- •Міністерство фінансів України
- •Передмова
- •Модуль 1. Державне регулювання економіки як чинник економічного розвитку Укоаїни
- •Моделі державного регулювання економіки
- •1.2. Державне регулювання економіки як функція держави
- •Методи державного регулювання економіки
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 2. Стратегія соціально-економічного розвитку країни
- •2.1.Соціально – економічне прогнозування
- •2.2. Макроекономічне планування
- •2.1. Соціально – економічне прогнозування
- •2.2. Макроекономічне планування
- •I. За часом:
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 3. Фінансова політика
- •3.1. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни.
- •3.2. Грошово - кредитна політика держави.
- •3.1. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни.
- •3.2. Грошово - кредитна політика держави
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 4. Структурна та інвестиційна політика
- •4.1. Структура економіки як об'єкт державного регулювання
- •4.2. Державне регулювання інвестиційних процесів
- •4.1. Структура економіки як об'єкт державного регулювання
- •1. За масштабом (широтою охоплення економічних процесів):
- •2. За вимірниками:
- •1. Американський шлях:
- •2. Японський шлях:
- •4.2. Державне регулювання інвестиційних процесів
- •1. Внутрішні інвестиції:
- •2. Зовнішні іноземні інвестиції:
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 5. Науково-технічна та інноваційна політика
- •5.1. Державна науково-технічна політика
- •5.2. Державна інноваційна політика
- •5.1. Державна науково-технічна політика
- •2. Програмно-цільове фінансування (на конкурсній основі):
- •5.2. Державна інноваційна політика
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 6. Державне регулювання підприємництва
- •6.1. Підприємництво як об'єкт державного регулювання
- •6.2. Механізм державного регулювання підприємництва
- •6.1. Підприємництво як об'єкт державного регулювання
- •6.2. Механізм державного регулювання підприємництва
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 7. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •7.1. Необхідність та принципи зовнішньоекономічної політики України
- •7.2. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •7.1. Необхідність та принципи зовнішньоекономічної політики України
- •7.2. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •4. Баланс золотовалютних ресурсів відображає:
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 8 Державне регулювання цін та інфляції
- •8.1. Необхідність та методи державного регулювання цін
- •8.2. Антиінфляційна політика
- •8.1. Необхідність та методи державного регулювання цін
- •8.2. Антиінфляційна політика
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 9. Регіональна економічна політика
- •9.1. Регіональна політика Української держави
- •9.2. Прогнозування та планування комплексного розвитку регіонів
- •9.1. Регіональна політика Української держави
- •Основні аспекти регіонального управління
- •9.2. Прогнозування та планування комплексного розвитку регіонів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 10. Суспільний сектор економіки як об’єкт державного
- •10.1. Суспільний спосіб виробництва
- •10.2. Народногосподарські комплекси виробництва
- •10.1. Суспільний спосіб виробництва
- •10.2. Народногосподарські комплекси виробництва
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 11. Соціальна політика
- •11.1. Сутність і мета соціальної політики
- •11.2. Основні завдання та проблеми соціальної політики
- •11.1. Сутність і мета соціальної політики
- •11.2. Основні завдання та проблеми соціальної політики
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •12.2. Механізм регулювання еколого-економічних процесів в економіці України
- •2.У межах екологічного моніторингу здійснюються:
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Список рекомендованої літератури
- •Опорний конспет лекцій Державне регулювання економіки
5.2. Державна інноваційна політика
Терміни «інновація» та «інноваційний процес» є близькими, але не однозначними. Інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій.
Інноваційний процес складається з таких взаємозумовлених стадій:
- виникнення ідеї,
- фундаментальні дослідження,
- прикладні дослідження,
- дослідно-конструкторські розробки,
- дослідне виробництво,
- споживання.
У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість учених додержується схеми: «фундаментальні дослідження – прикладні дослідження – розробки – дослідження ринку – конструювання – ринкове планування – дослідне виробництво».
У загальному вигляді інноваційний процес можна вважати способом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології (Рис.2.)

