1. Основні етапи формування суспільно-політичних поглядів м.Грушевського. Початки його трудової діяльності

Формування суспільно-політичних поглядів особистості – складний і довготривалий процес, який дуже важко вкласти у конкретні хронологічні рамки. Між тим основну вагу у ньому мають молоді роки, коли моделюється каркас суспільно-політичного світобачення людини й освоєння соціальної дійсності та засвоєння суспільно-політичних знань і досвіду проходить надзвичайно швидкими темпами. Винятково важливе значення мав цей період і для М.Грушевського, система суспільно-політичних поглядів якого набрала зрілої форми ще у дуже молодому віці.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 р. в інтелігентній українській родині, тісно пов’язаній родинними зв’язками з духовним станом.

Під благотворним впливом сімейної атмосфери любов’ю до української мови, літератури, традицій та звичаїв переймається Михайло. Особливу роль у пробудженні його національної самосвідомості відіграв батько, який, за словами сина, не бувши активним українцем у теперішньому розумінню, але відзначаючись поетичними почуття відчував живу красу українського життя і традицій. Поступово у Михайла вироблялося загострене чуття до всього українського.

Шкільна освіта у Тифліській гімназії була перейнята неповагою до національних почуттів гімназистів і М.Грушевський повною мірою відчув це на собі. Українська вимова робила його об’єктом насмішок та глумління як серед вчителів, так і серед учнів, однак цей психологічний фактор не пробуджував у школяра почуттів меншевартості, а радше спонукав його до самоізоляції й самостійного студіювання українознавчої літератури.

Серед робіт, що неабияк позначилися на політичному світобаченні молодого М.Грушевського, безперечно, слід згадати просякнуті національним колоритом збірники українських народних пісень М.Максимовича, М.Драгоманова, В.Антоновича, А.Метлинського та “Історію Нової Січі” А.Скальковського. Важливе значення для кристалізації політичного світогляду мали праці М.Костомарова “Дві руські народності” та “Думки про федеративний початок давньої Русі”. Провідні ідеї цих праць – імператив федералізму та концепція окремішності української нації – посівши визначне місце у системі політичного світобачення М.Грушевського ще у гімназійні роки, не зміцнюються і не втрачають своєї актуальності у більш зрілому віці.

Вважаючи видавничу і літературну діяльність вагомими елементами національного відродження Михайло вирішив докласти своїх зусиль до праці на цій ниві. На жаль, свої юнацькі плани видавничої роботи йому так і не вдалося. Але вже у 1883 р., з-під його пера з явились перші прозові і віршовані твори, що повною мірою відбивали і політичні погляди автора.

Важливо підкреслити, однак, що патріотизм не перешкоджав критично оцінювати українське національне життя. Крізь “райдужну призму своєї любові до України” юнак бачив багато незавидних рис, властивих українському характеру. А такими, як на його думку, були: бідність, п’янство низькопоклонство перед сильними, намагання вийти зі свого середовища.

Батько Грушевського, підтримуючи в синові потяг до українознавства, передплатив йому новий літературний журнал цього напрямку – “Київську старину”. На сторінках цього місячника юнак вперше познайомився з працями В.Антоновича. часопис надав його світогляду громадського характеру, розкрив перед ним картину тодішнього українського життя і національного руху, ідейно зблизив з М.Костомаровим та В.Антоновичем, у яких заочно хлопець відчув своїх наставників. Журнал настільки захопив гімназиста, що 1883 рік у нього “пішов … на громадську і національно-політичну самоосвіту, самовиховання на матеріалах і за вказівками “Киевской старины” [84: 120]

Навчання М.Грушевського на історико-філологічному факультеті Київського університету припало на часи, коли за цим вузом закріпилася репутація “неблагонадійного”. В 1884 р., тобто за два роки до вступу в університет Грушевського, тут відбулись студентські заворушення на знак протесту проти введення в дію нового університетського статуту, який практично зводив нанівець колишню вузівську автономію. Вони співпали зі святкування 50-ої річниці заснування університету і тому набули широкого розголосу

Під час навчання в університеті вперше набула актуального змісту проблематика соціального характеру, мабуть, не без впливу дослідника соціально-економічної історії І.В.Лучицького.

