- •Поняття та система юридичної науки. Загальна теорія держави і права як фундаментальна наука: поняття та риси.
- •Предмет загальної теорії держави і права, його структура.
- •Функціональне призначення теорії держави і права.
- •Загальні (філософські) підходи до дослідження держави і права.
- •Загальнонаукові методи пізнання держави і права. Спеціальні та власні методи правознавства.
- •Загальна теорія держави і права в системі юридичних наук. Загальна теорія держави і права як навчальна дисципліна, її завдання та система.
- •Теорії походження держави і права.
- •Загальні закономірності виникнення держави і права. Ознаки держави, що відрізняють її від самоврядування первісної общини.
- •Ознаки права, що відрізняють його від соціальних норм первісної общини.
- •Поняття та ознаки держави.
- •Державна влада: поняття і елементи. Легалізація та легітимація державної влади.
- •Державний суверенітет: поняття, характеристика.
- •Типологія держави: цивілізаційний підхід.
- •Типологія держави: формаційний підхід.
- •Поняття та класифікація функцій держави.
- •2. За соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:
- •3. За часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції у правовій науці поділяють на:
- •4. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:
- •Внутрішні та зовнішні функції держави.
- •Поняття і структура форми держави.
- •Форма державного правління: поняття та види. Особливості монархічної та республіканської форм правління.
- •Форма державного устрою: поняття, види та загальна характеристика.
- •Державно-правовий режим: поняття, різновиди. Риси демократичних і недемократичних режимів.
- •Міжнародні об'єднання держав: види, особливості.
- •Механізм держави і його структура.
- •Поняття державного апарату. Державні органи та їх види.
- •Принципи організації і діяльності державного апарату. Поділ державної влади.
- •Загальна характеристика і функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
- •Організація влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів і органів місцевого самоврядування.
- •Державна служба та її види. Державний службовець, посадова особа.
- •Основні підходи до праворозуміння.
- •Поняття та ознаки права.
- •Право і його зовнішні форми.
- •Функції та цінність права.
- •Поняття, загальні риси і види соціальних норм.
- •Право і мораль. Право і політичні норми. Право і релігійні норми. Право і технічні норми.
- •Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом.
- •Правоутворення: поняття та етапи.
- •Поняття форми права. Співвідношення форми і джерела права.
- •Правовий звичай: поняття, ознаки.
- •Судовий прецедент і судова практика як джерела права.
- •Нормативно-правовий договір: поняття, характерні риси, види.
- •Нормативно-правовий акт: поняття, характерні риси.
- •Загальні принципи права та правова доктрина як джерела права.
- •Поняття, риси та класифікація принципів права.
- •Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права: поняття, види.
- •Загальні принципи права: поняття, загальна характеристика.
- •Галузеві та міжгалузеві принципи права. Принципи правових інститутів.
- •Поняття правового регулювання суспільних відносин. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим.
- •Види правового регулювання.
- •Механізм правового регулювання суспільних відносин: поняття, характеристика елементів.
- •Ефективність правового регулювання: поняття, чинники.
- •Поняття та загальні ознаки норм права.
- •Види норм права.
- •Структура норми права: поняття. Види гіпотез, диспозицій та санкцій норми права.
- •Спеціалізовані норми права: природа, особливості та значення в правовому регулюванні.
- •Співвідношення норми права і припису статті нормативно-правового акта.
- •Поняття і структура системи права.
- •Публічне і приватне право: поняття, ознаки.
- •Загальна характеристика галузей та інститутів права.
- •Поняття системи законодавства, її співвідношення з системою права.
- •Структура системи законодавства. Чинники формування та розвитку системи законодавства.
- •Співвідношення норм міжнародного і національного права.
- •Нормотворчість: поняття, функції, принципи.
- •Стадії створення нормативно-правових актів.
- •Поняття та ознаки нормативно-правового акта.
- •Поняття, ознаки, види законів.
- •Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, класифікація.
- •Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб.
- •Нормотворча техніка як різновид юридичної техніки. Нормотворча техніка: поняття, елементи, види.
- •Законодавча техніка: засоби та правила.
- •Поняття систематизації нормативно-правових актів. Облік, інкорпорація та консолідація як форми систематизації нормативно-правових актів.