Рис. 2. Механізм інноваційного процесу
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації. Він є системою стадій та робіт, яка має складну структуру.
|
Таблиця 4. | ||||||||
|
Стадії інноваційного процесу | ||||||||
|
Виникнен-ня ідеї |
Фундаментальні дослідження |
Прикладні дослідження |
Дослідно-конструк-торські розробки |
Дослідне виробництво |
Виробництво |
Споживання | ||
|
Виявлення незадово-лених потреб |
Логічні дослідження |
Прикладні системні дослідження |
Конструкторські розробки |
Експеримен-тальне виробництво |
Технічна Підготовка виробництва |
Використан-ня новинки | ||
|
Продовження таблиці 4. | ||||||||
|
Пошук можли-востей задоволен-ня потреб |
Теоретичні дослідження |
Прикладні інтегровані дослідження |
Технологічні дослідження |
Виготовлення перших промислових серій |
Серійне виробництво |
Масове споживання | ||
|
Генеруван-ня нових ідей |
Цілеспрямовані дослідження |
Прикладні експлуатаційні дослідження |
Організаційно-економічні дослідження розробки проекту |
Промислові дослідження |
Масове виробництво |
Старіння | ||
|
Економічна доцільність |
Техніко-економічні обґрунтування |
Техніко-економічні обґрунтування |
Економічні обґрунтуван-ня |
Розрахунки економічних показників |
Розрахунки економічних показників |
Ринкові дослідження | ||
|
Невиробнича сфера |
Сфера матеріального виробництва |
Сфера експлуатації | ||||||
Інноваційна політика держави має на меті об'єднання (синтез) науково-технічної та інвестиційної політики.
Державна інноваційна політика — це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.
Основні принципи державної науково-технічної та інноваційної політики:
1) демократизація та децентралізація управління, у сфері науки і техніки;
2) орієнтація на створення ринкової (підприємницької) економіки;
3) забезпечення соціалізації економіки на основі використання досягнень НТП;
4) дотримання вимог екологічної безпеки;
5) визначення пріоритетності й селективної підтримки науково дослідних робіт, здатних забезпечити прогресивні зрушення у народному господарстві країни, підвищення ефективності виробництва та конкурентоздатності економіки;
6) збалансований розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;
7) принцип реалістичності - економіко-організаційне та правове забезпечення державного регулювання науково-технічної й інноваційної діяльності з використанням адекватних важелів (форм, методів, інструментів) та організаційної структури.
Мета державної інноваційної політики - стратегічна орієнтація розвитку пріоритетних виробництв на створення і широке використання нових високопродуктивних технологій, машин, матеріалів, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу
Головні цілі інноваційної політики Української держави:
- забезпечення розвитку країни, впровадження нововведень;
- постійне оновлення і модернізація виробництва;
- забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;
- синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;
- формування сучасного конкурентоздатного національного виробництва;
- налагодження системи наукового прогнозування технологічного розвитку галузей вітчизняного виробництва;
- експертна інвентаризація державних науково-технічних програм;
- зосередження інвестиційних ресурсів на формуванні національних технологічних лідерів (цільове інвестування "точок зростання");
- прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції та підвищення ринкового попиту на науково-технологічні досягнення;
- формування умов, за яких впровадження НТП та інновацій було б життєво необхідним для виробників.
Синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів обумовлена різною тривалістю інноваційних (в середньому 7 років) та інвестиційних циклів (для споруд — 50 років, для машин і обладнання — 8—10 років) і передбачає забезпечення впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво при збереженні інвестицій за допомогою політики прискореної амортизації.
Форми державної підтримки інноваційної діяльності:
- залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій;
- адресне фінансування інноваційної діяльності;
- розроблення та реалізація програм формування національних інноваційних «центрів технологічного зростання»;
- інституційне стимулювання інноваційних процесів.
Основні організаційні форми реалізації інноваційної діяльності:
1. Університетсько-промислові дослідницькі центри. Структури де відбувається об’єднання фінансових коштів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими вузівськими кадрами. Держава бере на себе частину витрат, надає безкоштовні ліцензії на використання винаходів і відкриттів, субсидує, фінансує науково-технічні програми на конкурсній основі тощо.
