Мета лекції:

ознайомлення з новою навчальною дисципліною, її основними поняттями та термінами; набуття студентами додаткових теоретичних знань лінгвістичного змісту; ознайомлення з основними аспектами законодавчої бази України щодо мовних питань, функціями мови; збагачення лексичного запасу; поглиблення знань з мови юридичного фаху; формування національно мовної особистості майбутнього правознавця; підвищення загальномовної культури студентів.

Основна проблема – недостатність знань студентів з мови спеціальності, фахової термінології, стилістики.

ВСТУП

Мова відіграє величезну роль у нашому житті. Мабуть тому, що ми так до неї звикли, ми рідко звертаємо на неї увагу, сприймаємо її, подібно до дихання чи ходіння, за щось само собою зрозуміле. Значення мови виключно велике. Мові, окрім функції комунікативної, властива й організуюча: мова – засіб поширення знань, формування свідомості, правосвідомості, засіб виховання, розвитку людини.

Активно пізнаючи світ, перетворюючи його, люди постійно обмінюються думками. Вищою формою пізнавальної діяльності людини є мислення. Людська думка народжується, існує, розвивається у мові. Мова і думка виникли одночасно і невіддільні одна від одної протягом усієї історії людства. О.О. Потебня зазначав, що „мова є засіб не виражати готову думку, а створювати її, ...вона не відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його складає”.

Значний інтерес становить питання співвідношення права й мови. Мова є засобом вираження правових приписів. Держава за допомогою нормативних актів права може впливати на поширення конкретної мови на своїй території. У цьому випадку йдеться про законодавче визнання й закріплення конкретної національної мови як державної. В Україні на всій території державною мовою є українська. У статті 10 Конституції України зазначено, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території держави. Разом з тим в Україні гарантується вільний розвиток, використання та захист російської й інших мов національних меншин.

I. Питання

 Функціональна диференціація сучасної української літературної мови.

Стилістичну систему мови, її функціональні стилі вивчає стилістика. Справедливо зазначає Д.Розенталь, що стилістика починається там, де є можливість вибору [9, с.20].

Термін стиль (від лат. stilus – загострена паличка для письма, якою користувалися у Давньому Римі та в часи середньовіччя) – основне поняття стилістики. Воно входить до термінології багатьох наук, проте у кожній науці має своє значення.

Стилістика мовлення є продуктом історичного розвитку національної мови і змінюється відповідно до поступу суспільства. За часів Київської Русі було три стилі: писемно-діловий, слов’янський літературний і літературно-художній – на руській основі. До другої половини XVII ст. мова змінилась, утворивши різні стилі, що їх класифікував у своїй теорії М.Ломоносов. На кінець ХХ ст. розвинулося функціональне розмаїття української мови. Зрештою, ставши державною мовою суверенної України, вона має добре розвинену стильову диференціацію і являє собою єдність функціональних мовних різновидів.

Деякі науковці, зазначає І.Мамчур, розглядають стиль як конкретну форму практичної діяльності мови, але ж стиль – це не розгалуження мови на її функціональні різновиди. Використання стилю у певній галузі людської діяльності може бути причиною для умовного вирізнення стилю, але не є важливою ознакою внутрішньої стильової характеристики [16, с.32].

Якщо мова – це засіб спілкування людей у певній у всіх її сферах діяльності, то стиль – це засіб спілкування у певній сфері суспільної діяльності: політиці, праві, науці, освіті тощо.

Словник лінгвістичних термінів дає визначення стилів мови як сукупності мовних прийомів і засобів, що їх мовець обирає залежно від мовної ситуації. Основною ознакою стилю є його функція, якою зумовлюється вживання, вибір і поєднання мовних засобів [12, с.291-292].

Тобто стиль мовлення – це різновид літературної мови, що характеризується системним об’єднанням мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною сферою використання мови, настановами та умовами спілкування.

Стиль мовлення – це доцільна організація мови з умілим вибором мовних засобів, з конкретною метою, за конкретних умов і обставин, що зумовлені функціями даного стилю. В основі класифікації стилів мовлення лежить поділ мови на її функціональні різновиди та виявлення характерних для них мовних засобів і способів їх використання.

