Є певні точки дотику цих двох позицій, що зближують їх.

Це, по-перше, визнання підприємницького права науковою дисципліною та навчальною дисципліною. Деякі відомі вчені стверджують, що підприємницьке право може виступати предметом спеціальної юридичної науки і навчальної дисципліни.

По-друге, необхідність кодифікації законодавства про підприємництво. Незважаючи на різноманітні терміни: підприємницький кодекс, Торговельний кодекс, Господарський кодекс – йдеться про одне і те саме – про єдиний кодифікаційний акт з регулювання підприємницької діяльності.

По-третє, визначення підприємницьким правом, на відміну від цивільного права, спеціальних правил регулювання підприємницької діяльності і визнання можливості субсидіарного застосування норм цивільного права для регулювання відносин у сфері підприємництва. Так, деякі вчені вважають, що до підприємницьких відносин спеціальні норми мають застосуватися в першу чергу, вони мають пріоритет у випадках, коли суперечать загальним нормам цивільного права. Загальні норми цивільного права діють субсидіарно, тобто застосовуються лише за відсутності належних спеціальних норм. Вважається, що норми кодексу про підприємництво є спеціальними стосовно норм Цивільного кодексу, доповнюють один одного, взаємодіють за допомогою спеціального застосування норм цивільного права, якщо відсутні відповідні спеціальні норми. Але взагалі зазначається, що норми кодексу про підприємництво є спеціальними стосовно норм Цивільного кодексу, доповнюють одна одну, взаємодіють за допомогою субсидіарного застосування норм цивільного права, якщо відсутні відповідні спеціальні норми.

По-четверте, і прибічники, і противники визнання підприємницького права самостійною галуззю права визнають необхідність поєднання приватноправових і публічноправових начал. При цьому противники розглядання підприємницького права як галузі права не вважають рівнозначними ці два начала, а віддають перевагу приватноправовим засадам.

У загальному вигляді співвідношення норм цивільного права і підприємницького права можна охарактеризувати як співвідношення звичайного і специфічного. У підприємницькому праві є низка специфічних норм, що виходять за межі цивільного права, оскільки традиційно галузеве регулювання цивільного права розраховане на облік особливостей майнових відносин, але не може врахувати специфіку реалізації підприємницької діяльності у сфері управління. Однак ці самі норми органічно входять у підприємницьке право як на комплексне утворення, оскільки воно здійснює регулювання не тільки майнових, а й управлінських відносин у сфері підприємництва.

Норми підприємницького права неоднорідні, але єдине цільове спрямування формує їх в єдину правову спільність, відокремлену сукупність правових норм. Оскільки первиннім елементом кожного структурного утворення є правова норма, а вона, залежно від обраних системотворних ознак, може бути віднесена до структури права різного порядку, то правові утворення, що сформулювалися за цими ознаками, не виключають одне одного.

Таким чином, можна зробити такі висновки: підприємницьке (господарське право) право як галузь права – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права на

підприємницьку діяльність.