- •Кодифікація та створення зводу законів як особливі змістовні форми систематизації нормативно-правових актів.
- •Поняття юридичних колізій та їх види.
- •Колізії в законодавстві, їх види. Способи зменшення колізійності законодавства.
- •Поняття, риси та види правових відносин.
- •Суб'єкти правових відносин, їх види. Правосуб'єктність.
- •Поняття і види об'єктів правових відносин.
- •Суб'єктивні права, правомочність та юридичні обов'язки суб'єктів права.
- •Юридичні факти: поняття, критерії класифікації та види.
- •Поняття і види правової поведінки.
- •Правомірна поведінка: поняття, основні ознаки та види.
- •Поняття правопорушення, його ознаки.
- •Юридичний склад правопорушення: поняття, основні елементи та їх характеристика.
- •Види та причини правопорушень.
- •Поняття юридичної відповідальності. Підстави юридичної відповідальності.
- •Види юридичної відповідальності.
- •Цілі, функції та принципи юридичної відповідальності.
- •Поняття та ознаки юридичної діяльності.
- •Структура юридичної діяльності. Правові форми діяльності органів держави.
- •Юридичний процес: поняття. Процесуальна форма та її структурні елементи.
- •Поняття реалізації правових норм.
- •Застосування норм права як специфічна форма його реалізації.
- •Стадії застосування нормативних приписів.
- •Основні вимоги до правильного застосування нормативних приписів. Акти правозастосування, їх види.
- •Прогалини в законодавстві і засоби їх заповнення та усунення.
- •Поняття та способи тлумачення норм права.
- •Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.
- •Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види.
- •Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.
- •Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика.
- •Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Їх система в Конституції України 1996 року.
- •Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній, правовій державі.
- •Юридичні обов'язки людини і громадянина, їх види.
- •Формування концепції громадянського суспільства. Поняття та ознаки громадянського суспільства.
- •Інститути громадянського суспільства. Становлення громадянського суспільства в Україні.
- •Поняття та структура політичної системи громадянського суспільства.
- •Держава та політичні партії в політичній системі громадянського суспільства.
- •Політичні партії: правове регулювання статусу та діяльності.
- •Демократія як форма реалізації народовладдя. Форми та інститути демократії як прояв державної влади.
- •Принципи демократії – основа організації і функціонування державної влади.
- •Функції демократії. Демократія і самоврядування.
- •Концепція правової держави: виникнення та розвиток.
- •Поняття і ознаки правової держави. Верховенство права. Верховенство права і законність.
- •Поняття та ознаки правопорядку.
- •Поняття і ознаки соціальної держави. Шляхи формування соціальної, правової держави в Україні.
- •Поняття, структура та функції правосвідомості.
- •Види правосвідомості.
- •Правосвідомість і право. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм.
- •Поняття правової культури. Види та типи правових культур.
- •Правова культура особистості. Правова культура суспільства. Правова субкультура і правова контркультура.
- •Поняття та структура правової системи.
- •Загальна характеристика правових систем сучасності. Риси основних правових сімей.
- •Наступність у правовій системі суспільства. Становлення та розвиток правової системи України.
-
Державний суверенітет: поняття, характеристика.
Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.
Відрізняють дві сторони державного суверенітету:
внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;
зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.
Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.
У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:
1) верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;
2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;
3) повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;
4) неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;
5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;
6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн.
До зазначених ознак суверенітету слід додати:
7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).
У Конституції України проголошується: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ст. 2).
Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародних-правових документах.
Держава має суверенні права:
право війни і миру;
право видавати закони;
право формувати державні органи;
право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);
право встановлювати податки;
право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;
право вступати до міждержавних союзів та ін.
Проте держава не має права робити все, що вважає за необхідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між законами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами.
Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.
Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.
Суверенітет народу, закріплений у конституції, якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу?
Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету.
Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.
Основні права нації:
— право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);
- право на вільний розвиток національних потреб — економічних і соціальних;
- право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;
— право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;
— право на мирне співіснування з іншими народами та націями;
- право на екологічну безпеку та ін.
Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.
Український народ політичне самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консолідації і розвитку української нації, збереженню історичної пам'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних меншин. Конституція України визначила українську мову державною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний розвиток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10).
Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?
У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути суверенітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він містить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.
Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне самовизначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).
