11.Морфологічні особливості одс

Із морфологічних засобів офіційно-ділового стилю най­характернішими є: перевага іменників над дієсловами; широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, зумовлене прагненням до узагальнення; перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями діє­слова; широке використання відіменних прийменників у реалізації стандарту; обмежене використання прислівни­ків, особового займенника, вигуків, часток. Іменники. Це логізовані назви осіб, предметів, по­нять, тому вони переважають у текстах офіційно-ділового стилю. У ділових паперах активно функціонують власні й загальні іменники, конкретні і абстрактні, матеріально-речовинні та іменники — назви істот і неістот. Збірні імен­ники, які позначають нерозчленовану сукупність однорід­них предметів — найчастіше істот, рослин, а також власне предметів і мають суфікси -ств(о), -цтв(о), -н(я), -в(а), -от(а), -нн(а), -овин(а), -еч(а) — в офіційно-діловому стилі не вживаються. їх замінюють іменниками у формі множи­ни: діти, а не дітвора; студенти, а не студенство; профе­сори, а не професура. Проте для деяких збірних іменників офіційно-діловий стиль є основною сферою функціонування: адміністрація, секретаріат, ректорат, генералітет, інструментарій, а також група, полк, команда тощо. Відповідники жіночого роду в офіційно-діловому стилі не вживаються. Основна сфера їх функціонування — роз­мовний стиль, звідки вони проникають у художній і публі­цистичний. Усе частіше в засобах масової інформації можна натрапити на слова професорка, депутатка, директорка, поетка та ін. Від активного вживання такі слова поступово втрачають колорит розмовності, але все ж залишаються в групі стилістично обмеженої лексики, і в діловій мові вони недопустимі. Вживаючи іменники чоловічого роду II відміни, які в давальному відмінку мають паралельні закінчення -у (ю), -ові (-еві), необхідно пам'ятати, що в офіційно-діловому стилі традиційно перевага надається закінченням -у (-ю). Але коли в тексті трапляються поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення повтору відмінкового закінчення спочатку вживається закінчення -ові (вві), а тоді у (ю): Панченкові Івану Андрійовичу, директорові інституту.

Прикметники. Виражаючи ознаку, вони окреслю­ють і виділяють предмет з-поміж інших, завдяки чому описуване стає чіткішим і зрозумілішим для слухача (чи­тача). Вони також конкретизують назви реалій. Наприк­лад: Технічне обслуговування виробів здійснюється про­тягом гарантійного терміну; Вчасно підготувати жит­ловий будинок і його технічні пристрої до експлуатації в осінньо-зимовий період; Дія гарантії припиняється після повної виплати позики. В офіційно-діловому стилі використовують всі значен­нєво-граматичні розряди прикметників, але різною мірою. Найчастіше вживаються відносні прикметники, які вира­жають незмінні, сталі щодо міри вияву ознаки предметів через відношення з іншими предметами або діями і в пря­мому значенні не мають супровідних експресивно-оцінних відтінків.

Займенники. Загалом займенники широко вжива­ються у всіх функціональних стилях сучасної української літературної мови, але в багатьох видах ділових паперів іс­нують обмеження на використання деяких розрядів. Це пов'язано з тим, що ділові тексти мають бути нейтральни­ми або суто офіційними. Більшість документів пишеться від імені установи, організації, підприємства, тобто від першої особи множини, яка виражається особовим дієсло­вом: повідомляємо.., доводимо до вашого відома.., надсила­ємо... тощо. З цією ж метою вживаються конструкції «імен­ник + дієслово у формі третьої особи однини»: Оргкомітет пропонує.., Компанія «№№» повідомляє.., Аукціонер бере на себе такі зобов'язання... тощо. У таких випадках вка­зівка на особу автора майже відсутня, що надає викладові потрібного стилістичного забарвлення. У більшості документів випускається також особовий займенник ми: пропонуємо.., просимо.., звертаємося...  Займенник ти не вживається в текстах документів

