Тема: «Феноменологія е. Гуссерля» Едмунд Гуссерль «Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії»

36. Інтенціональне переживання. Переживання як таке

«...» Те, що переживання — це переживання чогось, наприклад, вигадка — це вигадка кентавра, а сприйняття — сприйняття "реального" предмета, судження — судження про відповідний стан справ і т. ін. — усе це має стосунок не до переживання факту у світі, зокрема у фактичному психологічному взаємозв'язку, а має стосунок до чистої сутності, яка осягається за допомогою ідеації просто як ідея. До сутності переживання належить не лише те, що воно є свідомістю, а й те, що саме усвідомлюється, а також у якому визначеному чи невизначеному смислі воно є щось... Під переживаннями у найбільш широкому значенні слова ми розуміємо все і кожне, що тільки знаходиться у потоці переживання, отже, не самі інтенціональні переживання, актуальні й потенціальні cogitationes, узяті у всій їхній конкретизації, а й взагалі будь-які реальні моменти, які містяться у цьому потоці та його окремих частинах.

«...» У переживанні сприйняття ось цього аркуша білого паперу ми за допомогою належного руху наших очей отримуємо дане у відчутті "біле". Це біле є невід'ємним від сутності конкретного сприйняття — належить (йому) як реальна конкретна складова... постає носієм інтенціональності, однак само по собі воно не є свідомістю чого-небудь. Так само стосовно інших даних переживання, наприклад, стосовно так званих чуттєвих емоцій.

Не маючи наразі можливості глибше зануритися в описовий аналіз сутності чистих переживань, виокремимо деякі моменти, на які слід звернути увагу для наступного викладу. Якщо інтенціональне переживання актуальне, тобто здійснюється за способом cogito (осмислення), то в ньому суб'єкт "спрямовує" себе на інтенціональний об'єкт. Від самого cogito є невід'ємним іманентний йому "погляд-на" об'єкт, погляд, який, з іншого боку, випромінюється з "Я", так що неможливо заперечувати його існування. Такий погляд Я на що-небудь є, залежно від акту, чи то такий, що сприймає у сприйнятті, чи то такий, що вигадує у вигадці, чи то такий, що симпатизує тому, що подобається, чи то такий, що бажає у бажанні і т. ін. Отже, це означає, що це невід'ємне від сутності cogito... не є особливим актом і, почасти, не може бути змішаним ні зі сприйняттям (навіть у будь-якому широкому значенні), ні з іншими різновидами актів, які властиві сприйняттю. Необхідно звернути увагу на те, що інтенціональний об'єкт свідомості, — якщо взяти його як повний корелят останньої, — аж ніяк не є тим самим, що і схоплений (у сприйнятті) об'єкт... Якщо говорити про річ, то до неї ми можемо звернутися не інакше як через "схоплювання її", — і так до всіх інших "просто уявних" предметностей... Однак в акті оцінювання ми звертаємося до цінності, в акті радості — до радісного, в акті любові — до улюбленого, в діянні — до дії, і все це ми ніколи не схоплюємо. Інтенціональний об'єкт — цінне, радісне, улюблене, очікуване як таке, діяння як діяння — усе це перетворюються на схоплений предмет лише в особливому "опредметненому" повороті. Звернутися до чого-небудь в оцінюванні — у цьому і полягає схоплювання нього щось, проте не це щось, а цінне або цінність — ось що є тут повним інтенціональним корелятом акту оцінювання. Звідси, "звертатися до чого-небудь в оцінюванні" ще не означає "отримати цінність як предмет" у тому особливому смислі схоплювання, в якому ми повинні отримати предмет, для того, щоб робити предикативні висловлювання про нього; і так само щодо всіх логічних актів, які мають відношення до цінностей.

Отже, в усіх актах, подібних до оцінювання, ми маємо інтенціональний об'єкт у двоякому значенні: нам необхідно розрізняти просто "щось" і повний інтенціональний об'єкт і відповідно до цього подвійну інтенцію, як подвійну спрямованість-на. Якщо в акті оцінювання ми спрямовані на щось, то це спрямування на щось є увагою до нього і схоплюванням його; при цьому ми спрямованні також і на цінність — проте на за способом схоплювання. Модус "актуальність" притаманний не лише сприйняттю чогось, а й оцінюванню його. Однак до цього ми маємо негайно додати, що лише в простих актах оцінювання ситуація є настільки простою. Загалом акти душевного ладу та волі фундуються вищою мірою, і відповідно множиться інтенціональна об'єктивність... У кожному акті панує один із модусів уваги. Однак, якщо така не зводиться до простого споглядання чого-небудь, якщо в такій свідомості фундується ще інше, яке "виражає своє ставлення" до цього щось свідомості, це щось та повний інтенціональний об'єкт (наприклад "щось" і "цінність"), так само як і увага та володіння в духовному погляді, розходяться між собою «...»