Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 2 Матерія Свідомість.doc
Скачиваний:
196
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
207.87 Кб
Скачать

1.4. Рух, простір і час як атрибути буття

Під атрибутом у філософії розуміють необхідну, невід'ємну, істотну властивість, без якої неможливе існування певного об'єкта. Атрибутивними властивостями буття у філософії вважаються рух, простір і час.

Будь-яка зміна визначається у філософії поняттям «рух». Особливий рух, який пов'язаний з якісним перетворенням об'єкта, з переходом від простого до складного, від нижчого до вищого, від старого до нового, прийнято називати «розвитком» (так, наприклад, просторове переміщення матеріального об'єкта - рух, але не розвиток).

Філософським вченням про розвиток є діалектика.

Загальними властивостями руху є:

  • об'єктивність (незалежність від свідомості людини);

  • нестворюваність і незнищуваність руху (рух не виникає з нічого і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми на іншу; в природознавстві це знайшло своє відображення в універсальному законі збереження і перетворення енергії);

  • суперечливий характер руху (рух містить у собі момент спокою, він є єдністю зміни і збереження, перервності і безперервності, кількісних і якісних змін). Так, протилежністю руху і, разом з тим, його стороною, моментом збереження якісної визначеності буття є спокій. Адже будь-який предмет, змінюючись, все ж таки залишається до пори до часу самим собою, в нім є дещо стабільне, відносно незмінне, стійке. Завдяки тому, що разом з рухом є і спокій, нас оточує цілком певні об'єкти і процеси.

  • універсальність і абсолютність руху (рух і спокій не є рівнозначними атрибутами буття: спокій - завжди момент відносний, тимчасовий, рух же в абсолютним, він - сам спосіб існування матерії").

Абсолютна природа руху виявляється тільки через конкретні його форми («рух взагалі» - лише абстракція, філософське поняття, в реальності ж рух завжди виявляє себе в певній формі). Ф. Енгельс, наприклад, у творі «Діалектика природи» виділив п'ять основних форм руху:

  1. механічну (переміщення тіл під дією певних сил);

  2. фізичну (перетворення елементарних частинок, взаємодія і перетворення атомів у процесі ядерної реакції; зміна електромагнітного поля і т.ін.);

  3. хімічну (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій);

  4. біологічну (процеси, які забезпечують можливість життя: обмін речовин у живих організмах; народження, розвиток і загибель біологічних особин, виникнення і зникнення біологічних видів та ін.);

  5. соціальну (розвиток суспільства, певні соціальні перетворення).

Принципами розташування цих форм є наступні:

  • «від простого до складного», «від нижчого до вищого», від менш до більш розвиненої форми;

  • кожна форма руху матерії має свою специфіку і відповідно до того має певне місце в загальній класифікації;

  • кожна подальша (розвиненіша форма) містить у собі всі попередні, але не є їх простою сумою, в ній виявляється нова якість і власна специфіка (помилка зведення складних форм до простих називається редукціонізмом);

  • вищою і універсальною формою матеріального руху є соціальна форма; в марксистській традиції духовне, ідеальне - це є власна форма саморозвитку матерії на соціальному рівні: матеріальний рух у своїй вищій формі не може здійснюватися без своєї протилежності - ідеальної, духовної форми (свідомості).

Атрибутами буття, його невід'ємними і найзагальнішими характеристиками є також простір і час. Проблеми простору і часу досліджувалися як у філософії, так і в науці. З античних часів у філософії сформувалися дві тенденції в поясненні простору і часу.

Субстанціальна концепція простору і часу (Деморкріт, І. Ньютон) розглядає простір і час як незалежні одна від одної і від матерії субстанції. Простір і час - самостійно існуючі реальності, які є абсолютними, - вони все в себе вміщають і ні від чого не залежать. Демокріт ввів уявлення про реальне існування порожнечі як вмістилища рухомих атомів. Подібно до цього і у Ньютона простір - абсолютна порожнеча, незмінне і нескінченне вмістилище всіх матеріальних тіл. Час протікає однаково, і його протікання ні від чого не залежить, бо час - це чиста тривалість, постійна шкала для вимірювання всіх конкретних змін.

