Лекція №4 Історія розвитку управлінської думки у світі. Передумови виникнення науки управління та формування першої наукової школи в менеджменті (2 год)

1. План

1. Історія розвитку управлінської думки у світі.

2. Історичні передумови виникнення науки управління.

3. Формування школи наукового управління.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: управлінська революція, індустріальний менеджмент, науковий менеджмент.

1. Історія розвитку управлінської думки у світі

Аналіз наукової літератури дозволяє визначити щонайменше чотири можливі точки в історії людства, коли могло виникнути управління:

• становлення людського суспільства;

• відокремлення ремесла від землеробства (між ХІІ і VІІІ ст. до н. е.), виникнення ремісничих майстерень, орієнтованих на виробництво продукції для зовнішньої реалізації;

• винахід шумерами писемності (близько 5000 р. до н. е. );

• формування держави.

Управління існує з часу, коли з'явились перші організації, а на чолі цих перших організацій у давніх державах світу переважно стояли царі, королі, воєводи, губернатори.

До 1800 р. управління здебільшого здійснювалось однією людиною і прошарок управлінців середньої ланки був досить незначним. Професії “управлінець” взагалі не існувало.

Менеджмент як галузь управлінських знань почав формуватися у другій половині ХVІІІ століття. Уперше про необхідність виділення менеджменту в окрему науку заговорили у 1886 році після виступу президента мануфактурної компанії “Йель енд Таун” Генрі Тауна на щорічних зборах американського товариства інженерів-механіків з доповіддю “Інженер як економіст”. Однак, перше визнання наука про управління отримала в 1911 р. в публікації Ф. Тейлора “Принципи наукового управління”

Історія розвитку управлінської думки у світі нараховує щонайменше п’ять етапів:

• передісторія розвитку менеджменту (8000 р. до н. е. – ХVІ ст. н. е.),

• історія закладення основ вивчення менеджменту (середина ХVІІІ ст. – 1886 р.),

• історія розвитку індустріального менеджменту (1886 р. – поч.. ХХ ст.),

• історія становлення наукового менеджменту (1911 р. – 40-ві р. ХХ ст.),

• сучасна історія розвитку науки менеджменту (40-ві р. ХХ ст. – донині).

Передісторія розвитку менеджменту. Шумерська цивілізація (5000 – 3000 р. до н.е.): винайдення писемності; використання певного стилю управлінської діяльності, пов’язаного з комерційними операціями і управлінням державою; реєстрація фактів. Багато вчених говорять про те, що саме Шумерська держава поклала початок управлінської думки і тому, вважають вони, саме звідти почався відлік часу початку виникнення так званих управлінських революцій (загалом іх нараховують шість). Ця перша управлінська революція носить назву релігійно-комерційної.

Друга управлінська революція припадає на часи правління царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н. е.). В законах Хаммурапі можна знайти чимало раціонального: визначення мінімальної заробітної плати, недопустимість перекладання відповідальності, стимулювання праці, використання свідків і письмових документів для контролю.

Третя управлінська революція припадає на часи правління останнього значного правителя на нововавілонському троні – Навуходоносора ІІ (605 – 562 рр. до н. е.). У цей час спостерігалось поєднання державних механізмів і методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва, стимулювання через заробітну плату.

Історія закладення основ вивчення менеджменту. Сильним поштовхом до розвитку управління виробництвом дала промислова революція XVIІІ століття, коли відбувався перехід до великих підприємств. Замість ремісника, майстра-віртуоза центральною фігурою став найманий робітник, який не мав певної кваліфікації. Значний внесок у розвиток менеджменту здійснили англійці: класик політекономії і фахівець у галузі управління А. Сміт (1723 – 1790 рр.): форми розподілу праці, норми виробітку, системи винагороди, виробничий контроль; Р. Аркрайт (1732 – 1792 рр.): здійснення технологічних процесів, економії витрат і переваг у конкуренції, ввівши ієрархічність в організацію; Роберт Оуен (1771 – 1858): значну увагу приділяв управлінню працею людей на капіталістичній фабриці («людський фактор»).

