Мета лекції:

Зазначити, що Конституція України проголосила народ єдиним джерелом влади, логічним продовженням цього є визначення в Основному Законі всіх без винятку форм народного волевиявлення. Такими формами народного волевиявлення відповідно до розділу III “Вибори. Референдум” і, зокрема, статті 69 Конституції України, є вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Важливе значення має вивчення інституту виборів як найбільш дієвих форм безпосередньої демократії в Україні. Саме вибори перетворюють волевиявлення більшості громадян України у волю Українського народу при формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

ВСТУП

Конституційно-правовими інститутами безпосередньої демократії є встановлені конституцією і законами правові інститути, що забезпечують здійснення державної, загалом публічної, влади безпосередньо народом, точніше, виборцями – громадянами, за якими законодавчо визнається право голосу на виборах до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Такі інститути називаються також засобами безпосередньої демократії. Основними конституційно-правовими інститутами безпосередньої демократії є вибори і референдум. До інших інститутів безпосередньої демократії, передбачених конституціями деяких держав, належать інститути народної законодавчої ініціативи, народної конституційної ініціативи, народного розпуску представницького органу.

У науці конституційного права під виборами розуміється спосіб формування шляхом голосування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Як засіб безпосередньої демократії іноді використовується так зване всенародне обговорення, яке полягає в участі громадян та їх об'єднань у правотворчості шляхом направлення до законодавчого органу, партійних комітетів, засобів масової інформації зауважень, побажань і пропозицій щодо опублікованого в пресі і винесеного на обговорення проекту конституції, закону чи важливого партійно-політичного документа. Таке обговорення найчастіше використовується в соціалістичних країнах, де офіційно вважається однією з форм безпосередньої демократії. Так, Конституція СРСР передбачала, що «Найбільш важливі питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум)» (ст. 5).

І. Поняття та види форм безпосередього народовляддя в україні

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути безпосередньої та представницької демократії.

За радянських часів основною формою демократії вважалася представницька, яка пов'язувалася з діяльністю системи рад народних депутатів. Сьогодні відбувається зміна пріоритетів реалізації народовладдя на користь безпосереднього здійснення народом належної йому державної влади (прямого народовладдя).

Про основне конституційне регулювання прямого народовладдя йдеться в розділі III Конституції України, що має назву «Вибори. Референдум». Так, ст. 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. До останніх зазвичай відносять:

• дорадчі опитування громадян України (консультативний референдум) (порядок їх проведення визначається ст. 46 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 p., зі змінами і доповненнями);

• опитування громадської думки (ст. 47 зазначеного Закону);

• загальні збори громадян (можливість проведення яких зумовлена ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 p., зі змінами і доповненнями);

• місцеві ініціативи (їх внесення передбачене ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

• громадські слухання (проведення яких регламентоване ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

• відкликання депутата місцевої ради (порядок відкликання визначений розділом 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 p., зі змінами і доповненнями).

У науці конституційного права питання форм реалізації безпосередньої демократії розробляється досить давно, проте єдиної думки щодо визначення форми безпосередньої демократії поки що немає. З нашої точки зору, слушною є позиція Ю. А. Дмитрієва та В. В. Комарової, які критерієм виокремлення форм безпосереднього народовладдя з-поміж інших форм участі громадян в управлінні державними справами вважають вираження у цих формах суверенітету народу. А отже, ні звернення громадян, ні діяльність громадських організацій не виражають суверенітету народу, не інституюють його безпосереднє державно-владне виявлення. Те саме, на наш погляд, можна сказати і про збори, мітинги, походи, демонстрації, можливість проведення яких передбачена ст. 39 Конституції України, а також про опитування та анкетування з питань місцевого самоврядування, громадські експертизи, громадські роботи з благоустрою території населеного пункту та надання послуг соціально незахищеним громадянам, участь у масових акціях, самооподаткування тощо, які належать до форм безпосередньої демократії, однак є різновидами участі громадян в управлінні державними справами.

Форми безпосередньої демократії (прямого народовладдя) за своїми правовими наслідками можуть мати імперативний або консультативний характер. У першому випадку народне волевиявлення є юридично обов'язковим, а прийняте рішення – остаточним. Консультативні форми безпосередньої демократії (прямого народовладдя) мають допоміжний характер; вони дають можливість населенню висловити свою думку з того або іншого питання, а органам державної влади – приймати рішення з його урахуванням.

