29. Акцентуації характеру та їх прояви.

 Акцентуація характеру - перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість акцентуації може бути різноманітною - від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли треба замислюватися, чи немає хвороби - психопатії. 

Характер – це сплав уроджених якостей нервової системи з набутими в житті індивідуальними властивостями.    Психопатія - хвороблива потворність характеру (при зберіганні інтелекту людини), у результаті різко порушуються взаємовідносини з оточуючими, психопати можуть бути навіть соціально небезпечні для інших людей. Але на відміну від психопатії акцентуації характеру виявляються не постійно, з роками можуть суттєво згладитися, наблизитися до норми. Леонград виділяє 12 типів акцентуації, кожний з яких зумовлює вибіркову стійкість людини до однієї життєвої негоди при підвищеній чутливості до інших, до частих однотипних конфліктів, до певних нервових зривів. У сприятливих умовах, коли не потрапляють під удар слабкі ланки особистості, така людина може стати незвичайною; наприклад, акцентуація характеру за так званим екзальтованим типом може сприяти розквіту таланту артиста, художника.    Акцентуації характеру часто зустрічаються в підлітків і юнаків (50-80%). Визначити тип акцентуації або її відсутність можна за допомогою спеціальних психологічних тестів, наприклад за тестом Шмішека. Нерідко доводиться мати справу з акцентуйованими особистостями, і важливо знати і передбачати специфічні особливості поведінки людей. Стислу характеристику особливостей поведінки залежно від типу акцентуації наведено в табл. 7.     Серед осіб юнацького віку нерідко зустрічається “хиткий” тип акцентуації характеру: такі люди бачать сенс життя в задоволеннях, почуття обов'язку формується в них важко, вони неперебірливі в розвагах, знайомствах. Безконтрольність згубна для них. Необхідний твердий, але не жорсткий контроль за життям і діяльністю таких людей, що сприяє формуванню почуття відповідальності, обов'язку, самоконтролю.

Акцентуації рис характеру виявляються лише за певних умов. Вони виробляються під впливом певних умов соціального середовища, але базовими чинниками акцентуації є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуацій за відповідних соціальних умов.

30. Здібності. Види здібностей. Природа людських здібностей. Здібності і творчість.

Здібності — індивідуально стійкі психічні властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності.Задатки — це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

Найчастіше виділяють такі види здібностей: навчальні та творчі;розумові та спеціальні; математичні; конструкторсько-технічні;музичні;літературні; художньо-зображувальні; фізичні; унікальні (парапсихологічні, у швидкій лічбі, запам'ятовуванні тощо).

Умовами і передумовами розвитку в людини соціальних здібностей є такі обставини її життя:    1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного працею багатьох поколінь людей. Це середовище штучне, включає безліч предметів матеріальної і духовної культури, що забезпечують існування людини і задоволення її власне людських потреб.    2. Відсутність природних задатків до користування відповідними предметами і необхідність навчання цього з дитинства.    3. Необхідність участі в різноманітних складних і високоорганізованих видах людської діяльності.    4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і виховання.    5. Відсутність в людини з народження жорстких, запрограмованих структур поведінки типу природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання і виховання.    Кожна з названих обставин є необхідною для перетворення людини як біологічної істоти, яка від народження має деякі елементарні здібності, властиві і багатьом вищим тваринам, у соціальну істоту, яка набуває і розвиває власне людські здібності. Соціально-культурне середовище дозволяє розвивати здібності, що забезпечують правильне користування предметами матеріальної та духовної культури і розвиток необхідних для цього здібностей (вони формуються й удосконалюються в процесі навчання користування відповідними предметами). Необхідність включення в специфічно людські види діяльності з раннього дитинства змушує батьків піклуватися про розвиток у дітей потрібних для них здібностей, а згодом, коли самі діти стають дорослими, створює в них потреби в самостійному набуванні відповідних здібностей. Оточуючі дитину дорослі люди, здебільшого уже володіючи необхідними здібностями і засобами навчання (у вигляді готових предметів матеріальної і духовної культури, котрими треба навчитися користуватися), забезпечують безупинний розвиток потрібних здібностей у дітей. Вони, у свою чергу, охоче приймають відповідні навчальні і виховні впливи, швидко засвоюють їх завдяки пластичному і гнучкому, пристосованому до навчання мозку. Задатки, що необхідні для розвитку людських здібностей, під впливом усього цього складаються в дитини досить рано, приблизно до трьох років, забезпечуючи надалі вже не природний, а соціальний її розвиток, включаючи становлення багатьох здібностей, аналога котрим немає навіть у дуже високорозвинених тварин.

