- •1. 1.1Е
- •1.2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •2.1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •2.2 Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •3.1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •3.2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •4.2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •5.1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •5.2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •6.1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •6.2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •7.2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •8.2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •9.1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •9.2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •10.1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •10.2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •11.1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •11.2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •12.2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •13.2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •14.1. Принцип доступності навчання
- •14.2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •15.2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •16.1. Рушійні сили процесу виховання
- •16.2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •17.1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •17.2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •18.2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •19.1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •19.2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •20.1. Методи формування свідомості особистості
- •20.2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •21.1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •21.2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •22.1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •22.2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •23.1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •23.2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •24.1. Виховання особистості в колективі
- •24.2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •25.1. Ознаки та стадії формування колективу
- •25.2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •26.1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •262. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •27.1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •27.2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •28.1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •28.2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •29.1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •29.2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •30.1. Сім’я, як фактор формування особистості
- •30.2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
20.1. Методи формування свідомості особистості
Основні методи впливу на свідомість особистості — бесіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад.
Бесіда — метод виховання та отримання інформації про особистість за допомогою безпосереднього словесного спілкування.
Результативність бесіди залежить від чіткості сформульованої мети, продуманості та послідовності запитань залежно від реакції співрозмовника, його індивідуальних особливостей. Бесіда потребує щирого тону, переконливої і правдивої інтонації. У процесі учитель повинен так спрямовувати її розвиток, щоб всі учні виявили бажання і змогли висловитись, поставити запитання, отримати відповіді на них.
Бесіда як виховний метод поділяється на види: фронтальна (групова, колективна) й індивідуальна.
Бесіду розподіляють на етапи: 1. Обґрунтування теми. 2. Діалог з дітьми. 3. Підсумки бесіди.
Вимоги до педагога-учасника індивідуальної бесіди: не слід намагатися говорити лише самому; потрібно дбати про тактовність своєї поведінки, власних слів, стримувати себе навіть тоді, коли виникне непереборне бажання перервати розповідь учня; особливе значення має увага до співрозмовника, спокійне реагування на його спірні висловлювання; стежити за основною думкою співбесідника, намагання зрозуміти хід думок, логіку його аргументів.
Лекція — розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми.
Лекція має бути старанно підготовлена щодо змісту, стилю, методичних прийомів. Процес підготовки і прочитання її потребує дотримання різноманітних методичних вимог. Виклад змісту лекції, його фрагменти: вступ (має бути коротким, чітким, з формулюванням мети), виклад основного змісту (глибоке, всебічне, логічно послідовне розкриття основних положень), заключна частина (лаконічність, наявність висновків), покликані збудити інтерес в аудиторії до порушуваної проблеми, настроїти на глибокі роздуми.
Лекція може бути епізодичною, належати до певного тематичного циклу або кінолекторію.
Різновидом лекційного викладу є повідомлення. На відміну від лекції, воно коротше, вузькопланове, компактне. Використовують його під час теоретичних семінарів, науково-практичних конференцій, засідань творчих груп, зборів. У центрі повідомлення — розповідь учителя.
Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлення їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки.
Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників.
Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з'ясування істини шляхом зіставлення різних думок.
Часто дискусією називають спір, суперечку осіб. Для неї характерні чіткість мети, компетентність, науковий підхід до проблеми, повага до аргументів опонента, послідовна критика міркувань учасників обговорення.
Переконання — метод виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, життєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки.
Гіпотеза — наукове припущення, яке висувають для пояснення явищ дійсності. Вона має бути чітко сформульованою, позбавленою логічної суперечності, не змінюватися в процесі доведення.
Доказ (аргумент) — думка, істинність якої перевірена і доведена. Він має бути чітко сформульований, відповідати обговорюваній проблемі.
Демонстрація — логічне розміркування, під час якого із доказів (аргументів) доводять істинність чи хибність гіпотези. Аргументування може посилатися на авторитет, базуватися на взаємозалежності причин і наслідків, на аналогії. За формою обґрунтування доказ може бути прямим (ґрунтується на безсумнівному факті, який переконує в істинності гіпотези) та опосередкованим (істинність гіпотези доводять запереченням істинності суперечливого положення).
Ефективним засобом переконання є сугестія (від лат. suggestio — навіювання). Сугестивний метод — психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі.
Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка. Від інших способів впливу він відрізняється зниженою аргументацією. Сугестатор (той, хто впливає) відповідно до своїх намірів, використовуючи прийоми навіювання, «вводить» у психіку сугеренда (той, на кого впливають) установки, спрямовані на зміну психічної діяльності. Навіювання застосовують при зниженому рівні усвідомлення і критичності, регулюючи і стимулюючи психічну і фізичну активність.
Метод прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування.
При використанні методів цієї групи необхідно під час формування конкретних світоглядних понять, поглядів і переконань враховувати понятійну «базу» учнів, у процесі переконання впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домогтися, щоб учні не тільки зрозуміли вихователя, а й погодилися з ним.