Як специфічна форма демократії, що одночасно поєднує в собі елементи безпосередньої та представницької демократії, а також різноманітні громадські форми участі жителів територіальних громад у вирішенні місцевих справ публічного значення, розглядається діяльність органів самоорганізації населення. Так, сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються Законом України «Про органи самоорганізації населення» від 11.07.2001 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про органи самоорганізації населення» основними завданнями органів самоорганізації населення є:

1. створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;

2. задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;

3. участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм.

Повноваження органу самоорганізації населення поділяють на дві групи:

власні повноваження, тобто надані відповідно до Конституції та законів України сільською, селищною, міською або районною у місті (у разі її створення) радою органу самоорганізації населення під час його утворення;

делеговані повноваження, тобто повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення з одночасним переданням йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень. Сільська, селищна, міська або районна у місті (у разі її створення) рада не може делегувати органу самоорганізації населення повноваження, віднесені законами України до виключної компетенції місцевої ради.

Обирати та бути обраними до органу самоорганізації населення в порядку, передбаченому зазначеним Законом, можуть жителі, які на законних підставах проживають на відповідній території. Забороняються будь-які обмеження права жителів, які проживають на відповідній території, на участь у відповідному органі самоорганізації населення залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, мовних або інших ознак.

Орган самоорганізації населення створюється за територіальною ознакою. Територією, в межах якої діє орган самоорганізації населення, може бути частина території села, селища, міста, району в місті, у межах якої проживають жителі, які обрали цей орган.

Порядок утворення органів самоорганізації населення, передбачений Законом України «Про органи самоорганізації населення», досить складний і охоплює такі етапи:

1. проведення зборів (конференції) жителів за місцем проживання, в яких має брати участь (бути представленими) не менше половини жителів відповідної території з правом голосу. Рішення зборів (конференції) приймається більшістю голосів їх учасників;

2. подання ініціативною групою до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради заяви про створення органу самоорганізації населення, протоколу зборів (конференції) жителів за місцем проживання про ініціювання створення органу самоорганізації населення із зазначенням основних напрямів діяльності створюваного органу самоорганізації населення, а також списку учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, серії і номера паспорта та домашньої адреси кожного учасника зборів (конференції) жителів;

3. розгляд сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою питання про створення органу самоорганізації населення, що здійснюється на найближчому засіданні відповідної ради за участю членів ініціативної групи зборів (конференції) жителів за місцем проживання;

4. обрання органу самоорганізації населення зборами (конференцією) жителів за місцем проживання на основі загального, рівного виборчого права шляхом таємного голосування жителів, які на законних підставах проживають на відповідній території. Право голосу на виборах мають жителі, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу жителі, визнані судом недієздатними. Загальний склад органу самоорганізації населення визначається зборами (конференцією) жителів за місцем проживання. Організація проведення таких зборів, як правило, покладається на виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради. Орган самоорганізації населення обирається у складі керівника, заступника (заступників) керівника, секретаря, інших членів. Обраними до складу органу самоорганізації населення вважаються особи, які одержали більше половини голосів учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання. Орган самоорганізації населення обирається на строк повноважень відповідної ради, якщо інше не передбачено рішенням ради чи положенням про орган самоорганізації населення;

5. легалізація органу самоорганізації населення, яка є обов'язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації орган самоорганізації населення набуває статусу юридичної особи. Реєстрація органу самоорганізації населення здійснюється виконавчим комітетом відповідної ради. Органи самоорганізації населення можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідного виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради.

Формою роботи органу самоорганізації населення є засідання. Засідання органу самоорганізації населення скликаються його керівником або заступником керівника в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал. Таке засідання є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини його загального складу.

З нашої точки зору, є слушною позиція О. С. Орловського про недоцільність існування окремого Закону України «Про органи самоорганізації населення», оскільки такий Закон не дає змогу врахувати специфічні риси цих органів з огляду на місцеві умови. Ключові питання вже були врегульовані окремими статтями та положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Решта питань щодо органів самоорганізації населення повинна вирішуватися шляхом встановлення рамкових норм на рівні Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та регламентуватися локально – на рівні статутів територіальних громад, а також шляхом прийняття сільськими, селищними та міськими радами положень про органи самоорганізації населення на підставі Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ

Отже, безпосередня демократія (пряме народовладдя) – це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з питань, передбачених Конституцією України та законами України.