3.2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики

Однією з головних складових освіти є навчання. У педагогічній психології сформульовано важливі висновки щодо організації та забезпечення позитивних результатів навчальної діяльності школярів. Навчальна діяльність є особливою формою соціальної активності, видом діяльності, спрямований на засвоєння дітьми, підлітками і юнаками теоретичних знань, умінь і навичок у сфері мистецтва, права, науки тощо. Здійснюється вона під керівництвом учителя.

Навчальна діяльність не тотожна засвоєнню навчального матеріалу, хоч воно й є основним змістом і залежить від її структури і рівня організації. Залежить вона від специфіки предметного змісту і зовнішньої структури, в яких особлива роль належить навчальному завданню і навчальним діям, спрямованим на його розв’язання.

Навчальною називають таку діяльність, у якій провідним мотивом виступає пізнавальний інтерес або психічний розвиток індивіда. Навчальна діяльність складається з таких основних ланок: навчальної мети, способу виконання, контролю й оцінювання. Структура навчальної діяльності може бути представлена в такий спосіб: пізнавальний мотив - пізнавальна мета - пізнавальна задача - пізнавальні дії - контроль - оцінювання.

Навчальна діяльність являє собою процес, у результаті якого людина цілеспрямовано здобуває нові або змінює наявні в неї знання, уміння, навички, удосконалює та розвиває свої здібності.

Навчальна діяльність припускає два взаємозалежних процеси: научіння та навчання. Научіння - це свідомий процес, що припускає спільну діяльність учня й учителя. Коли говорять про научіння, традиційно наголошують на діяльності вчителя. Навчання як аспект навчальної діяльності більше пов'язане з діяльністю учня, його навчальними діями для розвитку здібностей і придбання необхідних навчальних компетентностей.

Зовнішню сторону навчальної діяльності складають практичні дії учнів із предметами, які включені в навчальний процес (навчальні посібники, допоміжні засоби тощо).

Внутрішня сторона навчальної діяльності представлена внутрішніми розумовими діями й операціями, які виконує учень (сприйняття, запам'ятовування, розумова переробка інформації, відтворення матеріалу).

Орієнтовна сторона навчальної діяльності - це зовнішні та внутрішні дії, спрямовані на ознайомлення зі складом засвоюваних навчальних компетентностей і критеріями научіння.

Виконавська сторона навчальної діяльності характеризує сам процес засвоєння та використання відповідних навчальних компетентностей.

Усі сторони навчальної діяльності пов'язані з різноманітними навчальними діями й операціями.

Основною структурною одиницею навчальної діяльності є навчальне завдання, у розв’язанні якого полягає її суть. Це завдання задається в певних навчальних ситуаціях і передбачають певні навчальні дії – предметні, контрольні, допоміжні (технічні), розумові (аналіз, узагальнення, схематизація, порівняння, класифікація тощо), особистісні (самоконтроль, самооцінка, самодіагностика, самокорекція).

Навчальна діяльність має найближчі, проміжні та перспективні завдання. Найближчі цілі фігурують на кожному уроці і відображають конкретні результати, яких мають досягти учні; поміжні стосуються засвоєння навчального розділу або теми; віддалені стосуються формування здібностей до засвоєння наукових надбань, досягнень людської духовності і культури, ціннісних орієнтацій, соціального досвіду.

У навчальній діяльності знання не протиставляються умінням і навичкам, а входять у них як складова. Вони не можуть бути засвоєними поза діями учня, а їх якість визначається змістом діяльності, до якої вони входять.

Діти краще засвоюють знання та оволодівають уміннями через внутрішню потребу у засвоєнні, пізнанні. Згодом це засвоєння повинне набути творчого характеру, тобто пов’язуватися із перетворенням засвоюваного матеріалу. Повторення матеріалу ,експериментування з ним розкриває його внутрішні, суттєві відношення, що дає змогу учневі простежити природу властивостей предметів та явищ.

Отже, навчальна діяльність має специфічну спрямованість, особливий предмет, організацію та завдання.

4.1. Роль діяльності, середовища і виховання у формуванні особистості

На формування особистості впливає все, що її оточує протягом усього життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім’я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сфери.

Середовище поділяють на: а) мегасередовище, яке має для дитини інформаційно-світоглядний характер і обожнюється в її свідомості з поняттями космос, планета; б) макросередовище, зо ототожнюється з поняттями етнос, суспільство, країна, держава; в) мезосередовище, що ототожнюється з уявленнями про своє місто, навколишню місцевість, рідний край, засоби масової інформації, приналежність до певної субкультури; г) мікросередовище, що є безпосереднім оточенням індивіда: сім’я, клас, школа, компанія, сусіди, ровесники тощо.

Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціалізується. Соціалізація – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв’язків та відносин.

Вплив середовища на формування особистості здійснюється лише в тому разі й тією мірою, якою вона у процесі активного ставлення до соціального середовища здатна сприймати його як орієнтир у своїй життєдіяльності. Ц взаємодії з навколишнім світом дитина є активною, діяльною істотою. У діяльності – навчальній, трудовій, побутовій – виявляються і розвиваються її природні можливості, вона набуває нових фізичних і духовних якостей, знань та умінь, формується її свідомість. Важливою умовою ефективного розвитку особистості у діяльності є її активність, яка виявляється у рухах (сприяють фізичному загартуванню), пізнанні навколишньої дійсності (сприяє інтелектуальному розвитку), спілкуванні (дає змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вміти підкорятися й керувати іншими), впливі на оточення й на саму себе (самовиховання). На кожному віковому етапі переважає певний вид діяльності: ігрова (у дошкільному віці), навчальна (у шкільному віці), трудова (у дорослих).

Ефективність виховного впливу (виховання) на розвиток особистості полягає в його цілеспрямованості, систематичності, кваліфікованому керівництві. Виховання підпорядковує розвиток людини певній меті. Цілеспрямований систематичний вплив педагогів приводить до формування заздалегідь запроектованих якостей особистості.

Роль виховання у розвитку особистості оцінюється по-різному, причому діапазон думок досить широкий – від твердження про його повну неспроможність і безсилість (при несприятливій спадковості і поганому впливі середовища) до визнання його єдиним засобом зміни людської природи.

Отже, виховання – це спеціально організований суспільний процес, спрямований на розвиток у особистості певних цінностей, потреб, рис характеру, знань, умінь, навичок і здібностей.