2. Онтологічне вчення Арістотеля.

Вчення про буття. Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характер: "Платон мені друг, але істина дорожча". З точки зору Арістотеля суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість. Для того, щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Наприклад, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою – кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою – душа, котра забезпечує єдність і цілісність всіх її тілесних частин. Форма, за Арістотелем, активний початок, тоді як матерія – пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважає чисту, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Арістотель здійснює відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, котрий служить джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм в філософії Арістотеля. Саме через те, що Арістотель брав за першооснову форму, а не матерію, теологи середньовіччя десятками століть залучали його до фундаторів богослов'я /поряд з Платоном/, оскільки безтілесна форма Арістотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.

Підбираючи підсумки старогрецького вчення про буття, можна зробити гіркі висновки: для більшості філософів характерне дуалістичне протиставлення двох початків: буття і небуття .у Парзненіда, атомів і пустоти. – у Демокріта, ідеї і матерії – у Платона, форт і матерії – у Арістотеля. За допомогою цих двох початків філософи намагались пояснити буття світу та людини, і другий важливий момент: старогрецькі мислителі як матеріалісти, так і ідеалісти, були космістами, їх погляди були спрямовані .на розкриття таємниць природи, космосу.

3. Гносеологія Аристотеля)

Вчення про пізнання. Знати, за Арістотелем, – значить знати загальне, бо воно є першопочатком за своїм буттям. Універсалії /категорії/ структурують хаос уявлень /чуттєву цілісність/ на елементи і роблять її пізнаною. Арістотель визначає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, обладнання, дія, страждання.

Арістотель – фундатор /засновник/ формальної логіки. Він визначив три основні закони логіки: 1. Закон тотожності: 2. Закон усунення протиріччя; 3. Закон вилучення третього.

1) Закон тотожності: будь-яка думка про предмет у процесі даного

міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не

повторювалась.Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного

предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки

змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може

вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних,

розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.

2) Закон усунення протиріччя/ Об’єктивною основою закону суперечності є те, що один і

той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну

й ту ж властивість. Як і будь–який формально–логічний закон, закон

суперечності застосований тільки до таких суджень, у яких

ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і

в тому ж самому відношенні. Цей закон не застосовується до

несуперечних суджень, в яких ідеться про різні предмети або

різні ознаки одного предмета. Закон суперечності не діє,

якщо в судженні ідеться про один предмет, але в різний

час. Також закон незастосовується у випадках, коли в

судженнях предмет думки береться у різних відношеннях.

Закон суперечності, як і закон тотожноті, відображає

якісну визначеність предметів, коли предмет володіє якоюсь

ознакою, то не може в той же час не володіти нею. Формула закону суперечності: А не є не-А, що означає, що не можуть бути одночасно істиннними судження А і його

заперечення не-А. Закон тотожності у вигляді формули записується так: AєA, або

A=A. 3)Закон виключеного третьогоформується так: із двох

суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і

той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно

істинне, друге хибне, третього бути не може. Якщо закон суперечності і між суперечними , і між протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише

між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і частковозаперечними, загальнозаперечними і частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним. Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним

або одночасно істинним два суперечливі судження.

Велич Арістотеля полягає і в тому, що він узагальнив і систематизував класичну філософську спадщину. Так, перипатетиками /назва послідовників Арістотеля/ було систематизовано близько 200 наявних на той час державних об'єднань – грецьких полісів. Узагальнення науково природничих знань дано Арістотелем в трактатах "Фізика "Метафізика" та ін. В останньому вперше підкреслиться необхідність філософії для конкретних наук /метафізика – це філософія, яка існує понад фізикою/, У трактаті Арістотеля "Про душу" закладені основи психології.