатність і дієздатність. Це пояснюється природою цивільних і деяких інших майнових суб'єктивних прав. Процес реалізації майнових прав не має настільки тісного безпосереднього зв'язку з носієм права, як це властиво іншим видам суб'єктивних прав(політичним, шлюбно-сімейним і т. д.)

Але в цивільному праві праздатність ніби прагне з'єднатися з дієздатністю для ліквідації розриву. Ось чому недієздатність дітей і душевнохворих доповнюється у цивільному праві за допомогою дієздатності інших осіб — опікунів, піклувальників чи батьків.

Зміст дієздатності[ред. • ред. код]

Змістом дієздатності є здатність:

  • своїми діями набувати права і обов'язки;

  • самостійно здійснювати свої права і обов'язки.

Дієздатність залежить від віку і психологічного стану особи, в той час як правоздатність не залежить від вказаних обставин. Причому в різних галузях права цей вік різний. Щодо дієздатності юридичної особи, то остання набуває прав і обов'язків та здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону.

Рівні цивільної дієздатності[ред. • ред. код]

Цивільна дієздатність — це здатність фізичних осіб своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичних осіб може різнитися. Так, чинне цивільне законодавство за обсягом дієздатності розрізняє такі її рівні[4]:

  1. Дієздатними у повному обсязі визнаються особа, що досягла 18-ти років; особа, що досягла 16 років і працює за трудовим договором; особа, що не досягли повноліття, але зареєстрована у шлюбі; особа, яка записана матір'ю або батьком дитини;особа, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю за згодою на це батьків, піклувальника або органу опіки та піклування. Це означає, що така особа може самостійно здійснювати всі свої права й обов'язки: укладати угоди, нести відповідальність за свої дії тощо.

  2. Часткова дієздатність встановлюється для малолітніх осіб(що не досягди 14 років).

  3. Неповна дієздатність встановлюється для фізичних осіб віком від 14 до 18 років(неповнолітніх осіб)

  4. Обмежено дієздатними визнаються особи лише за рішенням суду, якщо особа страждає на психічний розлад, що істотно позначається на її здатності усвідомлювати значення своїх дій та(або) керувати ними. Також, згідно з нормами цивільного права особа, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, чим ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище, може бути, за клопотанням членів сім'ї, обмежена рішенням суду у дієздатності. Над такою особою встановлюється піклування, і всі угоди з приводу свого майна вона може укладати лише за згодоюпіклувальника. Якщо ж така особа припинить зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, то за клопотанням членів сім'ї вона може бути відновлена судом у дієздатності.

  5. Недієздатною може бути визнана судом особа, яка внаслідок душевної хвороби або недоумства не розуміє характеру або значення своїх дій або не може керувати ними. Над нею встановлюється опіка і всі угоди з приводу її майна від її імені та в її інтересах укладає опікун. Якщо ж така особа видужає, то вона може бути відновлена судом у дієздатності.

Цивільна дієздатність фізичних осіб припиняється зі смертю.

Деліктоздатність[ред. • ред. код]

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта права нести юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки. У відношені до більшості суб'єктів права немає необхідності спеціально виділяти деліктоздатність. Якщо особа володіє правосуб'єктністю, то вона тим самим володіє і деліктоздатністю. Тут деліктоздатність являє собою, по суті, одну із сторін дієздатності, яка виражає можливість самостійно виконання юридичних обов'язків. Проте в деяких випадках виникає необхідність виокремлення деліктоздатності. В цивільному праві особи віком від 15 до 18 років деліктоздатні(хоча вони ще не мають повної дієздатність). Категорія деліктоздатності має самостійне значення в кримінальному праві. Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільно-небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Особливості правосуб'єктності юридичних осіб[ред. • ред. код]

Правосуб'єктність юридичних осіб  — це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органівдержавних підприємств і установ,громадських об'єднаньгосподарських товариств (корпорацій), комерційних організацій, підприємстврелігійних організацій та ін.

У державних і громадських органів та організацій — суб'єктів права, як правило, немає розриву між правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність і дієздатність у них виникають, здійснюються і припиняються одночасно.

Правосуб'єктність юридичних осіб може бути загальною та спеціальною . Загальна правосуб'єктність передбачає можливість наявності певних прав та обов'язків, сумісних з сутністю суб'єкта. Спеціальна — означає наявність у суб'єкта прав та обов'язків згідно з цілями, зазначеними у статуті, договорі, нормативно-правовому акті. Цим видом правосуб'єктності володіють юридичні особи, що, як правило, не здійснюють господарської діяльності, особливо державні органи та органи місцевого самоврядування або ж діяльність яких ліцензується. Вона визначається цілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняється разом з її ліквідацією.

Правосуб'єктність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Припиняється правоздатність і дієздатність юридичних осіб одночасно — з моменту припинення юридичної особи. Способами припинення юридичної особи може бути її юридична ліквідація або реорганізація (поділ, злиття або приєднання).[5]

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]