Однак найбільший вплив на М.Грушевського у Київському університеті мав його науковий керівник – професор В.Б.Антонович, за яким у 80-ті роки закріпилася слава авторитетного спеціаліста у галузі історії і водночас визначного ватажка українофільського руху. В.Б.Антонович зумів прищепити своєму учневі деякі суспільно-політичні ідеї та історико-світоглядні позиції. Молодий історик успадкував від свого вчителя, в першу чергу, його народництво. Основні елементи цієї теорії дуже чітко виявилися в ранніх історичних працях Михайла Грушевського.

Ймовірно, що саме В.Б.Антонович наприкінці 1888 р. познайомив М.Грушевського з найактивнішим українським діячем на Наддніпрянщині О.Кониським. Факт знайомства засвідчує запис у щоденнику М.Грушевського від 10 грудня 1888 р.: “Мене докоряє Л., що ховаюсь, без жертв не можна, що він про мене чув од Олександра Яковича Кониського”.

М.Грушевський поділяв концепцію історичної школи і найбільше моделі його суспільно-політичних поглядів у той час відповідала теорія одного з представників цього напряму – бельгійського економіста В.-Е.Лавале. на йог думку, ідеал суспільного життя реалізується у вільному союзі общин, які самоуправляються, а найкраще способом уникнення конфліктів між державою і демократією є широка децентралізація і федералізм.

Таким чином, у формуванні суспільно-політичних поглядів М.Грушевського можна виділити два періоди. Перший охоплює дитячі роки і час навчання в Тифліській гімназії. Вирішальними чинниками формування суспільно-політичних поглядів на цьому етапі виступають родинне оточення й українознавча література, які спрямовують виховання в національне русло. Другий етап – університетський охоплює 1886-1894 рр. На ньому політичний світогляд М.Грушевського формується, головним чином, під впливом Київської Громади викладацького середовища та самоосвіти. Цей період характеризується зміцнення у світобаченні М.Грушевського трьох провідних моментів – ліберального, соціального і національного, які відіграють неабияку роль у його подальшій політичній діяльності.

Михайло Грушевський залучився до українського громадського життя у той критичний момент коли в українстві в Росії, приреченому на принизливе нелегальне існування, почався процес розмежування сил. Ще всередині 80-х років ХІХ ст. у Київській Громаді відбувся розкол, внаслідок якого виділилося два угруповання – помірковане і радикальне. Перше об’єднувалося навколо В.Антоновича, О.Кониського, В.Вовка-Карачевського, які віддавали переваги нелегальній культурно-просвітницькій діяльності й підтримували контакти з галицькими народовцями. Переважна ж більшість громад належала до радикального угруповання, представники якого вважали найефективнішим способом боротьби за інтереси українського народу безкомпромісну опозиційну політику щодо центральних та місцевих органів влади Росії та Австро-Угорщини, а своїми політичними союзниками галицьких радикалів.

Між тим 22 травня 1894 р. М.Грушевський успішно захистив магістерську дисертацію на тему “Барскоє староство. Історичні нариси XV-XVIII ст.”

Початок науково-організаційної діяльності Грушевського, власне, й припадає на час його переїзду до Львова в зв’язку з призначенням у 1894 р. на посаду професора історії у Львівському університеті.

Українофільські погляди М.Грушевського притягували українське студентсво. На лекції до молодого професора записалися всі, хто зачисляв себе до українства, крім студентів-теологів, яким для відвідування дисциплін, що читалися на інших факультетах, потрібен був спеціальний дозвіл.

М.Грушевський прагнув, щоб курс вітчизняної історії зайняв належне місце й у підготовці майбутніх народних проповідників. Щоправда, добиватися дозволу студентам-теологам слухати його лекції доведеться цілих три роки.

Відвідування лекцій М.Грушевського, безперечно, послужило згуртуванню української молоді у Львівському університеті.

Титанічна праця М.Грушевського на ниві національно-культурного відродження Галичини зосереджувалася навколо проблем розбудови національної науки та культури. Вона охоплювала науково-організаторську, видавничу та культурно-просвітницьку діяльність.

