5.3.2.3. Автозахоплення і автотрасування

Багато задач просторового і мережного аналізу вимагають, щоб просторові об’єкти, що беруть участь у розрахунках, не мали перетинань чи розривів, границі сусідніх об’єктів точно прилягали один до одного, об’єкт на одному шарі точно повторював контури об’єкта на іншому та ін. При цифруванні суміжної границі з використанням нетопологічної моделі (див. розділ 3) кожна границя вводиться окремо для кожного об’єкта. Таким чином, на границі є дві лінії, що можуть утворювати розриви чи заступи на територію сусіднього об’єкта. Для створення топологічно коректної границі суміжних об’єктів (наприклад, доріг і адміністративних границь, адміністративних границь і рік) чи стикування двох ліній (двох ділянок дороги, припливу й основного русла ріки) використовуються два інструменти: автозахоплення і автотрасування.

Для автозахоплення навколо курсора (чи іншої активної точки або всіх точок об’єкта) установлюється зона пошуку. При влученні в зону цього пошуку іншої точки чи точок іншого об’єкта, активній точці автоматично привласнюються координати захопленої точки. Після підтвердження введення досягається повний збіг опорних точок на границях суміжних об’єктів, змикання двох лінійних об’єктів, накладення точкових об’єктів та ін.

Простежуючи границю існуючого об’єкта і послідовно захоплюючи його опорні точки, можна провести границю об’єкта, що прилягає, на значній довжині. Однак при великій довжині і складності суміжної границі (іноді сотні і тисячі точок) більш доцільно використовувати разом з автозахопленням і автотрасування. Для цього необхідно встановити одну початкову точку на границі існуючого полігона (лінії). Після переміщення курсора на передбачувану кінцеву точку спільної ділянки границі необхідно дочекатися встановлення захоплення. При натисканні кнопки введення нової вершини від першої точки через усі проміжні до кінцевої точки буде проведена нова ділянка границі полігона (лінії), що цифрується.

У деяких ГІС-пакетах (наприклад, пакетах сімейства ArcGIS) для автотрасування досить вести курсор поруч із трасованою лінією (границею полігону).

При цифруванні границь із замкнутим полігоном іноді необхідно визначати, вздовж якої сторони пройде спільна границя. Для указання напрямку автотрасування найбільш часто використовуються кнопки "Shіft" і "Ctrl". При натиснутій кнопці "Shіft" лінія пройде по короткій стороні полігона, при "Ctrl" – по довгій стороні. Варто враховувати, що довжина сторони полігона виміряється не в лінійних одиницях виміру, а кількістю проміжних точок, що утворюють цю ділянку.

5.3.2.4. Редагування існуючих картографічних об’єктів

У процесі введення об’єктів може виявитися розбіжність границь (контурів) об’єктів на карті-підкладці й цифрованих векторних об’єктів. Для виправлення таких помилок передбачений інструмент ручного редагування форми об’єкта, при включенні якого користувач має доступ до кожної опорної точки на границі об’єкта, має можливість переміщати точки, створювати нові чи видаляти зайві.

Іноді в процесі цифрування чи при внесенні змін у вже існуючі цифрові карти виникає необхідність об’єднання чи розбивки на частини полігонів чи ліній.

Для об’єднання двох і більше об’єктів в один призначена операція “Об’єднання” (Combіne). Поєднувані об’єкти повинні знаходиться на одному шарі й бути активізовані. Якщо об’єкти мали суміжну границю, то вона стирається. Якщо поєднувані об’єкти містили у своїх записах які-небудь атрибутивні дані, то для кожного поля таблиці пропонується вибрати метод об’єднання: порожню комірку, підсумовування, усереднення, довільно призначуване значення. Після виконання операції об’єднання всі обрані для об’єднання об’єкти одержують посилання на один загальний запис в атрибутивній базі даних.

“Розбивка” (Splіt) об’єктів на частини може відбуватися різними методами. Використовується розбивка полігона чи лінії за допомогою лінії, розбивка полігона з використанням границь іншого полігона. При розбивці полігона іншим полігоном один чи група полігонів є метою розбивки (target), на іншому шарі полігон чи група полігонів є шаблоном для вирізання частини чи установки границь частин, що розбиваються. Можливі такі варіанти розбивки (рис. 5.8): розбивка на частини зі збереженням всіх отриманих частин (Splіt); розбивка на частини з видаленням фрагмента, що знаходиться під шаблоном (Erase); розбивка на частини з видаленням фрагментів, що знаходяться поза границями шаблона (Erase Outsіde).

Рис. 5.8. Розрізування об’єктів з використанням шаблонів:

А) зі збереженням усіх фрагментів; Б) з видаленням внутрішніх фрагментів; В) з видаленням зовнішніх фрагментів.