Питання для самоконтролю

1. На які ідейні джерела спирається у своєму розвитку політична думка України сьогодні?

2. Які основні напрямки розвитку сучасної політичної думки в Україні?

3. Які основні проблеми виникають у процесі розвитку сучасної політичної думки в Україні?

Бібліографічний список

Основна література: (I: 1-20).

Додаткова література: (ІІ: 1-2); (ІІІ: 1-10).

Тема 4. Сучасні політичні течії

Мета: вивчити, систематизувати та узагальнити знання студентів про:

• основні ідеї і принципи соціалізму, марксизму, анархізму.

План вивчення теми

1. Соціалізм – суспільно-політична течія, його основні ідеї і принципи.

2. Марксизм – новий тип соціально-політичних учень.

3. Анархізм як суспільно-політична течія.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення поставлених питань повинно бути спрямоване на доповнення знань, отриманих на лекційному занятті, оскільки дані питання досить великі за обсягом інформації, яку вони містять.

Почати вивчення доцільно з вступу про те, що історико-політичний досвід світової цивілізації і національних суспільств показує, що політичний процес останніх століть характеризується формуванням і розвитком суспільно-політичних течій. Кожна з них має свої особливості і форми вияву в різний історичний час і кожній з них відповідають суспільно-політична думка, діяльність її носіїв, організаційні структури, через які вона реалізується.

Основні традиційні суспільно-політичні течії склались і набули розвитку у ХІХ-ХХ ст. У розвитку світового політичного процесу помітне місце посідають консерватизм, неоконсерватизм, лібералізм, неолібералізм, радикалізм, екстремізм, тероризм, анархізм, анархо-синдикалізм, фашизм, неофашизм, клерикалізм, комунізм, соціалізм.

При підготовці відповіді на перше питання необхідно підкреслити, що значного поширення в останні століття набула соціалістична суспільно-політична течія.

Соціалізм як ідея найяскравіше втілення дістав у творах великих гуманістів Т. Мора, Т. Кампанелли, Д. Уінстенлі, А. Сен-Сімона, Ш. Фур’є, Р. Оуена і особливо К. Маркса і Ф. Енгельса.

Необхідно підкреслити, що в основу соціалістичної ідеї покладено концепцію самоцінності людини незалежно від її соціального та економічного статусу, головним змістом соціалізму, його світоглядною цінністю є те, що суспільство повинно не тільки проголошувати, а й гарантувати кожному можливість існування і духовного розвитку.

Суспільство мусить взяти на себе відповідальність за самореалізацію людини. Всі люди рівні перед Богом, і саме спільність людей має забезпечити реальне втілення цієї рівності.

При вивченні другого питання слід підкреслити, що у контексті суспільно-політичної думки марксизм спозиціонував себе як світогляд та ідеологія пролетаріату, стратегія і тактика міжнародного комуністичного руху. Водночас він категорично відкидав утопічні тлумачення комуністичних ідей. Необхідно акцентувати увагу на тому, що марксисти пояснювали виникнення держави розподілом праці та привласненням засобів виробництва.

Держава трактувалася ними як знаряддя панівного класу, для підкорення пригноблених класів. Тільки революційне насильство, на їх думку, є умовою переходу до нового суспільного ладу.

Слід підкреслити, що термін „комунізм” виник наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. Першими проповідниками комунізму стали кабетисти – представники французьких пролетарів , прихильники Етьєна Кабе. Комунізм Кабе – це суспільство, побудоване на рівності, єдності, братстві, демократії і перехід до якого можливий шляхом мирних реформ, на основі переконань.

Класичне формування і викладення ідеології комунізму було дано К. Марксом і Ф. Енгельсом у „Маніфесті Комуністичної партії” (1848 р.) та інших працях.

К. Маркс та Ф. Енгельс зосередивши увагу на аналізі капіталізму середини ХІХ ст., як системи, обґрунтували об’єктивну необхідність соціалізму, який має утвердитись на грунті високого рівня розвитку суспільства.

Слід акцентувати увагу, що погляди К. Маркса і Ф. Енгельса змінювались у процесі соціально-політичних змін реального суспільства Європи, а також у процесі наукового пізнання їх.

Відомо, що вони піддали критиці казармений комунізм, який, на жаль, згодом, у ХХ ст., став ідейним джерелом адміністративно-командної системи соціалізму в ряді країн.

При вивченні третього питання слід звернути увагу на те, що анархізм (від грец. anarchia – безвладдя, стихійність, неорганізованість, хаос) – соціально-політична течія, спрямована на звільнення від усіх форм політичної, економічної і духовної влади, заперечення держави як форми організації суспільства та її владного впливу, утвердження нічим не обмеженої свободи людини як своєї мети.

Необхідно підкреслити, що ідеї анархізму знаходимо у праці „Республіка” давньогрецького філософа Платона. Елементи анархізму присутні й у філософії стоїків (Зенон, Хризип – у Давній Греції, Сенека, Марк Аврелій – у Римі); у працях філософів-просвітителів (Руссо, Дідро). Вперше спробував проаналізувати політичні й економічні форми анархізму наприкінці XVIII ст. Англійський письменник У. Годвін. Як суспільно-політична течія анархізм формувався у 40-70х роках ХІХ ст. У країнах Західної Європи, де була значною частка дрібнотоварного і ремісничного виробництва. Основні теоретики анархізму – П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Сучасний анархізм не додав нічого нового до „традиційного”.