Особливе значення для творчого зростання Грушевського як дослідника та вченого мало Наукове товариство ім. Шевченка. Саме тут особливою мірою проявився його блискучий талант наукового організатора, який мав не тільки підрядне значення для його досліджень, але також в цілому глобальне значення для формування національної науки. Грушевський опрацьовував свою концепцію відродження української науки на базі західної гуманітарної культури, керуючись при цьому ідеями філософського позитивізму.

Чимало зробив Михайло Грушевський для розвитку і збільшення періодичних та серійних видань НТШ.

Серед наукових видань НТШ унікальні монографії, джерельні матеріали, десятки книг, всього понад 1170 томів. За ініціативою Грушевського на спільному засіданні історико-філософської і філологічних секцій 15 січня 1896 р. утворено окрему Археографічну Комісію, яка взяла на себе обов’язок збирання і видання історичних джерел і літературних пам’яток. Історичні матеріали Комісія видавала серії “Жерела до історії України-Руси”, яких вийшло 11 томів. У перші роки діяльності Комісії головну роль вів Михайло Грушевський. Крім “Жерел до історії України-Руси”, Археологічна Комісія видавала ще “Пам’ятки українсько-руської мови і літератури”, які служили для видання літописних історико-літературних пам’яток і пам’яток історії освіти, церкви і культури. До 1914 р. було надруковано 7 томів.

Михайло Сергійович Грушевський був ініціатором організації бібліотечної справи на Україні з метою об’єднання всіх українських фахівців для публікацій повного бібліографічного покажчика українського друку. Друкованим органом Бібліографічної комісії були “Матеріали до українських бібліографій”, саме в них були надруковані перші томи цього покажчика.

За пропозицією Грушевського 18 квітня 1906 р. Було засноване видання, яке отримало назву “Українсько-Руський архів”. До цієї серії ввійшло 10 томів, а саме: т. І, VI, VII “Опис рукописів Народного Дому з колекції А.Петрушевича” Іларіона Свенціцького, в яких друкувалися оригінальні рукописи Львівських збірок.

За час головування М.Грушевського в НТШ почали вперше в нашій історії виходити періодичні видання в галузі природничих та математичних наук.

М.Грушевський проявив себе як блискучий організатор видавничої справи в Галичині – безумовно, в інтересах усієї соборної України. Він “утворив у Львові загальноукраїнську наукову базу з великою оперативністю друку”. Крім видавництва самого НТШ, став ініціатором створення і першим редактором “Українсько-руської видавничої спілки”, що відіграла величезну роль на ниві національного усвідомлення і культурного піднесення в Україні. Грушевський домігся в 1898 р. реформи тижневика “Зоря”, на базі якого започатковано видання славетного “Літературно-Наукового Вістника”.

Михайло Грушевський був твердо переконаний в тому, що наука покликана служити народові та народним інтересам. Ця ідея наскрізна у його творчості та діяльності. Він випередив багатьох дослідників свого часу, здобуваючи щораз більші наукові висоти і водночас підносячи українську науку до небувалого рівня. Свої праці він постійно насичував глибоким соціологічним змістом, спирався на найрізноманітніші джерела, прагнучи досягти максимальної об’єктивності.

Коло його наукових зацікавлень надзвичайно широке. Та насамперед М.Грушевський визначний історик. Величезне значення Грушевського як історика безпосередньо пов’язане з національно-культурним відродженням української нації в першій чверті ХХ ст.

Без усякого сумніву вершиною наукового доробку вченого протягом львівського періоду, та й навіть усього його життя, була “Історія України-Руси”, яку він розпочав у Львові у 1897 р. “Написання суцільної історії України рано, ще в київських часах стало моєю задушевною гадкою, до певної міри питанням чести своєї й свого покоління… Сю роботу я уважав задачею свого життя”.

10-томна “Історії України-Руси” М.Грушевського стала культурно-науковою цитаделею українського національного і наукового відродження в якій проаналізовано багатовимірний розвиток українського народу від його давніх початків до 1657 р. включно. Головною історіографічною концепцією автора цієї монументальної праці є наукове обґрунтування перманентності українського різнобічного історичного процесу на всій території, заселеній українським народом. Михайло Сергійович приєднувався до традицій “Київської держави Володимира Великого, що була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія” і тому українська демократична держава зовсім правильно за державний герб взяла “старий знак Володимира Великого, ставить його на своїх грошах, як ставився він колись”.