1. Історія становлення господарських судів в Україні

Прототипом господарських судів були комерційні суди, які з’явились на початку XIX століття і розглядали торговельні і вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. Перший комерційний суд був заснований у 1808 році губернатором Новоросії герцогом Ришелье в м. Одесі за аналогією з подібними судовими установами, що існували у Франції в ту епоху. Указом імператора Миколи I від 14 травня 1832 р. були засновані комерційні суди і затверджений Статут торгового судочинства, що діяли аж до 1917 року. Після введення в дію судових статутів у 1864 році усі види торговельних судів, за винятком комерційних, були скасовані. Згідно ст. 28 Статуту цивільного судочинства, у тих місцевостях, на яких не поширювалося відомство комерційних судів, спірні справи, що відносяться до торговельної підсудності, вирішувались загальними цивільними судами.

На відміну від комерційних судів Франції, що цілком складалися з представників купецтва, аналогічні суди в Росії були організовані на змішаних началах. До складу комерційного суду входили голова суду, його заступник і визначене число членів по штату, призначених урядом і обраних купецтвом.

Підсудність справ комерційним судам тлумачилася досить обмежно. Кількість комерційних судів зменшувалась і до початку XX в. їх залишилося тільки чотири — у Москві, Петербурзі, Харкові й Одесі. Досвід їхньої роботи показав, що торговельні справи можуть бути цілком вирішувані і загальними судам. Як свідчив вчений Є. В. Васьковский, шкода, принесена подвійністю судів, тим більше, що комерційні суди були відособлені, ті самі закони тлумачилися не завжди однаково й однорідні справи вирішувались по-різному. Такі протиріччя в судовій практиці підривали єдність правопорядку і порушували принцип рівності громадян перед законом.

У дореволюційній Росії і лівобережній Україні також діяли арбітражні комісії, або, як їхній ще називали, біржові суди. У 1901 році Кабінет Міністрів надав право створювати такі суди, за бажанням бірж, міністрові фінансів.

В перші роки після Жовтневої революції в умовах слаборозвинених товарногрошових відносин судові суперечки між казенними установами не допускалися. Розбіжності, що виникали між підприємствами й організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищими органами керування.

У 20-х роках у період нової економічної політики в рамках загальної судової системи діяли арбітражні комісії, до підсудності яких відносилися справи по спорах між державними підприємствами й установами. З утворенням СРСР система арбітражних комісій була побудована у відповідності із адміністративно-територіальним розподілом країни:

а) Вища арбітражна комісія при Раді Праці й Оборони СРСР;

б) вищі арбітражні комісії при економічних нарадах союзних республік;

в) арбітражні комісії при РНК (радах народних комісарів) СРСР, місцеві (обласні, губернські) арбітражні комісії, що організовувались при виконавчих комітетах областей і губерній.

Крім того, у ряді відомств були створені свої арбітражні комісії для вирішення майнових суперечок між підприємствами й установами одного відомства. Ці комісії одержали назва відомчих арбітражних комісій. Крім державних і відомчих арбітражних комісій, існували ще арбітражні комісії при товарних і фондових біржах, що діяли на правах третейських судів.

Арбітражні комісії розглядали справи в складі трьох членів з обов'язковою участю юриста і господарського керівного працівника. Справи розглядалися за правилами, установленим ГПК, за деякими виключеннями, що випливають з особливостей арбітражних комісій.

Виникнення арбітражних комісій було обумовлено господарською реформою 1921—1923 р., спрямованої на посилення чинності закону вартості, значення таких економічних важелів у керуванні народним господарством, як ціна, вартість, комерційний розрахунок. При цьому підвідомчість справ арбітражним комісіям, за свідченням А. Г. Гойхберга, тлумачилася сугубо обмежно і перевага віддавалося вирішенні спорів в загальних судах.

У зв'язку з переходом на переважно адміністративне регулювання господарських відносин арбітражні комісії були скасовані поряд з багатьма іншими структурами ринкової економіки.

У травні 1931 року в системі органів державного керування був утворений державний арбітраж. У Положенні про Державний арбітраж, затвердженому постановою ЦИК і СНК СРСР від 3 травня 1931 р., було записано, що Держарбітраж засновується „для вирішення майнових суперечок між установами й організаціями усуспільненого сектора в напрямку, що забезпечує зміцнення договірної і планової дисципліни і господарського розрахунку”.

З моменту утворення арбітраж існував у двох видах — державний і відомчий. У державному арбітражі вирішувались суперечки підприємств і організацій різного підпорядкування, у відомчому — підпорядкування одному відомству (міністерству, комітетові і т.п.).

У серпні 1960 року Рада Міністрів СРСР скасувала положення про державному арбітражі 1931 року і затвердив нове положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР, у якому вказувалося, що Держарбітраж є органом з вирішення господарських суперечок між державними, кооперативними й іншими суспільними підприємствами, організаціями й установами.

У прийнятому 7 серпня 1970 року постанові Ради Міністрів СРСР «Про підвищення ролі органів державного арбітражу й арбітражу міністерств і відомств у народному господарстві» зазначено, що основними задачами органів арбітражу є:

а) здійснення захисту майнових прав і законних інтересів підприємств, організацій і установ при вирішенні господарських суперечок;

б) сприяння підвищенню ефективності суспільного виробництва, зміцненню господарського розрахунку, розвиткові раціональних господарських зв'язків між підприємствами, організаціями й установами, посиленню ролі договору в їхніх відносинах і розвиткові співробітництва між ними у виконанні народногосподарського плану;

в) активний вплив при вирішенні господарських суперечок на підприємства, організації й установи в справі дотримання ними соціалістичної законності і державної дисципліни при виконанні планових завдань і договірних зобов'язань; боротьба з проявами місництва;

г) систематичне вивчення й узагальнення арбітражної практики і розробка на цій основі пропозицій, спрямованих на удосконалення господарських відносин, а також на усунення недоліків у діяльності підприємств, організацій і установ.

