Завдання, що вирішуються тим, хто ховає предмети і об'єкти:

• обрання місця приховання;

• маскування тайника;

• вибір лінії поведінки, що передує обшуку та супроводжує його.

Вибір злочинцем місць і способів приховання не є повністю вільним, він детермінований низкою умов, які об'єднані в дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.

Об'єктивні чинники, що впливають на вибір місця приховання:

• наявні практичні можливості;

• розмір, форма, вид предмету, що приховується.

Суб'єктивні чинники, що впливають на вибір місця приховання:

• стать, вік;

• професійні навички й уміння;

• захоплення, хобі;

• ставлення особи до об'єкту приховання;

• риси характеру;

• культурний і інтелектуальний рівень.

Психологічні чинники, що враховуються злочинцем при виготовленні тайників:

• розрахунок на стомлення й автоматизм;

• розрахунок на гидливість;

• розрахунок на прояв такту;

• розрахунок на умисну недбалість;

• відвернення уваги виготовленням тайників-"двійників".

Третім завданням, яке вирішує особа, що ховає є вибір лінії поведінки. Тут можуть бути два варіанти:

• це лінія поведінки злочинця до обшуку, зовнішня поведінка, створення громадської думки.

• поведінка під час обшуку.

Поведінка того, хто ховає, під час обшуку може бути двох видів: активна та пасивна. Пасивна форма поведінки - це мовчання, односкладові відповіді типу "так| - немає", байдужість до процедури обшуку. Активна поведінка - може виражатися в різних формах. Це може бути послужливість, прагнення полегшити роботу слідчого, пропозиції обшукати які-небудь додаткові приміщення. Це тактичні маневри. З іншого боку, можуть спостерігатися продумані інсценування: непритомний стан, істерика, раптове загострення хвороби, сварки між членами сім'ї і т.д. Особливо слід зазначити організацію конфлікту, свідомо направлену на дезорганізацію дій слідчого. В цьому випадку злочинець вдається до образ в адресу слідчого. Ці прийоми спрямовані на те, щоб відвернути увагу слідчого, зірвати обшук або припинити його, інакше кажучи, перекрити доступ до об'єктів, що шукаються.

3.3. Психологія очної ставки

У кримінальному судочинстві очна ставка відома як ефективний спосіб перевірки і одержання нових доказів.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, у яких виявлені істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному.

У літературних джерелах розрізняють характеристики очної ставки:

- єдність предмета (особи допитуються з тих самих обставин);

- єдність об'єкта (очна ставка є процесом безперервного порівняння показань двох одночасно (поперемінно) допитуваних осіб);

- єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії);

- єдність місця (особи допитуються в одному місці);

- допитувані особи повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;

- єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії).

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому необхідно давати показання у присутності іншої особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. У психології це явище іменується як соціальна інгібіція — погіршення продуктивності виконання діяльності в присутності інших людей. У цьому разі людина орієнтується на поведінку іншої особи, якій відомі реальні обставини події. Злочинцю набагато легше давати неправдиві показання слідчому, який не був присутній при вчиненні злочину і не знає всіх його обставин, ніж у присутності особи, обізнаній (яка безпосередньо сприймала подію) про злочин.

Під час очної ставки відбувається спілкування між трьома особами: слідчим і двома раніше допитаними особами. Тому процес взаємного впливу відрізняється складністю. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Передача інформації між індивідами, які спілкуються, може здійснюватися не лише вербальними засобами, а й невербальними (конклюдентними) діями, жестами, мімікою та ін. Вплив у процесі очної ставки може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Зокрема, складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

При проведенні очної ставки регулятором процесу спілкування є слідчий, який повинен враховувати характер взаємин між допитуваними, їхні соціально-психологічні особливості (тип темпераменту, риси характеру, вольові якості й ін.), злочинний «досвід» тощо.

Існують психологічні рекомендації щодо проведення очної ставки, які стосуються черговості допиту тих чи інших осіб, формулювання запитань допитуваним. Тут необхідно враховувати можливість допитуваних осіб впливати один на одного (з урахуванням позитивних і негативних якостей, «слабких місць», підвищеної сугестивності, конформності, нестійкості психіки й ін.). Необхідно прогнозувати можливість зміни показань. Доцільно спочатку вислухати думку осіб із більш «слабкою» психікою або осіб, які дають правдиві показання.

Очна ставка як цілісна слідча дія залежить від певних чинників:

1. Підготовленість (попередній вплив на учасників, підготовка фото-, відеоз’йомки, планування переліку питань, розрахунок часу, форми контролю за поведінкою учасників);

2. Раптовість ( ефект раптовості та емоційної напружености позбавляє осіб можливості ретельно обміркувати лінію своєї поведінки);

3. Несподіваність інформації, що повідомляється4

4. Упевненість викладення фактів та сила морально-емоційного впливу особи, яка їх повідомляє (упевненість в тому, що сумліний учасник перебуває у стійкому псих стані);

5. Урахування сутності стосунків, що раніше існували між учасниками (необхідно зібрати попередню інформація про стосунки учасників та їх характер)

6. Вольові якості та психологічна активність слідчого.

Отже комунікативні слідчі дії є важливим засобом досягнення істини у справі. Як показує практика, ретельно підготовлена, професійно зорганезована комунікативна слідча дія може бути значно ефективнішою, ніж слідчі дії, у яких оперують фактологічною, предметною інформацією.