44. Загальні принципи права: поняття, загальна характеристика.

Право будується і функціонує з урахуванням певних принципів, які висловлюють його суть і стала соціальне призначення. Вони відбиваються головні властивості й особливо права, які надають йому якість державного регулятора заходи волі народів і справедливості у суспільнихотношениях.[2]

Принципи права — це основні вихідні становища, юридично котрі закріплюють об'єктивних закономірностей життя. Вони акумулюють у собі найбільш характерні риси права, визначають його юридичну природу. Принципи права лежать у основі діяльності правової держави, всіх органів структурі державної влади. Керуючись ними, держава забезпечує соціально-економічні, політичні та особисті правничий та свободи своїх громадян, гарантує виконання ними юридичних обов'язків.

Принципи права пронизують все правові норми, є стрижнем всієї системи права держави. Звідси їхня визначальне значення для регулювання громадських відносин, для юридичної практики. Суворе і точне здійснення вимог права означає це й послідовне стягування закладених у ньому принципів. Тому, за рішенні конкретних юридичних справ необхідна за першу чергу керуватися принципами права. Це є підставою правильного застосування юридичних норм, прийняття обгрунтованих і законних рішень.

Принципи права можуть спеціально закріплюватися у загальних юридичних нормах (в конституціях,преамбулах законів, кодексах) чи складати саму матерію права, проникаючи у внутрішній зміст правовихнорм.[3]

Принципи права об'єктивно обумовлені характером громадських відносин, у яких базується певна система права. Це означає, кожна система громадських відносин регулюється не довільно, а відповідність до об'єктивними вимогами, що написані у системі правничий та становлять її сутність. Характер принципів тій чи іншій правової системи не можна визначати окремо від соціально-економічних умов, структури та змісту структурі державної влади, принципів побудови і функціонування політичною системою суспільства.

Узагальнюючи вищесказане, варто виокремити такі властивості принципів права:

· наявність основного характеру;

· відбиток політичної, економічної, ідеологічною і моральної сторін життя;

· відбиток основного змісту нормативних правових актів та юридично значимого поведінки;

· системність;

· стійкість;

· фіксування у законодавстві;

· відбиток своєрідності, інакше кажучи, природи, сутності, специфіки правової системи;

· наявність самостійного регулятивного значення, оскільки принципи права є керівними началами для будь-який юридично значимої діяльності.

Принципи права поділяються на види залежно від цього, яку область правових норм вони поширюються. Існує три основні групи принципів права: загальні, міжгалузеві іотраслевие.[4]

· Загальні принципи — це основні початку, які визначають найважливіші риси права загалом, його утримання і особливості як регулятора всієї сукупності громадських відносин. Вони ширяться попри всі правові норми і з однаковим силою діють в усіх галузях права незалежно від характеру і через специфіку регульованих ними громадських відносин.

·Межотраслевие правові принципи. Це керівні початку, які висловлюють особливості кількох родинних галузей права (наприклад, кримінально-процесуального і Цивільно-процесуального). Спільними принципами цих галузей права є, наприклад, колегіальність у відкритому розгляді кримінальних та цивільних справ, гласність судового розгляду. У той самий час на родинні (суміжні) галузі права повною мірою поширюються і спільні правові принципи. Вони виявляються окремо у кожному галузі й інтегруються в міжгалузеві принципи.

· Галузеві правові принципи. Вони характеризують найважливіші риси конкретної галузі права (наприклад, адміністративного або права громадянського). Принципами громадянського права є рівність сторін у майнових відносинах, забезпечення договірної дисципліни та інші. Докладніше зміст галузевих принципів розглядається щодо відповідних галузевих юридичних дисциплін.

Функції, виконують принципи права, можна розділити на дві групи: внутрішні івнешние.[5]

· Внутрішня група полягає у вплив на систему юридичних норм, що забезпечує її несуперечність і узгодженість. Усі нормативні розпорядження повинні логічно випливати з утримання принципів, і точно їм відповідати. Це дозволяє здійснювати правове регулювання на єдиних засадах й забезпечити його максимальну ефективність. Реалізуючи внутрішню функцію, керівні становища обслуговують нормативний масив, та його вплив на суспільні відносини відбувається опосередковано - через обумовлені ними конкретні юридичні норми.

· Зовнішня функція принципів права залежить від безпосередньому регулюванні поведінки суб'єктів громадських відносин. Причому вона лише рамками правозастосування при прогалинах у законодавстві або за протиріччі відправним початкам його конкретних норм. Безпосереднє регулятивне вплив виявляється тоді, коли в суб'єктів є можливість реалізувати вимоги принципів, не вдаючись до правозастосування.