2. Призначення судово-психологічної експертизи й

організація її провадження

Призначення судово-сихологічної експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду, що приймають рішення, виходячи з конкретних обставин справи. Експертиза провадиться в період розслідування чи судового розгляду справи на підставі відповідного процесуального рішення: постанови слідчого (судді) чи ухвали суду. Призначення експертизи є процесуальною дією, і отже, її провадження можливе лише за порушеною кримінальною справою. Судово-психологічна експертиза призначається в тих випадках, коли для вирішення певних питань необхідні спеціальні знання в галузі психології.

Процес призначення будь-якої судової експертизи містить основні елементи:

1) збирання необхідних матеріалів;

2) вибір моменту призначення експертизи;

3) визначення предмета судової експертизи;

4) формування запитань експерту;

5) вибір експертної установи чи експерта. При призначенні судово-психологічної експертизи зазначені елементи наповнюються певним специ­фічним змістом.

У разі проведення судово-психологічної експертизи слідчий мас право:

1. Визнавши за необхідне проведення експертизи та маючи достатні підстави для її проведення, призначити судово-психологічну експертизу.

2. Отримати у підозрюваного чи обвинуваченого, а також свідка чи потерпілого зразки почерку чи інше для проведення порівнювального дослідження, що має значення для висновку судово-психологічної експертизи.

3. Формулювати різного роду питання в постанові про призначення експертизи, які б сприяли установленню тих чи інших обставин.

4. Вибрати, кому краще доручити проведення експертизи -конкретному експерту чи експертній установі.

5. Доручаючи проведення експертизи особі, яка не є співробітником експертної установи, слідчий має право зобов'язати керівника цієї установи надати експерту необхідну апаратуру, обладнання, матеріали чи можливість скористатися консультацією.

6. Бути присутнім при проведенні експертизи.

7. Допитати експерта для роз'яснення чи доповнення наданого ним висновку.

8. Призначити додаткову чи повторну експертизу.

Упевнившись у необхідності призначення судово-психологічної експертизи, слідчий виносить з цього приводу постанову у відповідності з вимогами ст. 196 КПК України. Але якщо для установлення суттєвих обставин кримінальної справи необхідно провести судово-психологічну експертизу, слідчий не має права відмовитися від її призначення.

Постанова про призначення судово-психологічної експертизи, як і будь-якої іншої, згідно з вимогами ст. 130 КПК України, складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині вказується місце, час, посада особи, що призначила експертизу, номер кримінальної справи, по якій її призначено.

В описово-мотивувальній частині постанови має бути викладено фабулу (обставини) справи та підстави для її призначення. При винесенні цієї постанови в описово-мотивувальній частині повинні бути зазначені статті Кримінально-процесуального кодексу України, якими керувався слідчий, призначаючи цю експертизу. Залежно від виду судово-психологічної експертизи слідчий керується такими статтями КПК України:

- у разі призначення судово-психологічної експертизи -ст.ст. 75, 76, 196 КПК;

- у разі призначення експертизи стосовно неповнолітнього обвинуваченого і підозрюваного - ст.ст. 75, 196, 433 КПК;

- у разі призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи - ст.ст. 75, 76, 196, 204 КПК (стосовно неповнолітнього - ще й ст. 433 КПК);

- у разі призначення комплексних медико-психологічних, психолого-технічних та інших експертиз - ст.ст. 75, 196 КПК.

У тому разі, якщо судова експертиза провадиться за межами державної спеціалізованої експертної установи, необхідно віддавати перевагу особам, які мають базову психологічну освіту або без такої, однак тим, хто працює у галузі психології не менше 5 років і має відповідні наукові публікації. Доцільно доручати проведення судово-психологічних експертиз особам, яким присвоєна кваліфікація судового експерта на право проведення психологічних експертиз.

Організація провадження судово-психологічної експертизи передбачає створення нормальних умов виконання експертної діяльності, належних параметрів взаємодії з підекспертною особою при її перебуванні у слідчому ізоляторі, захист безпеки судового експерта, усунення можливих «перешкод» при провадженні судової експертизи, протидії з боку заінтересованих осіб. Необхідна також певна «стандартизація» методик дослідження, які обираються, підвищення якості виконання стимулюючого матеріалу, що використовується при реалізації психодіагностичних методів.

Хід і результати судово-психологічної експертизи відображаються у висновку експерта. Цей процесуальний документ складається з трьох частин: вступної, дослідницької, заключної (ст. 200 КПК України).

У вступній частині вказується: найменування експертизи; дата і місце складання висновку; дата постанови (ухвали) про призначення експертизи і хто її виніс; особу, яка підлягає експертному обстеженню, її процесу­альний статус; запитання, поставлені перед експертом, відомості про нього; прізвища і процесуальне положення осіб, які брали участь в експертизі.

У дослідницькій частині висновку викладається весь процес експертного дослідження, описуються психодіагностичні методи і методики, що були використані.

У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені запитання. Якщо однозначна відповідь неможлива, він може бути і ймовірнісним.

Істотним елементом призначення судово-психологічної експертизи є формулювання запитань експерту. Ці запитання мають відповідати основним вимогам: 1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру; 2) бути визначеними, конкретними і короткими; 3) мати логічну послідовність.