105. Держава та політичні партії в політичній системі громадянського суспільства.

Головними елементами політичної системи громадянського суспільства є держава і політичні партії. Саме на основі взаємодії цих інститутів формується той чи іншій конкретно-історичний тип політичної системи. Для встановлення ролі кожного з її інститутів необхідно проаналізувати їх особливості, функції та напрямки взаємовпливу.

Традиційним для вітчизняної науки є характеристика держави у політичній системі як її «ядра», «стрижня» або центрального елемента.

У цілому це правильна характеристика, але для того щоб більш точно визначити місце держави у політичний системі суспільства, потрібно проаналізувати її ознаки, за якими вона відрізняється від інших інститутів системи.

Держава виступає єдиною організацією, яка спроможна реалізувати певні загальнонаціональні перетворення та підтримувати суспільний правопорядок. Але тут виникає запитання: чи саме держава (в особі державного апарату) повинна визначати напрямки та цілі загальнонаціональних перетворень? У нерозвинутих суспільствах, що не до-сягли стадії громадянських, саме держава виконує цю функцію. Подібна система відносин між державою та суспільством одержала назву «етатизм» — її змістом є всебічна опіка суспільства з боку держави. Однак, у розвинутому, громадянському суспільстві напрямки та цілі загальнонаціональних перетворень має визначати само суспільство через систему власних політичних інститутів. Вплив демократичної, правової держави на інших суб' єктів політичної системи обмежується двома формами: встановленням законодавчих меж їх діяльності та контролем за їх додержанням.

Політичні партії — інший основний інститут політичної системи — формувалися та доводили свою необхідність для суспільства значно складніше. Історично політичні партії виникли як об'єднані спільним інтересом групи людей, прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства і держави, діяльність яких безпосередньо була спрямована на завоювання та реалізацію державної влади. Прообрази сучасних політичних партій уперше з' явилися ще за античних часів — у Стародавній Греції та Римі. Поява політичних партій тісно пов'язана з певною політичною організацією суспільства. Так, в умовах афінської демократії мав місце безпрецедентний для свого часу досвід «прямого народовладдя», дійсної участі широких верств населення в управлінні державними справами. Таким чином, було створено передумови для виникнення більш-менш стійких організацій громадян, які були прихильниками певної ідеології, захищали інтереси різних соціальних кіл і мали змогу реалізовувати ці рішення через державні органи.

У Середні віки політичні партії зникають з політичної арени через свою непотрібність у політичній системі монархічної держави. У рамках подібної системи політичні партії існувати не могли і їх замінили інші політичні організації: таємні співтовариства, клієнтели тощо, котрі, як правило, діяли нелегально і прагнули до захоплення влади силовими методами. Найчастіше через нерозвиненість політичної термінології всі ці організації так само називали збірною назвою — «партії», або «фракції».

Остаточне визнання політичних партій розпочалося лише після буржуазних революцій, разом із становленням громадянського суспільства, демократизацією політичної системи, визнанням народу джерелом влади, уведенням загального виборчого права і представницької системи правління. З цього часу партії стають невід'ємним елементом демократичної організації політичної системи, відіграючи важливу роль у її підтримці. Можна констатувати, що у сучасному світі немає жодної демократичної держави, де б не існували політичні партії, і навпаки, у недемократичних країнах багатопартійності немає.

Які ж ознаки має політична партія, чим вона відрізняється від інших організацій, які функції виконує в суспільстві?

По-перше, політична партія становить певну організацію, тобто є колективною структурою ієрархічного характеру, яка має внутрішній розподіл завдань та орієнтована на досягнення певних цілей, для чого вона координує діяльність багатьох людей.

По-друге, партія є різновидом громадських об' єднань і тому повинна мати притаманні їм ознаки. Будь-яке громадське об' єднання має бути засноване на таких універсальних принципах: недержавному характері, добровільності, самоврядуванні, гласності, законності організації і діяльності, реалізації та захисті особистих прав і свобод членів, некомерційних цілях.

Політична партія має двоїсту природу, оскільки вона, з одного боку, є організацією політичною і входить до класифікаційної групи політичної системи разом із державою, а з другого — є організацією громадською і входить до класифікаційної групи недержавних об 'єднань (громадянського суспільства).

Політичні партії як політичні організації відрізняються від держави як елемента політичної системи таким:

- якщо держава завжди єдина, то політичних партій може існувати невизначена множинність або їх взагалі може не бути;

- політична партія на відміну від держави не може бути суб' єктом державної влади;

- політична партія не може виступати представником усього суспільства, а лише виражає інтереси окремих верств і соціальних груп населення;

- політична партія об' єднує громадян на засадах членства, а не громадянства (підданства);

- влада політичної партії не має універсального характеру, вона поширюється тільки на її членів та прихильників;

- політична партія не має права застосовувати примус у своїх діях, вона спирається лише на метод переконання;

- політична партія приймає корпоративні норми, які не можуть суперечити законодавству.