Історія розвитку індустріального менеджменту. Перша половина XIX століття є тим періодом, коли в найбільш розвинутих країнах капіталізму, що зароджувався - спочатку в Англії, а потім в США, - почали формуватися основи тієї дис­ципліни, яка потім одержала назву «менеджмент». Саме в цей період економісти почали замислюватися над якостями менеджерів, характеризуючи їх як органи виробничого процесу. У цей час скрізь процвітав грубий, авторитарний стиль керівництва, почав інтенсивно накопичуватися основний капітал.

Відправним пунктом розвитку теорії індустріального менеджме­нту вважається 1886 рік, коли Г.Таун (1844-1924) - президент ману­фактурної компанії "Йель і Таун" - на щорічних зборах Американ­ського товариства інженерів-механіків (AM) представив доповідь на тему "Інженер як економіст".

Історія становлення наукового менеджменту. Цей етап ознаменувався п’ятою управлінською революцією, що отримала назву – „бюрократична”. Теоретичною її базою була концепція бюрократизації управління. У рамках теоретичних досліджень сформувалася ієрархічна структура менеджменту, одержала розвиток система поділу праці, обґрунтування застосування норм і стандартів, посадових інструкцій і закріплення відповідальності у менеджменті. У її межах оформилася школа наукового менеджменту (наукового управління, наукової організації праці). Відлік часу з якого менеджмент став визнаватися окремою наукою розпочався саме з моменту виникнення цього наукового напряму. Пізніше з’явились інші наукові школи: класична (адміністративна) та школа людських відносин.

Сучасна історія розвитку науки менеджменту розпочалася в 40-ві роки ХХ ст.. і продовжується нині (шоста управлінська революція – „тиха”). Її можна охарактеризувати як розвиток послідовно-паралельних підходів до управління: підходу з позицій виділення шкіл у менеджменті, функціонального, процесного, ситуаційного, системного підходів, які в чомусь збігалися, а в чомусь відрізнялися.

Розрізняють такі етапи становлення та розвитку менеджменту, які отримали наступні назви:

- домонополістичний етап (до 1900р.). Цей етап характеризується невеликою чисельністю керівників середньої ланки, малочисельністю керівників вищої ланки, підвищеною роллю лідера та використанням адміністративно-комерційних важелів. Виробництво велося на дрібних підприємствах, а великі підприємства існували лише в державному та військовому секторах.

- етап "наукове управління підприємством" (з 1900р. до 1930р. в США). Співпав з масштабними науковими дослідженнями управління підприємствами. Родоначальниками цих досліджень були Фредерік Тейлор (1856-1915 pp.), Френк Плбрейт (1878-1924 pp.) і Лілія Гілбрейт (1878-1972 pp.), Генрі Гант (1816-1910 pp.). Якщо коротко викласти зміст тейлоризму, то в ньому все зведено до того, щоб синхронізувати, з'єднати в єдине ціле працю людини й машини, створити своєрідний механізм "людина-машина".

- етап "адміністративно-бюрократичний підхід" (з 1900р. до 1930р. в Англії,Франції, Німеччині). Започаткував цей етап, який ще називають класичною школою управління, французький підприємець Анрі Файоль (1841-1925 pp.). Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління.

- етап "рух за гуманні стосунки" ( 1930-1950pp. в США). Цей рух і власне школа людських відносин виникли, як реакція на недоліки попередніх теоретичних поглядів у менеджменті. Приділялась увага гуманізації відносин виробництва та управління. Заснована Елтоном Мейо (1880-1949 pp.).

- сучасний етап. В теорії менеджменту відображено все те раціональне, що було досягнуто на попередніх етапах його розвитку. в США теоретичні розробки й практичне їхнє впровадження базується на тейлоризмі; у Німеччині, Швеції, Японії переважають погляди прихильників "руху за гуманні стосунки"

За іншою версією історія менеджменту (не управління!) нараховує такі чотири етапи:

• ділове адміністрування (1880 – 1920 рр.),

• менеджмент людських ресурсів (1920 – 1950 рр.),

• менеджмент бізнесом (1945 – 1970 рр.),

• соціальний менеджмент (1970 – дотепер).