3.3. Застосовування добрив в розсаднику

У деревних розсадниках використовують усі види добрив - органічні, мінеральні, органо-мінеральні, бактеріальні, а також хімічну меліорацію ґрунтів (меліоративні).

За вмістом елементів мінерального живлення добрива прийнято поділяти на повні і неповні.

Повні містять у собі всі основні елементи мінерального живлення (органічні, органо-мінеральні, рідше мінеральні), а неповні - один, максимально два елементи (прості мінеральні).

За характером дії добрива поділяють на прямі, внесення яких безпосередньо збільшує в ґрунті вміст елементів мінерального живлення (органічні, органо-мінеральні, мінеральні) і непрямі, застосування яких опосередковано сприяє збільшенню елементів живлення в ґрунті (бактеріальні) або покращує умови для поглинання тих, що містяться в ґрунті (меліоративні).

Рослинам для мінерального живлення необхідно понад 16 хімічних елементів. Чотири з них - вуглець, водень, кисень і азот - вони одержують з вуглекислого газу, води та частково з атмосферного азоту, а решту - з ґрунту.

Приведені орієнтовні норми внесення мінеральних добрив за діючою речовиною дають змогу легко визначити загальну дозу внесення туків в залежності від вмісту (концентрації) в них доступних форм основних елементів мінерального живлення. Це дає змогу використовувати мінеральні добрива з різною концентрацією. На кислих ґрунтах необхідно застосовувати добрива з лужною або нейтральною кислотністю.

Вірно визначена загальна доза добрива може гарантувати близький до оптимального рівень живлення рослин упродовж усього вегетаційного періоду та забезпечити високий вихід доброякісного садивного матеріалу. Підвищення ефективності та рентабельності використання добрив можна досягнути за умови внесення добрив за раціональною системою.

Розділ 4 технологія вирощування сіянців та саджанців

4.1. Біологічні та екологічні особливості деревних порід

В'яз звичайний (Ulmus laevis) — дерево родини В'язових (Ulmaceae) (15—30 м заввишки) з товстим стовбуром, вкритим буро-коричневою корою. Молоді пагони червонувато-бурі, опушені, гілки тонкі, гладенькі, блискучі, бруньки гострі, конічні.

Листки чергові, яйцеподібні або овальні (6—12 см завдовжки, 3,5 см завширшки), з нерівнобоко-серцеподібпою основою, пилчасті, зверху голі, темно-зелені, зісподу світліші, опушені, бічні жилки не дають вилчастого розгалуження і закінчують я в зубцях.

Квітки двостатеві коричнюватою, простою, дзвоникуватою, восьмилопатевою оцвітиною (до 8—11 мм у діаметрі) на довгих (до 2 см) квітконіжках. Тичинок 6—8, пиляки темно-фіолетові, зав'язь верхня.

Плід — горішок, оточений крилоподібним виростом. Крилатка (12—16 мм завдовжки) округла або овальна, у верхній частині виїмчаста, по краю війчаста, плодоніжка довга, у 2-5 разів перевищує плід. Горішок розміщений у центрі крила.

В'яз гладенький входить до складу дубово-широколистяних лісів, особливо часто росте на узліссях і галявинах. Солевитривала, світлолюбна рослина. Цвіте у квітні — червні.

В'язи поширені по всій Україні, особливо в Лісостепу і Степу, де і зосереджені райони їх заготівель. Усі в'язи культивують; в останні десятиріччя їх запаси зменшились внаслідок поширення грибних хвороб (голландська хвороба ільмових).

Клен звича́йний, або гостролистий (Acer platanoides) — багаторічна рослина родини Сапіндових.

Високе (25-30 м заввишки), струнке дерево з колоноподібним стовбуром, вкритим дрібнотріщинуватою темно-сірою корою, з густою розлогою кроною. Пагони буруваті, блискучі з світлими смужками і сочевичками. На пагонах супротивно розміщені притиснуті бруньки, прикриті чотирма-шістьма шкірястими лусками. Верхівкова брунька більша і оточена двома боковими. Листки великі (5-15 см завдовжки, 8-15 см завширшки), 5-7-пальчастолопатеві, при основі серцеподібні. Лопаті загострені, виїмки між ними тупі; молоді листки по жилках волосисті, у кутках жилок з борідкою волосків.

