
- •1. 1.1Е
- •1.2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •2.1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •2.2 Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •3.1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •3.2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •4.2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •5.1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •5.2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •6.1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •6.2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •7.2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •8.2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •9.1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •9.2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •10.1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •10.2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •11.1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •11.2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •12.2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •13.2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •14.1. Принцип доступності навчання
- •14.2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •15.2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •16.1. Рушійні сили процесу виховання
- •16.2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •17.1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •17.2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •18.2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •19.1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •19.2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •20.1. Методи формування свідомості особистості
- •20.2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •21.1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •21.2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •22.1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •22.2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •23.1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •23.2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •24.1. Виховання особистості в колективі
- •24.2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •25.1. Ознаки та стадії формування колективу
- •25.2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •26.1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •262. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •27.1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •27.2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •28.1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •28.2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •29.1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •29.2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •30.1. Сім’я, як фактор формування особистості
- •30.2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
22.1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них — гра, змагання, заохочення і покарання.
Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.
Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на групи:
1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.
2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.
Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).
Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її.
Для збереження стійкого інтересу дітей до гри доцільно використовувати умовну ігрову термінологію, різновиди впливу в ігровій формі (вимогу, заохочення тощо), елементи колективного змагання.
Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі.
Забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, передбачає облік і порівняння результатів діяльності, заохочення її учасників, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей дитини, спонукає до наслідування загальноприйнятих норм поведінки. Змагання супроводжують позитивні та негативні емоційні реакції: захоплення, радість з приводу успіхів, скептицизм, байдужість, заздрість тощо.
Змагання бувають індивідуальними і колективними. Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки, індивідуальні види спортивних змагань тощо. У виховному плані вони стимулюють діяльність, що ґрунтується на індивідуальних мотивах та особливостях. Формами колективного змагання є ігри (футбол, волейбол тощо), конкурси художньої самодіяльності (внутрішкільні, міжшкільні, районні тощо). Підбиваючи підсумки змагань, відзначають дітей, які досягли успіху, й тих, хто через недостатній рівень підготовки відстав, але докладав максимум зусиль.
Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.
Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття.
Покарання — осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому.
Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного. Покарання, що принижує їх гідність, не дасть позитивного результату. Знаючи учня, розуміючи його духовний стан і мотиви, що спонукають до певних вчинків, вчитель може визначити необхідність і міру покарання.
Беручи за основу особливості впливу на учня, виділяють такі види покарань: покарання-вправляння (наприклад, погане виконання обов'язків чергового у класі карається додатковим чергуванням); покарання-обмеження (обмеження щодо отримання певних благ: можливості поїхати на екскурсію, тимчасова заборона відвідування спортивної секції); покарання-осуд (попередження, догана з визначенням певних строків на виправлення); покарання-умовність (наприклад, учня залишають на певний час у кабінеті директора для обдумування свого вчинку); покарання-зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізу вчинку, суворий погляд).