Функціональне розшарування української мови виявляється у тому, що в певних комунікативних ситуаціях активізуються різні мовні засоби. Для кожної комунікативної сфери характерна сукупність мовних засобів, які вирізняються один від одного. Це стилістичні відмінності. Вони зумовлені не тим, що саме говориться і в якій ситуації, про що йдеться. При єдності теми повідомлення мовлення тих, хто говорить, в усіх випадках буде вирізнятися стилістично. Наприклад, про обставини одного й того ж злочину можуть розповідати: обвинувач у промові на суді; свідок на судовому засіданні і вдома (оціночні й експресивні слова обов’язково ним фільтруються та замінюються інформативними, коли він виступає в суді); злочинець на допиті (у розмові зі слідчим змушений підбирати слова) та своїм друзям (у розмові з ними вживає жаргонізми, арготизми); присутні в залі суду своїм знайомим і друзям тощо.

Характеризуючи функціональне розшарування мови, важливо також врахувати екстралінгвістичні основи кожного стилю, ті позамовні явища, які визначають умови спілкування та вибір мовних засобів. До екстралінгвістичних основ стилів належать: форма суспільної свідомості (наприклад, наука, політика чи право), тип мислення (логічне чи образне), призначення суспільної свідомості і завдання спілкування тощо.

Отже, вибір мовного засобу (слова, словосполучення, граматичної форми, конструкції) визначається метою висловлювання (книжне, високе мовлення; офіційно-ділове, нейтральне, фамільярне тощо) та ситуацією спілкування. Комбінації цих засобів і утворюють функціональні стилі.

Функціональний стиль – це різновид літературної мови з властивими йому лексичними, фразеологічними, морфологічними, синтаксичними, орфоепічними та акцентуаційними засобами, який здійснюється для однієї з функцій мови – спілкування, повідомлення або впливу [7, с.6].

Системи функціональних стилів різноманітні у різних мовах і в різні історичні періоди існування однієї мови. У сучасному мовознавстві є традиційна класифікація стилів, згідно з якою вирізняють п’ять різновидів мовлення: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Крім того, також прийнято виділяти епістолярний (стиль приватного листування), конфесійний (діє у сфері релігії та церкви, обслуговує релігійні потреби кожної окремої людини чи суспільства) та ораторський стилі.

Кожний зі стилів має свої характерні особливості, свою сферу поширення, функціональне призначення, систему мовних засобів і стилістичні норми.

Стилістічна норма – це норма використання слова у певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, стилістичною нормою для слів заява, протокол, резолюція є їх використання тільки в офіційно-діловому стилі; а слів дорогая, золотая, ясен, красен – в художньому (мова фольклору і поезії).

Кожен функціональний стиль реалізується у мовних жанрах – конкретних видах текстів. Жанри – це види вживаних у певній галузі людського життя текстів, що характеризуються певними структурними та мовними особливостями. Вони мають специфічні риси, що відрізняють один від одного жанри функціонального стилю. Стилі мови у зв’язку із жанровою диференціацією функціонально-стильових єдностей поділяються на підстилі.

Для характеристики функціонально-стильової системи важлива також форма мовлення – усна чи писемна. В усній формі мовлення виділяють розмовно-побутовий і ораторський стилі. У писемній – офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній. Книжні стилі протиставлені розмовному стилю як закріплені у писемній формі, більш організовані, стабільні і традиційні щодо унормування, більш складні у використанні мовних засобів. Усне мовлення впливає на людей безпосередніше й сильніше, ніж мова писемна, хоча б завдяки інтонації голосу людини. Усне мовлення менш продумане наперед і найменш оброблене, а це впливає на його синтаксичну організацію й добір лексики.

Таким чином, кожний стиль має:

• сферу поширення (коло мовців);

• призначення;

• систему мовних засобів;

• підстилі;

• жанри реалізації.

Диференціація стилів мови (подаю інформацію про кожен стиль). Висновки з першого питання. Отже, функціональні стилі – це різновиди української мови, які не є замкнутими, тому що вони взаємодіють, впливають один на одного. Ознаки, характерні окремому стилю, що виражаються завдяки граматичним засобам, лексиці тощо, повторюються в інших стилях, причому переважна більшість мовних засобів є вільною для всіх стилів мови.