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, науковівідкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.

31. Спадковість – процес відновлення нащадків біологічних властивостей батьків.

Біологічно людина успадковує тип нервової системи (темперамент), безумовні рефлекси (звички), конституцію тіла, зовнішні ознаки, фізичні задатки, в спадок отрим. Захворювань.

32.Формування професійної «я-концепція» обумовлюється цілісними орієнтаціями, що узгоджуються із загальнолюдськими цінностями.

Ієрархія потреб майбутнього фахівця має таке визначення:

- потреби у визначенні професії

- потреба у володінні професіями

- Потреба у реалізації професійних якостей

- потреба у професійному самовдосконаленні.

Професійна «я-концепція» є складовою професійної самосвідомості, яка є умовою реалізації потреб майбутнього фахівця. «я-концепція» взаємодіє з «я-реальний» на рівні якого відбув. Стійке засвоєння професійних знань

33. "Я-концепція" — це узагальнене уявлення про самого себе, система установок відносно власної особистості, або (як вважають психологи А. Капська, І. Кон, Б. Паригін та ін.) "теорія самого себе". Формування, розвиток та зміна "Я-концепції" обумовлені низкою факторів, як-то соціальне середовище, процес соціалізації особистості, соціальна взаємодія та ін. Фундаментальний вплив на "Я-концепцію" має соціалізація. П. Бергер і Т. Лукман розглядають соціалізацію як всебічне і послідовне входження індивідів у об'єктивний світ суспільства чи окрему його частину. І. Кон вважає, що соціалізація — це результат взаємодії людей у відповідній групі. Б. Паригін тлумачить соціалізацію як входження в соціальне середовище, пристосування до нього, засвоєння певних ролей і функцій, які слідом за своїми попередниками повторює кожен окремий індивід протягом всієї історії формування і розвитку. Як зазначає А. Капська, соціалізація — це двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин як шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у процесі яких формується унікальна, неповторна особистість. Особливості змісту процесу соціалізації полягають у тому, що процес соціалізації передбачає відносно стихійний розвиток подій, який не завжди супроводжується цілеспрямованим впливом середовища і у процесі соціалізації особистості концентрується увага на соціальному середовищі, а не на особистості, тлумачиться його вплив на особистість.