До 1974 року нижчестоящі арбітражи не підкорялися вищестоящим, а складалися при виконавчих органах, тобто система була не підпорядкованою. 17 січня 1974 р. Держарбітраж СРСР був перетворений у союзно-республіканський орган і було затверджено нове Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР.

Останній етап розвитку Держарбітражу зв'язаний зі змінами в законодавстві про нього після прийняття Конституції СРСР 1977 року. Арбітраж був визнаний конституційним органом.

Для того щоб правильно оцінити сутність державного арбітражу даного періоду, треба враховувати особливості економічної системи, у період якої діяв державний арбітраж, характер суб'єктивного складу учасників спорів, мети і задачі його створення, особливості його організаційної структури і специфіку принципів діяльності. Державний арбітраж вирішував господарські суперечки в умовах адміністративно-командної системи керування економікою, де головним «законом» був затверджуваний в адміністративному порядку план, обов'язковий для виконання всіма суб'єктами, що хазяюють, де підприємства й організації (за винятком колгоспів) були державною власністю і цілком залежали від держави, тобто, по суті, являли собою лише структурні підрозділи відповідних міністерств і відомств. Однієї з головних цілей діяльності державного арбітражу проголошувалося посилення впливу на підприємства, установи й організації в справі дотримання державної дисципліни, виконання планових завдань.

Організаційна побудова арбітражу не мало істотних відмінностей від будови органів державного керування. Стаття 27 Закону СРСР «Про Раду Міністрів СРСР» відносила Держарбітраж Союзу РСР до числа органів, підвідомчих, нарівні з іншими органами керування народним господарством, Урядові СРСР. Арбітри призначалися і знімалися з посади в адміністративному порядку.

У 1979 році був прийнятий Закон СРСР «Про державний арбітраж у СРСР», у якому були визначені організація і порядок діяльності органів Держарбітражу. На основі цього законодавства були прийняті Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР і Правила розгляду господарських суперечок державними арбитражами.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 16 квітня 1988 р. № 490 Правила розгляду господарських суперечок державними арбитражами були викладені в новій редакції. Зміни торкнулися стадії прийняття заяви: поряд з відмовленням у прийнятті позовної заяви, був уведений знайомий сучасному господарському процесові інститут повернення позовної заяви. Найбільш істотною зміною було встановлення підвідомчості державному арбітражеві спорів по заявах державних підприємств (об'єднань, організацій) про визнання недійсними цілком або частково актів їхніх вищих органів і відшкодуванні збитків, викликаних прийняттям даних актів. Таким чином, державний арбітраж, як орган господарської юрисдикції, усе більш відокремлювався від органів виконавчої влади, що відображало загальну тенденцію розвитку суспільства.

17 травня 1990 р. були прийняті Закон СРСР «Про Вищий арбітражний суд СРСР» і Правила вирішення господарських суперечок Вищим арбітражним судом СРСР. Але в силу відомих причин цей суд не почав досить чітко функціонувати (перебудова та путч).

Система арбітражей була скасована з 1 березня 1992 року.

У зв'язку з прийняттям у 1991 р. Закону України „Про арбітражний суд” і Арбітражного процесуального кодексу України система держарбітражів була скасована з її одночасним перетворенням в арбітражні суди.

В Україні починають діяти Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, що складають єдину систему арбітражних судів.

Причини появи нового законодавства про арбітражні суди наступні:

1) глибокі зміни, що відбуваються, у житті суспільства. Законодавство, у тому числі і те, що застосовується, арбітражними судами, не може відставати від життя;

2) необхідність відповідності законодавства про арбітражні суди нормам діючої Конституції України;

3) проведення судової реформи, що є частиною правової реформи;

4) розвиток самої системи арбітражних судів. Прийняття в 1991—1992 р. перших законів про арбітражні суди було власне кажучи завершенням того процесу, що почався 25— 30 років тому і який має своїми коренями ще перші економічні реформи 1965 року. Тоді почалася не тільки зміна економічних відносин і економічного законодавства, але і перетворення системи державного арбітражу. Державний арбітраж протягом декількох десятиліть поступово втрачав риси органа керування і ставав судом. Розширювалася підвідомчість справ арбітражеві. Вийшовши із системи управлінських, адміністративних органів, він ставав самостійною системою.

У Конституції 1977 року суд, арбітраж і прокуратура були об'єднані в одній главі. У 1991 —1992 р. процес був формально довершений, у тому змісті, що органи Державного арбітражу припинили своє існування і з'явився Арбітражний суд.

Подальше реформування судової влади відбулося 21 червня 2001 р., коли парламентом України були прийняті закони про внесення змін у Закон України «Про судоустрій України», у Закон України «Про господарський суд», в Арбітражний процесуальний кодекс України.

В даний час система органів господарських судів України діє на підставі нового Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. і Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, господарський процес був перетворений по основних своїх характеристиках з обліком діючої міжнародної моделі цивільного судочинства і тепер більш відповідає новим соціально-економічним реаліям, що складаються. Нове законодавство відповідає на багато потреб і запити національної судової практики, однак воно не є ідеальним і має потребу в подальшому розвитку й удосконалюванні.