1.3. Основні засади судочинства

Основні засади європейського судочинства містяться в Регламенті Європейського Суду з прав людини від 04.11.1998 року [5, c.7].

Слухання мають відкритий характер, крім випадків, коли, через виняткові обставини Палата прийме інше рішення або з власної ініціативи, або на прохання сторони чи іншої заінтересованої особи.

Преса та відвідувачі можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, а також коли того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, а також при особливих обставинах, коли публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Після реєстрації скарги, доступ до всіх документів, які подаються до Секретаріату, за винятком поданих з приводу переговорів щодо дружнього врегулювання є відкритим, крім випадків, коли голова палати не вирішить інакше за своєю ініціативою, або на прохання сторони чи іншої заінтересованої особи.

Будь-яке прохання про конфіденційність, висунуте повинно бути мотивованим і зазначено, чи повністю або частково закрити доступ до слухання або, залежно від обставин, документам.

Офіційними мовами Суду є англійська та французька.

До прийняття рішення щодо прийнятності заяви все спілкування із заявниками, або їх представниками, а також оформлення документів у справі для іншої сторони відбувається на одній із офіційних мов Суду або на офіційній мові держави-учасниці Конвенції.

Після оголошення прийнятною або у зв'язку зі слуханнями, всяке спілкування з такими заявниками або їхніми представниками, а також оформлення документів у справі повинні бути на одному з офіційних мов Суду, якщо голова палати не санкціонує продовження використання офіційної мови держави-учасниці Конвенції.

Будь-яке спілкування з державами-учасниками Конвенції або третіми сторонами, а також їх змагальні папери повинні бути на одному з офіційних мов Суду. Голова Палати може дозволити використання мови, яка не є офіційною.

Голова палати може запропонувати, щоб держава-відповідач забезпечила переклад її письмових матеріалів, представлених на офіційному чи однією з офіційних мов цієї держави, з метою сприяння заявникові розуміння цих клопотань.

Будь-який свідок, експерт або інша особа може виступати в Суді на своїй рідній мові, якщо він або вона не володіє достатньою мірою однією з офіційних мов. У цьому випадку секретар має досягти необхідної домовленості щодо письмового або усного перекладу.

Виходячи з цього, можно зробити висновок, що основними засадами європейського судочинства є:

• Гласність і відкритість розгляду справи.

• Відкритий доступ до всіх документів, які подаються до Секретаріату.

• Мова судочинства. [1,с.22]

Висновок до першого розділу

Розглянувши перший розділ курсової, я зробила висновок,що Європейський суд з прав людини, заснований у 1959 році у м. Страсбург.

До складу Європейського Суду входять 47 суддів, по одному судді із членів Ради Європи. Організаційна структура Суду представляє собою його поділ на Палати, Великі Палати та Комісії. Очолює Суд Голова Суду, який має одного чо двох заступників.

Основними засадами судочинства Європейського Суду є:

• Гласність і відкритість розгляду справи.

• Відкритий доступ до всіх документів, які подаються до Секретаріату.

• Мова судочинства.[1,с.22]

По суті, під юрисдикцію Європейського Суду підпадає юридична оцінка виконання державами своїх зобов’язань за Конвенцією і протоколами до неї у випадках, коли Суд розглядає скарги, визнані прийнятними у відповідності до Конвенції. Тому заява до Європейського суду з прав людини може бути подана лише у відношенні дії чи бездіяльності держави (в особі її органів і посадових осіб, які зобов’язані забезпечити дотримання норм Конвенції), а не по відношенню до будь-яких фізичних чи юридичних осіб, які, можливо, з точки зору заявника, не дотримували Конвенцію.

Відповідачем у Європейському суді з прав людини може бути лише держава-учасник Конвенції, яка звинувачується в порушенні норм самої Конвенції і (чи) тих протоколів до неї, в яких дана держава бере участь. Не випадково найменування справ, що розглядаються Судом, будується за єдиною схемою: заявник (ім’я (найменування) чи псевдонім) vs (проти) відповідач (назва держави)[22].