2. Технопарк. Акціонерна компанія, яка займається патентуванням, рекламою,лізингом, маркетинговими дослідженнями, надає консультації, здає в оренду приміщення для дослідницького виробництва тощо.
3. Технополіс. Якісно нова територіальна форма інтеграції науки і виробництва, що забезпечує високі темпи НТ-розвитку території за рахунок реалізації потенціалу регіону.
4. «Інкубатори». Ядро технополісу, де створені сприятливі (тепличні) умови для виникнення дрібних наукомістких фірм – навчання сучасне робоче обладнання, новітні технології, мотивація та стимулювання власного бізнесу.
5. Венчурні підприємства. Малі підприємства, що спеціалізуються на розробці наукових ідей та їх втіленні у нові технології, нові продукти. Виконують функцію зв’язку між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом.
Розрізняють три форми інноваційного процесу:
простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);
простий міжорганізаційний (товарна форма);
розширений.
Простий внутрішньо організаційний інноваційний процес передбачає створення й використання нововведення у рамках організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми.
У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі - продажу в стосунках між виробниками та споживачами.
Розширений інноваційний процес виявляється не тільки в самій інновації, а й у підготовці нових виробників для нововведення. Унаслідок взаємної конкуренції виробників нововведення вдосконалюється, набуває нових якостей, розширюються його ринки збуту.
З поняттям інноваційного процесу тісно пов'язане інше поняття — інноваційна діяльність. Це діяльність, спрямована на використання й конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжному ринках. Інноваційна діяльність, яка пов'язана з капіталовкладенням в інновації, отримала назву інноваційної форми інвестування.
Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. передбачено, що інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу.
Видами інноваційної діяльності є:
випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
прогресивні міжгалузеві структурні зміни;
реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності;
фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;
розробка та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, яка призначена для поліпшення соціального та екологічного стану суспільства.
Об'єктами інноваційної діяльності є розробка та впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління (у сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері).
Суб'єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.
Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямками:
• сприяння зростанню інноваційної активності, що забезпечує підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;
• орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які становлять основу сучасного технологічного прогресу;
• узгодження державної інноваційної політики з ефективним функціонуванням конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності;
• сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захист інтересів національного інноваційного підприємництва.
До основних методів реалізації державної інноваційної політики належать такі:
• підтримка і прямий розвиток науково-технічної сфери, у тому числі шляхом створення перспективних науково-дослідних інститутів і лабораторій, які розробляють інноваційні проекти;
• надання розробникам, виробникам і фірмам, які впроваджують інноваційний продукт, безпроцентних позик за рахунок коштів Державного інноваційного фонду та інших цільових фондів;
• створення приватних інноваційних фондів, що користуються значними податковими та кредитними пільгами;
• розробка та впровадження системи податкових пільг для виробників інноваційного продукту;
• створення системи атестації інноваційної продукції, що включає: розробку методик атестації, визначення установ та організацій, які матимуть право проводити таку атестацію, розробку та затвердження форм атестатів інноваційної продукції, що надаватимуть право виробникам такої продукції користуватися податковими пільгами;
• створення державної інформаційної інфраструктури розвитком загальнонаціональної інформаційної мережі з приєднанням до світових мереж; створення установ для надання консультаційних, дорадчих та організаційних послуг інноваторам;
• фінансова допомога вченим, винахідникам і малим фірмам, які працюють над створенням і впровадженням інноваційного продукту у вигляді надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням, приладдям, приміщенням та сервісом, експертного кредитування та ін.;
• зниження державного патентного мита для індивідуальних
винахідників;
розвиток та підтримка системи освіти у формі повного або часткового утримання закладів загальної та вищої освіти, спеціальної фахової підготовки, системи підвищення кваліфікації;
створення сприятливого правового середовища для інноваторів: розвиток державного патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції, системи стандартизації виробництв та окремих видів продукції, дозвіл на тимчасову монополію інноватора;
• забезпечення сприятливих умов для міжнародної інвестиційної діяльності, зокрема зниження ставок ПДВ на обладнання, що ввозиться для виробництва інноваційної продукції;
захист прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці;
прискорення амортизації та інші амортизаційні пільги;
державне замовлення та закупівля продукції інноваційних фірм.