Реляційна концепція простору і часу утверджується у XX столітті завдяки створенню теорії відносності А. Ейнштейном, хоча її філософське підґрунтя можна знайти ще у філософії Аристотеля, Г. Ляйбніца. Аристотель заперечував існування порожнечі як такої. Простір зайнятий матеріальними тілами. За Ляйбніцем ні абсолютної порожнечі, ні чистої тривалості, які б існували незалежно від матеріальних тіл, немає і не може бути.

Простір - це порядок взаєморозташування матеріальних об'єктів, а час - послідовність їх змін.

З погляду сучасного природознавства і філософії об'єктивна реальність є нероздільним зв'язком простору, часу і матерії (сам рух можна визначити як єдність простору і часу). Простір і час - не абсолютні, вони визначаються тими процесами, подіями, котрі в них виникають та існують.

Сьогодні з'ясовано, що в дійсності простір і час - це різні сторони єдиного явища, тому було введено поняття просторово-часового континууму (лат. continuum -безперервне, суцільне середовище).

Простір - характеристика буття з боку його стійкості (простір є мірою буття, спокою, збереження буттєвих форм). Простір визначає форму і структуру, порядок співіснування матеріальних об'єктів. Просторові характеристики макросвіту визначаються трьома координатами (хоча у деяких моделях «великого вибуху» простір виявляється не тривимірним, а десятивимірним).

Час є характеристикою буття як мінливого, текучого, здатного до змін (час - це міра небуття, змінності, нестійкості у русі). Час визначає послідовність подій, тривалість, ритми і швидкість розвитку матеріальних об'єктів. Для визначення часових характеристик достатньо однієї координати, бо час завжди рухається в одному напрямі - від минулого до теперішнього часу і майбутнього.

Найзагальнішими властивостями часу і простору вважаються:

  • об'єктивність, тобто їх незалежне від свідомості існування;

  • універсальність, тобто їх прояв на всіх рівнях матерії;

  • невідокремленість від матеріального носія;

  • взаємопов'язаність часу і простору: те, що здійснюється у просторі, разом з тим відбувається у часі.

Крім того, кожен рівень матерії (мікро-, макро- і мегасвіт) і кожна форма (нежива, жива і соціально організована матерія) мають якісну специфіку простору і часу.

Так, особливостями біологічного простору на всіх структурних рівнях живої матерії є:

  • асиметрія, нерівнозначність «лівого» і «правого»: ((наприклад, асиметрії правої і лівої півкуль головного мозку людини); в організації всього живого виражений прояв лівизни, - відзначав В. Вернадский;

  • наявність специфічних біологічних ритмів і темпів (зокрема, біологічний годинник людини залежить від віку його організму: зменшення інтенсивності обміну речовин викликає уповільнення внутрішнього біологічного часу, тому в старості створюється ілюзія прискорення фізичного часу).

Особливостями соціального простору і часу є:

  • їх залежність від ступеня розвитку суспільства, культури, історичної ситуації (історія має свій перебіг часу: бувають періоди застою, «зупинки» часу, і періоди таких соціальних перетворень, коли в життя одного покоління як би вміщаються цілі століття);

  • соціальний час є мірою мінливості соціальних процесів і має тенденцію до постійного прискорення (насиченість подіями і змінами постійно зростає: наприклад, традиційне суспільство відрізнялося постійністю, неквапливістю, домінантою еволюційних процесів, тоді як індустріальне суспільство орієнтоване на інтенсифікацію суспільного виробництва, на його революціонізацію);

  • соціальний простір - це створення культури як особливої просторової сфери, що втілює в собі певний людський сенс (маються на увазі особливі просторові форми штучних утворень, впорядкований людиною простір власного існування, архітектури міст і сіл, які є відбитком соціальних відносин, світоглядних установок і цінностей).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]