Числівник.  Кількісну інформацію у ділових паперах записують здебільшого цифрами (перевага надається араб­ським цифрам), але в багатьох випадках послуговуються словами. Наприклад, словами пишуться прості кількісні числівники, що позначають однозначне число без одиниці виміру: примірників повинно бути не менше двох. Якщо число вживається з одиницею виміру, то воно пишеться цифрами: погоджувати з підприємством зв'язку підклю­чення абонентських гучномовців потужністю понад 1 Вт. З метою досягнення максимальної точності у текстах бага­тьох документів використовують паралельно цифровий і словесний записи, при цьому кількісну інформацію, запи­сану словами, подають в дужках: страховий платіж ста­новить 262 (двісті шістдесят дві) грн. У ділових текстах застосовують також словесно-циф­ровий запис. Так можуть записувати, наприклад, поряд­кові числівники. При цьому обов'язковим є вживання арабських (а не римських) цифр, після яких через дефіс пишуть відповідне відмінкове закінчення порядкового числівника: складено в трьох примірниках: 1-й — для бухгалтерії; 2-й — для відділу постачання; 3-й — для за­відувача складом. При перерахуванні кількох порядко­вих числівників відмінкове закінчення ставиться лише однин раз після останньої цифри: ...мешканці 1, 2 і 4-го поверхів 12. Синтаксичні особливості ОДС

Офіційно-діловий стиль, обслуговуючи сферу ділових, юридично-правових, виробничо-економічних та диплома­тичних стосунків, має характерні синтаксичні особливості:

1. Діловий папір має, як правило, розповідний характер, тому питальні та окличні речення зустрічаються в документах досить рідко.

2. Загальний зміст речення передає прямий порядок слів, який полягає в тому, що підмет ставиться перед присудком, узгоджене означення - перед означуваним словом, незгоджене - одразу ж після нього, вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно ставляться на початку речення. Наприклад:Службові документирозрізняють за найменуванням, походженням, місцем виникнення, призначенням.

3. Використання непрямого порядку слів у ділових паперах виправдане лише в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок (тоді присудок ставиться перед підметом).

4. Присудок ставиться переважно у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності. Великого поширення набули пасивні конструкції, в яких вибір присудка часто буває досить обмеженим у зв'язку з лексичним значенням підмета. Наприклад: вимоги до якості задовольняються. Такі речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевірена тривалою практикою.

5. Одним з характерних проявів ділового стилю є нанизування відмінків, тобто розміщення кількох слів підряд в одному відмінку, найчастіше в родовому або орудному. Наприклад: Господарські об'єднання можуть самостійно розв'язувати важливі питання науки, техніки, управління.

6. Довжина і складність будови простого речення збільшується також за рахунок віддієслівних іменників і тих зворотів, яких ці іменники вимагають після себе.

7. Синтаксис ділової документації характеризується вживанням інфінітивних конструкцій у реченнях резолютивного змісту. У розпорядчій документації рекомендується вживати дієслова інфінітивної форми (затвердити, попередити). Наказові форми дієслова (наказую, пропоную) вживаються лише в першій особі однини.

З метою економічності вислову і точності відтворення думки в службових документах часто вживаються дієприкметникові і дієприслівникові звороти.

Особливістю офіційно-ділового стилю є переважне вживання непрямої мови. До прямої мови в офіційно-діловому стилі мови звертаються тільки в тих випадках, коли дослівна передача тексту необхідна (цитування документів, актів).

В офіційно-діловому стилі мови активно вживаються безособові речення (Звертаємо Вашу увагу), речення з однорідними членами, а також активно вживаються пасивні конструкції (комісією встановлено...).

Просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв'язків між фактами, їх послідовність, тому в офіційно-діловому стилі мови активно вживаються складні речення, частіше складнопідрядні.

Розташування простих речень у межах складного речення в ділових текстах таке: означальні підрядні речення звичайно ставляться поряд з тим іменником, до якого вони належать; обставинне підрядне речення розміщується перед головним, або одразу за ним, залежно від призначення. Якщо треба наголосити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставиться попереду, а якщо ж підрядне речення лише пояснює, посилює головну думку, то його можна ставити і після головного.