65. Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, класифікація.

Під законний нормативно-правовий акт — це документ, який видається компетентним органом або посадовою особою на підставі закону, відповідно до нього, для конкретизації та виконання законодавчих приписів та містить норми права.

Підзаконність цих актів не означає їх меншу юридичну обов'язковість. Вони мають необхідну юридичну силу, але вона не має всезагальності та верховенства, притаманної законам. Юридична сила залежить від статусу органів держави, характеру та призначення цих актів.

Класифікацію підзаконних нормативно-правових актів можна здійснювати за такими критеріями:

1. За суб'єктами видання:

• акти нормативного характеру законодавчого органу (постанови);

• акти глави держави (укази, розпорядження);

• акти уряду (постанови, розпорядження);

• акти керівників міністерств, центральних органів виконавчої влади (накази, рішення, вказівки);

• акти органів місцевого самоврядування (рішення, нормативні ухвали);

• акти адміністрації підприємств, установ, організацій (нормативні накази, інструкції) тощо.

2. Залежно від характеру норм (первинні чи вторинні):

• містять первинні норми, що встановлюють загальні основи правового регулювання (можуть видаватися безпосередньо на основі Конституції):

— акти (укази і розпорядження) глави держави;

— акти (постанови) нормативного характеру законодавчого органу;

— акти (постанови і розпорядження) уряду;

• містять вторинні норми, які розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх основі та спрямовані на їх виконання (відомчі акти). Вони мають внутрішнє відомче значення:

— видаються з питань, що віднесені виключно до їх компетенції (міністерства, комітету, фонду та ін.);

поширюються на осіб, які входять до сфери їх ведення, тобто до системи управлінської, службової, дисциплінарної підлеглості цих відомств.

3. За юридичною силою:

• загальні — поширюються на всю територію та населення держави, наприклад постанови уряду;

• відомчі — поширюються на певну сферу суспільних відносин, як акти міністерств, державних комітетів;

• місцеві — чинні на території певної адміністративно-територіальної одиниці, наприклад, акти місцевих органів виконавчої влади;

• локальні — регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їх працівників, наприклад, акти адміністрації підприємства.

3.24. Чинність нормативно-правових актів у часі. Зворотна сила закону

66. Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб.

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї чинності у трьох "вимірах":

• у часі, тобто обмежений періодом дії, коли нормативний акт має юридичну силу;

• у просторі, тобто його дія обмежена територіально;

• за колом осіб, які підпадають під дію нормативного акта.

Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його юридичної сили.

Нормативно-правові акти набирають чинності:

• з моменту прийняття;

• з моменту опублікування;

• з моменту, передбаченого в самому нормативно-правовому акті чи в супроводжувальному акті про порядок введення цього нормативного акта в дію;

• по закінченні встановленого терміну після його опублікування (наприклад, для законів Україні це 10-денний строк, якщо в законі чи постанові про введення його в дію не вказаний момент набрання законом чинності);

• з моменту фактичного отримання акта виконавцями

(якщо нормативно-правовий акт не підлягає опублікуванню);

• з виникненням певних обставин (проголошення війни, надзвичайного стану тощо);

• з дати реєстрації (затвердження) нормативно-правового акта.

Нормативно-правові акти втрачають юридичну силу:

• після закінчення строку, на який вони були прийняті;

• зі зміною обставин, на які вони були розраховані;

• при прямому скасуванні іншим нормативно-правовим актом чи спеціальним актом (рішенням Конституційного Суду);

• при фактичному його скасуванні, тобто коли прийнято новий нормативно-правовий акт з цього самого питання, а попередній формально не скасовано.

Зворотна сила закону (ретроактивність) — це поширення дії норм певного закону на суспільні відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Загальним є правило: закони зворотної сили не мають. Це надає визначеності та стабільності суспільним відносинам, адже громадяни у своїх вчинках орієнтуються не тільки на чинні закони, а й розраховують на майбутні.

Зворотну силу мають лише ті закони:

• в яких передбачене надання їм (або окремим статтям) зворотної сили;

• які скасовують або пом'якшують юридичну, зокрема кримінальну, відповідальність фізичної особи.

Переживання закону (ультраактивність) — продовження дії норм закону після втрати ним чинності. Тут старий нормативний акт, скасований новим, ніби "переживає" відведений йому термін. Таке можливо лише за умови, що новий закон продовжує на певний період чинність норм старого закону.