 Є також окремі випадки "Я-концепції", а саме професійна "Я-концепція особистості" або "Я-професійне". У свою чергу професійна "Я-концепція особистості" також може бути реальною та ідеальною. А. Реан дає таке визначення: професійна "Я-концепція" — це уявлення особистості про себе як професіонала. Відповідно до цього визначення, на нашу думку, професійна "Я-концепція" майбутнього фахівця є уявленням особистості про себе як про фахівця у відповідній галузі та складається з ідеального образу "Я-професіонал", реального образу Я, дзеркального Я та професійної самооцінки фахівця. Ідеальний образ "Я-професіонал" включає в себе уявлення про те, яким повинен бути справжній професіонал. Такі уявлення особистість має у момент первинного, поверхового знайомства з професією, на етапі порівняння та ідентифікації себе зі значущими, успішними професіоналами-практиками (роль яких можуть виконувати викладачі, видатні діячі тощо). "Я-реальне" у цьому випадку включає в себе уявлення про ті якості, які вже є для досягнення ідеального образу "Я-професіонал", і про ті, які ще недостатньо розвинені. Дзеркальний образ "Я-професіонал" включає в себе уявлення майбутнього фахівця про оцінку його особистісних якостей іншими професіоналами. Професійна самооцінка — уявлення фахівця про власну цінність як спеціаліста, тобто це оцінювальний компонент професійної "Я-концепції".    Процес формування професійної "Я-концепції" майбутніх спеціалістів відбувається під час фахового навчання. За Є.А. Іванченко, у цей період здійснюється засвоєння спеціальних навичок і умінь шляхом спілкування між майбутніми фахівцями і викладачами (у вигляді трансляції викладачем особистісного та суспільного професійного досвіду), адаптація до нового соціального статусу майбутнього фахівця. Під адаптацією слід розуміти, на думку З.Н. Курлянд, професійну допомогу з боку викладачів майбутнім спеціалістам у пристосуванні до умов професійної діяльності на стадії засвоєння ними майбутньої професії. Паралельно з цим має місце спілкування у мікросередовищі (відносини у колективі студентів, спілкування з друзями) тощо. Особистість взагалі не може існувати без спілкування. Процес соціалізації, завдяки якому відбувається розвиток особистості, нерозривно пов'язаний з міжособистісними відносинами. Професійне становлення фахівця пов'язане з професійними міжособистісними відносинами, які є складовою міжособистісних відносин. Тому важливим моментом формування позитивної професійної "Я-концепції" майбутніх фахівців є розвиток їхніх професійних міжособистісних відносин.    У науці є кілька теоретичних шкіл, які вивчають "Я-концепцію". І кожна з них по-різному підходить до визначення "Я-концепції". В. Джеймс першим з психологів почав розробляти проблематику "Я-концепції". Глобальне особистісне Я (Self) він розглядає як первинне утворення, в якому поєднується "Я-усвідомлююче" (англ. І) і "Я-як об'єкт" (англ. Me). Це дві сторони одного цілого, вони завжди існують узгоджено. Одна з них являє собою чистий досвід ("Я-усвідомлююче"), а друга — зміст цього досвіду ("Я — як об'єкт"). Автор вважає, що "Я-як об'єкт" охоплює все, що можна назвати своїм. За цим критерієм він виділяє чотири складові: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я та фізичне Я.    Зазначимо, що головним орієнтиром для "Я-концепції" є Я іншої людини, тобто уявлення людини про те, що думають про неї інші: "Я-яким мене бачать інші" і "Я-яким я сам себе бачу" дуже подібні за своїм змістом. Ч. Кулі запропонував теорію "Я-Дзеркального", стверджуючи, що уявлення людини про те, як її оцінюють інші, суттєво впливає на її "Я-концепцію". М. Мід вважав, що Me утворює засвоєні людиною установки (цінності), а І — це те, як людина як суб'єкт діяльності сприймає ту частину свого Я, яка визначена як Me — сукупність І і Me утворює інтегральне Я (Self). P. Берне, засновник інтегрально-інтеракціоналістичного підходу, розглядав "Я-концепцію" як сукупність установок, спрямованих на себе. Він також виділив три складові "Я-концепції": уявлення людини про саму себе, афективна оцінка цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш чи менш сильні емоції, пов'язані з їх сприйняттям чи осудженням. Також до цієї категорії входять конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я та самооцінкою. Ці засади можуть мати також різні ракурси:    1. "Я-реальне" — установки, пов'язані з тим, як людина сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій статус, тобто її уявлення про те, якою вона є насправді.    2. "Я-дзеркальне" (соціальне) — установки, пов'язані з уявленнями людини про те, як її сприймають інші.    3. "Я-ідеальне" — установки, пов'язані з уявленнями людини про те, якою вона мріє стати.

34.Кожна людина народжується як індивід (від лат. individuum - неподільний), тобто як представник людської спільноти, соціального типу з генетично закладеними природними задатками. Через систему суспільних відносин та цілеспрямованого виховання шлях людини пролягає до особистості - соціального індивіда, який поєднує у собі риси загальнолюдського та індивідуально-неповторного, що становить такий рівень психічного розвитку, який, згідно з СЛ.Рубінштейнр, дозволяє їй свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. У процесі них особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв 'язків індивіда як із суспільним, так і з природним середовищем.

У процесі розвитку людини, тобто удосконалення її функцій та якостей, що стосуються духовної, психічної, біологічної та соціальної сфер життєдіяльності (О.Вишневський) формуються ті психічні та фізичні особливості, які утворюють її індивідуальність - синтез тих зовнішніх та внутрішніх особливостей особистості, які забезпечують їй оригінальність і самобутність.

Передумовою формування людської індивідуальності є внутрішньо-інтенційна спрямованість, генетично успадковані анатомо-фізіологічні задатки, які у процесі розвитку людини як складно організованої нестабільної системи завдяки вибору варіантів руху в точках біфуркацій, під впливом цілеспрямованих і стихійних мікрофлуктуацій породжують одну із численної кількості можливість вияву індивідуальності людського життєвого шляху.