- •1. Виховання як загальнолюдське явище
- •2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •2. Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •1. Роль діяльності, середовища і виховання у формуванні особистості
- •2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •1. Суть процесу навчання, його задачі і структура
- •2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •1. Методи навчання, їх класифікація
- •2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •1. Основні засоби навчання
- •2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •1. Принцип систематичності і послідовності навчання
- •2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •1. Принцип доступності навчання
- •2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •1. Урок – основна форма організації навчання
- •2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •1. Рушійні сили процесу виховання
- •2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •1. Принцип добровільності у вихованні
- •2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •1. Методи формування свідомості особистості
- •2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •1. Виховання особистості в колективі
- •2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •1. Ознаки та стадії формування колективу
- •2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •2. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •1. Сім’я, як фактор формування особистості
- •2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
Педагогічна професія належить до типу «людина-людина», для якого необхідні: стійке позитивне самопочуття у роботі з людьми; потреба у спілкування, здатність уявляти себе на місці іншої людини, розуміти її наміри, думки, настрої; отримання знань про особистісні якості різних людей. Такі люди повинні вміти керувати, вчити, виховувати, слухати і вислуховувати. Їм потрібний широкий кругозір, висока комунікативна культура. Широкий простір відкриває педагогічна професія і для реалізації якостей темпераменту, здібностей, характеру, самосвідомості, спрямованості особистості.
Діяльність педагога вимагає постійного пізнання ситуацій, дитини, себе, соціального оточення, умов взаємодії. Наслідком відсутності такого пізнання є робота за принципом спроб і помилок. Однак лише на основі оперативного дослідження вчитель може знайти адекватні засоби впливу, конструктивно розв’язати наявні конфлікти, забезпечити педагогічно доцільний розвиток подій.
Справжній педагог є супутником кожної людини не лише у шкільні роки. Він вчить, радить, допомагає пізнавати навколишню дійсність, прищеплює дітям великодушність, благородство, шанобливе ставлення до старших. У цьому полягає висока і складна місія людини, яка віддала себе педагогічній діяльності.
У педагогіці традиційно виокремлюють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі педагогічної діяльності.
За авторитарного стилю учень розглядається як об’єкт педагогічного впливу, учитель одноосібно приймає рішення, контролює виконання вимог, використовує свої права без урахування дій та вимог учнів, не обґрунтовує власних дій. Головними методами впливу такого вчителя є наказ-повчання.
Для демократичного стилю притаманне сприйняття учня як рівноправного партнера, залучення його до прийняття рішень, врахування думок школяра, заохочення до самостійних суджень. За необхідністю впливає на учня ,спонукаючи до дії, висловлюючи пораду, прохання. Все це сприяє формуванню у дитини високої самооцінки.
Учитель, який дотримується ліберального стилю, ухиляється від прийняття самостійних рішень, уступає ініціативу учням, колегам, організовуючи і контролюючи діяльність учнів, проявляє нерішучість. У класі панує нестійкий мікроклімат, нерідко спалахують конфлікти.
Педагог як суб’єкт педагогічної діяльності володіє професійною спрямованістю особистості, педагогічними уміннями, розвиненими загальними і педагогічним здібностями, професійною та педагогічною компетентністю; забезпечує ефективну суб’єкт-суб’єктну взаємодію, продуктивність діяльності, розв’язання навчальних, виховних і розвивальних завдань.
1. Принцип систематичності і послідовності навчання
Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.
Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.
Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.
Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого — до складного.
З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).