Таким чином, політичні партії є насамперед елементом громадянського суспільства. Однак на відміну від інших організацій громадянського суспільства вони мають специфічні, притаманні тільки їм політичні функції. Під функціями політичних партій розуміються основні напрямки їх діяльності, зумовлені цілями і завданнями, які стоять перед ними. Отже, політичні партії виконують такі функції:

- представництво інтересів певних соціальних груп населення. У сучасній державі вплив окремих індивідів на політичне життя практично не відчувається, а здійснюється через політичні партії, які виражають ці інтереси та борються за їх здійснення. При цьому вони: а) намагаються виявити та акумулювати інтереси якомога більшої кількості громадян, а не тільки членів партії і осіб, що підтримали партію на виборах; б) формулюють ці дещо абстрактні інтереси громадян у чіткі вимоги та програмні положення;

- розроблення напрямків політичного курсу розвитку країни. На засадах інтересів соціальних груп, які її підтримують, партія розробляє програму внутрішньої і зовнішньої політики, яку вона здійснюватиме в разі приходу до влади;

- підготовка кадрів для політичної діяльності. Здійснюється підготовка осіб, здатних реалізувати програму партії в державній практиці. Ця функція слугує цілеспрямованому відбору осіб, які поділяють погляди партії та мають найкращі здібності до управління суспільними процесами. Її реалізація дозволяє формувати циркуляцію еліт і не допустити монополізацію влади певною групою. Як писав відомий французький юрист М. Дюверже, режим без партій увіковічує правлячу еліту, яка прийшла до влади завдяки грошам або походженню;

- виборча функція. Для реалізації політичної програми партії потрібна державна влада, яку вона може одержати тільки перемігши на виборах. Тому ця функція є однією з головних, а сама партія стає основним суб' єктом виборчого процесу, пропонуючи на виборах свою політичну програму і своїх кандидатів, проводячи широку агітаційну кампанію, здійснюючи нагляд за справедливістю виборів;

- здійснення влади. Якщо партія перемогла на виборах, вона формує відповідні органи державної влади зі своїх прибічників, які у процесі здійснення власних функцій, використовуючи державно-владні повноваження, реалізують політичну програму партії;

- контроль за здійсненням державної влади. Партії, які не перемогли на виборах, переходять до політичної опозиції та здійснюють функцію контролю за владними структурами з метою недопущення зловживань з їх боку;

- ідеологічна та виховна функції. Включають формування громадської думки, забезпечення громадян інформацією про можливі варіанти розвитку країни, певні партії, їх програми та кандидатів. Це сприяє формуванню у громадян високої політичної та правової свідомості, чіткого розуміння своїх інтересів та шляхів їх задоволення, що дозволяє виборцям голосувати на основі раціональних мотивів;

- комунікативна функція та розв'язання конфліктів політичним шляхом. Комунікативна функція полягає в тому, що партії є елементом постійного зв'язку громадян з владою. Якщо раніше вплив громадян на владу закінчувався днем голосування, то зараз через політичні партії вони постійно можуть доводити свої інтереси і думки до відома владних структур. Політичні партії відіграють важливу роль у розв' язанні соціальних конфліктів мирним шляхом. З одного боку, можливість прийти до влади через вибори сприяє зникненню таких форм конфліктів, як збройні повстання, насильницьке захоплення влади та ін., а з другого — конкурентна партійна система пом'якшує незадоволення громадян політичною системою в цілому, спрямовуючи його на конкретних осіб та партії, що сприяє стабільному розвиткові держави.

Політичні партії, таким чином, виступають невід'ємним елементом сучасної демократії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непорушності прав і свобод людини і громадянина, насамперед гарантій політичної свободи. Це приводить до того, що сама сутність політичних систем сучасних демократичних країн визначається за-падними вченими як «правління політичних партій», або як «партійна демократія». У громадянському суспільстві внаслідок взаємодії держави і політичних партій формується так звана система політичного правління.

Політичні партії виражають інтереси певних соціальних груп, розробляють на їх основі програми загальнонаціональних перетворень і пропонують їх на виборах до органів державної влади. У разі підтримки виборців члени партії обіймають керівні посади в органах державної влади і здійснюють ці перетворення. Держава в такій системі є певним механізмом — інститутом управління, який уможливлює загальнонаціональні перетворення, за тимчасовий контроль над яким конкурують партії.

Політичні партії як представники інтересів громадянського суспільства акумулюють політичні очікування і настрої населення, на їх основі визначають шляхи і напрямки розвитку держави та суспільства. У результаті конкурентної боротьби політичних партій на виборах, підтримки певних напрямків розвитку держави і суспільства народом політична програма партії здійснюється через завоювання більшості в парламенті, формування уряду, прийняття відповідних законів тощо.

Отже, політичну партію можна визначити як інститут громадянського суспільства, покликаний визначати політичні шляхи та напрямки його розвитку, реалізовувати їх через вибори до представницьких органів влади та діяльність в їх складі або контролювати їх у разі перебування в опозиції.

Взаємовідносини держави і політичних партій в умовах відсутності громадянського суспільства, правової, демократичної держави формуються зовсім інакше. У деяких країнах політичні партії офіційно забороняються. Державний апарат вважає їх загрозою для власної необмеженої влади. Тому організація, участь у діяльності нелегальних партій визнаються злочином проти держави. Подібна політична система існує зараз у багатьох країнах Близького Сходу (Катар, Кувейт, ОАЄ, Саудівська Аравія та ін.).

В інших недемократичних країнах держава імітує існування партійної системи, яка насправді складається з однієї (правлячої) партії. За таких умов відбувається зрощення партії і держави в єдиний владний механізм. Так, у Німеччині після приходу в 1933 р. до влади нацистської партії було ухвалено закон «Про забезпечення єдності партії та держави», в якому НСДАП проголошувалася носієм германської державності, її роль визначалася як провідна та рушійна сила націонал-соціалістської держави, закріплювалося сумісництво низки партійних і державних посад.