Висновки

Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення визнає “ землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей ” (ст. 22). Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення — виробництво продукції сільського господарства. А сам термін “ землі ” правильно вживається як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна “ земля ”.

Поняття правового режиму не є достатньо усталеним як у загальній теорії права, так і (особливо) в галузевих науках. Здебільшого обґрунтовано йдеться про функціональні характеристики права, особливості порядку та механізму правового регулювання. Істотно, що ці ознаки переважно спрямовані на об'єкт правових відносин, але водночас вони мають бути засобами забезпечення прав та інтересів суб'єктів права.

Видається, що для розуміння змісту правового режиму важливий не особливий порядок правового регулювання, а його наслідок. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це — наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соціальних особливостей земель (як їх об'єкта), що забезпечує інтереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Це сукупність правових норм, які встановили певний порядок землекористування різних вдів.

Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення зумовлюють спеціальний суб'єктний склад цього виду землекористування. Суб'єктами права сільськогосподарського землекористування є лише ті особи, які мають спеціальну, тобто земельну правоздатність; вона виникає на підставі земельного законодавства.

Для земель сільськогосподарського призначення земельна, а не цивільна правоздатність особливо наочна. Так, якщо відведенням земельної ділянки під будівництво (землі житлової і громадської забудови) по-суті обмежуються подальші земельні відносини, то для сільськогосподарських суб'єктів це є лише правовстановлюючим фактом для подальшого їх функціонування у процесі використання цих земель. Останнє особливо повно проявляється у системі земельних прав власників земельних ділянок, а також орендарів.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При підготовці цієї теми студентові слід:

1. опрацювати конспект лекції;

2. ознайомитися із навчальною літературою з цієї теми;

3. опрацювати монографічну літературу, статті в періодичних виданнях з цієї теми;

4. вести конспект підготовки до семінарського заняття.

Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти повинні використовувати інші джерела і особливо періодичні видання. Студентам необхідно засвоїти поняття : правовий режим земель сільськогосподарського призначення; склад земель сільськогосподарського призначення; особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Засвоєння матеріалу має відбуватися із урахуванням розуміння основних положень щодо пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, формування розуміння провідних понять та категорій щодо особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Для самоперевірки доцільно використати такі контрольні запитання та завдання:

1. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

2. Склад земель сільськогосподарського призначення.

3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

4. Суб’єкти права сільськогосподарського землекористування та загальна характеристика їх правового статусу.

5. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення.

6. Фермерське землекористування.

7. Землекористування сільськогосподарських кооперативів.

8. Особливості використання меліорованих земель сільськогосподарського призначення.