Квітки правильні одностатеві або двостатеві з подвійною оцвітиною, розміщені в багатоквіткових прямостоячих щіткоподібних голих суцвіттях на коротких квітконосах. Чашечка п'ятироздільна (5-7 мм завдовжки, 3-4 мм завширшки), пелюсток п'ять, вони жовтувато-зелені, трохи вужчі і довші за чашолистки, оберненояйценодібні, тупі, звужені в нігтик. Тичинок 5-12, маточка одна, зав'язь верхня з двома стовпчиками.

Плід — блідо-зелена двокрилатка (8-11 см завдовжки), крила її розходяться під тупим кутом. Клен звичайний росте в другому ярусі листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала, досить морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні.

Поширений майже по всій Україні. Культивують у парках і захисних насадженнях. Райони заготівель — правобережний і лівобережний Лісостеп. Прикарпаття та Карпати.

Клен гостролистий розмножується паростками, насінням. Час посадки весна, осінь. Потребує розпушений і удобрений грунт. Полив в міру необхідності. Хворі гілки у дерев видаляють. Хвороби борошниста роса. Різноманітність видів та сортів клена дозволяє підібрати підходяще деревце практично для будь-яких умов.

Яблуня (лат. Malus Mill.) — рід листопадних дерев або кущів родини розоцвітих (Rosaceae). Відомо близько 150 видів Я., в СНД — близько 20 дикорослих видів. Найбільше розповсюдження мають 7 видів: Я. вишнеплода, Я. східна, Я. домашня, Я. дрібна, Я. рання, Я. сливолисна, Я. лісова. Найпоширеніший вид — Я. лісова — M. sуlvestris Mill. (L.); рос. назва: яблоня лесная. Я. лісова — дерево або кущ до 10 м завв. з широкою шатроподібною кроною, вертикальним коренем. Кора стовбура бура, розтріскується. Гілки розкидисті, переважно колючі, голі, гладкі або злегка горбисті, темно-коричневого або сірого кольору. Листки чергові, черешкові (1–3,5 см завд.), з опадаючими прилистниками, широкояйцеподібні або видовжено яйцеподібні, рідше — широкоеліптичні, біля основи закруглені або поступово клиноподібно звужені, на верхівці звужені в трикутний, загострений, злегка направлений у бік зубець, який досягає 7–10 мм завд., по краю дрібно пильчастозубчасті або городчасто-пильчасті, із загостреними зубчиками, які закінчуються коротеньким залозистим вістрячком. Молоді листки зверху і знизу по жилках короткоповстяні, далі зовсім голі, блискучі, зверху темно-, знизу — блідо-зелені. Квітки правильні, двостатеві, до 4–5 см у діаметрі, зібрані на вкорочених квітконосах у малоквіткові зонтикоподібні суцвіття. Чашечка повстяна, з п’яти трикутних, 5–6 мм завд., довгозагострених, що залишаються при плодах, чашолистків. Пелюстки білі або рожеві, округло- або оберненояйцеподібні, з коротким нігтиком. Плід — яблуко, 2–3 см в діаметрі, кулясте, жовто-зелене, іноді з одного боку червонувате, на смак дуже кисле. Насіння яйцеподібні, сірувато-коричневе. Цвіте у травні–червні. Плоди достигають у вересні–жовтні. Росте в широколистяних і змішаних лісах лісової зони Європейської частини СНД, рідше зустрічається в степовій зоні.

Бирючина звичайна (Ligustrum vulgare L.). Походження назви є від лат. слова "ligare" – «зв'язувати», що вказує на властивості крони. Листопадний або вічнозелений чагарник, також невелике деревце, квітки якого зібрані у верхівкові суцвіття. Бирючина любить сонце, але непогано росте і у півтіні. До типу ґрунту є невибагливою. Засуху всі Ligustrum L. витримують успішно, особливо Ligusturm vulgare. Швидко росте і добре витримує підстригання. Є зимостійкою культурою, вона легко відновлюється після обмерзання. Розмножується живцями і насінням. Ligustrum L. традиційно використовують для живоплоту, який дуже добре декорує стіни і забори, особливо з теплої сторони.

У звичайних умовах росте у південних і південно-західних районах України, Північній Молдавії, у гірському Криму, на Кавказі, у Середній і Південній Європі, Північній Африці та Малій Азії. Листопадний, щільно гіллястий чагарник до 5 м висотою