Тема 5. Соціально-трудові відносини як система

План лекції:

1.Сутність соціально-трудових відносин у сучасних умовах господарюванняя

2.Види та суб’єкти соціально-трудових відносин

3.Методи регулювання соціально-трудових відносин

Рекомендована література до теми:

1. Богиня Д. П. Основи економіки праці : навч. посіб. / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. — 3-тє вид. — К.: Знання-Прес, 2010. —387 с.

2. Волкова О. В. Ринок праці : навч. посіб. / О. В. Волкова. — К.: ЦУЛ, 2007. — 624 с.

3. Єсінова Н. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб. / Н. І. Єсінова. — К. : Кондор, 2011. — 432 с.

4. Завіновська Г. Т. Економіка праці: навч. посіб. / Г. Т. Завіновська. — К.: КНЕУ, 2010. — 432 с.

1.Термін "соціально-трудові відносини" увійшов у науковий обіг і став широко використовуватися відносно недавно.

Це пов'язано:

— по-перше, зі зміною уявлень про роль людини у розвитку економіки ("трудові ресурси", "людський капітал", "трудовий потенціал");

— по-друге, з вирішенням найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні: стабілізації соціально-економічної й політичної ситуації в країні, вдосконалення виробництва і підвищення життєвого рівня населення.

Соціально-трудові відносини— це об'єктивно існуючі взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці спрямовані на регулювання якості трудового життя. їх структура досить складна й охоплює різноманітні чинники: від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інституцій, що пов'язані з колективними та індивідуальними переговорами, укладенням договорів та угод, визначенням умов і розмірів оплати праці, вирішенням трудових конфліктів, участю найманих працівників в управлінні виробництвом тощо.

За визначенням А. А. Чухно, соціально-трудові відносини — це комплекс взаємозалежностей і взаємодій між сторонами — найманими працівниками і роботодавцями, суб'єктами і органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов'язані з найманням, використанням, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня якості життя особистості, колективів і суспільства загалом.

Сукупність взаємопов'язаних елементів (параметрів) у широкому розумінні є системою. Кожен елемент системи має властиві лише йому якості; елементи пов'язані між собою і чинять вплив один на одного. Окрім цього, система не може існувати поза часом і простором. Структуру системи соціально-трудових відносин наочно зображено на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Структура системи соціально-трудових відносин. Провідною складовою системи відносин, що розглядається, є їх сторона (сторони). Сторона — носій первинного права у відносинах у соціально-трудовій сфері. Для сучасної економіки найважливішими сторонами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис. 5.2). Рис. 5.2. Сторони соціально-трудових відносин. Найманий працівник — громадянин, який уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем, керівником підприємства чи окремою особою. Ця угода найму може бути письмовою чи усною. Роботодавець відповідно до міжнародної класифікації — це людина, яка працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного або декількох осіб. Роботодавець є власником загального виробництва. В соціально- трудових відносинах роботодавця представляє керівник підприємства (організації), який діє від імені роботодавця і обстоює його інтереси. Специфіка держави як сторони соціально-трудових відносин полягає у тому, що її функції різноманітні. В соціально-трудових відносинах вона може виконувати роль: законодавця, захисника прав, регулювальну, роботодавця. 2.Суб'єкт соціально-трудових відносин — це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами у соціально-трудових відносинах. Відмінність між сторонами і суб'єктами соціально-трудових відносин полягає у тому, що перші є носіями первинного права в цих відносинах, а другі можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами. Вітчизняні економісти виділяють чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин (рис. 5.3). Рис. 5.3. Групи суб'єктів соціально-трудових відносин. Види соціально-трудових відносині класифікують за змістом діяльності; способом спілкування; за суб'єктом; ступенем регламентованості; обсягом владних повноважень; характером розподілу доходів;(рис. 5.4). Ключовою характеристикою соціально-трудових відносин є предмети соціально- трудових відносин. Вони визначаються цілями, яких прагнуть досягти на різних етапах діяльності. Предметами соціально-трудових відносин можуть бути: — на рівні індивідуумів — певні сторони у трудовій діяльності (трудове самовизначення, профорієнтація, профнавчання, процес наймання — звільнення з роботи, соціально- професійний розвиток, профпідготовка та перепідготовка, ступінь трудової активності); їх зміст залежить від життєвого циклу людини і особливостей цілей і завдань, які людина реалізує протягом певного життєвого циклу; — на рівні колективних відносин — кадрова, політика (атестація кадрів, контроль та аналіз трудової діяльності, оцінка ефективності праці, організація праці, нормування праці, трудові конфлікти, трудова мотивація). Складовими предмета соціально-трудових відносин є: — соціально-трудові відносини зайнятості; — соціально-трудові відносини, пов'язані з правилами внутрішнього розпорядку; — соціально-трудові відносини, пов'язані з охороною та умовами праці; — соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з розвитком персоналу (підвищенням кваліфікації, перепідготовки тощо); — соціально-трудові відносини, зумовлені організацією індивідуальної та колективної праці; — соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з оцінюванням індивідуальних якостей і результатів роботи; — соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за послуги робочої сили; — соціально-трудові відносини, пов'язані з дотриманням норм трудового законодавства та угод і договорів; — соціально-трудові відносини з інших питань трудового життя. Рис.5.4. Види соціально-трудових відносин. Важливим є поділ соціально-трудових відносин за рівнями їх регулювання, оскільки саме за допомогою цього поділу вони набувають конкретного наповнення і змістового викладення. Кожний рівень має своїх суб'єктів відповідно до наявних у них первинних чи делегованих повноважень (рис. 5.5). Рис. 5.5. Рівні соціально-трудових відносин. Соціально-трудові відносини в залежності від способу їхнього регулювання, методів вирішення проблем класифікують за типами. Типи соціально-трудових відносин характеризують етичні, психологічні та правові форми взаємовідносин у процесі трудової діяльності. Виділяють два типи соціально-трудових відносин (рис. 5.6), на формування яких суттєво впливають принципи цих відносин. Принципи — це першооснова наукових поглядів та практичних заходів щодо реалізації політики у певній сфері. Дотримання принципів соціально-трудових відносин створює передумови для успішного функціонування системи. Вирізняють такі основні принципи формування та функціонування соціально-трудових відносин: — зі ставності прав і можливостей соціально-трудових відносин; — солідарності — передбачає спільну відповідальність людей у соціально-трудових відносинах, яка ґрунтується на особистій відповідальності й згоді; — субсидарності — спрямований на збереження прагнення людини до власної відповідальності та самореалізації, запобігає перенесенню відповідальності на суспільство; — конфлікту чи конфліктної ситуації — свідчить про загострення і протиріччя у трудових відносинах; принципами трудових конфліктів можуть бути економічні, адміністративні, соціально-психологічні аспекти діяльності підприємств і держави загалом, обставини, пов'язані з технологічними параметрами виробництва; — дискримінації — тобто довільне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин, що унеможливлює рівні можливості па ринку праці; може спостерігатися при найманні на роботу, виборі професії, оплаті праці, отримані освіти і профпідготовки тощо. Рис. 5.6. Типи соціально-трудових відносин. — патерналізму — означає перевагу ролі держави або повну регламентацію нею соціально-трудових відносин; — соціального партнерства — передбачає активні позиції суб'єктів соціально- трудових відносин при захисті й реалізації власних інтересів. Для ефективного функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці необхідна дієва система соціального партнерства та активна діяльність держави в соціально-трудовій сфері. Дієвість системи соціального партнерства буде висвітлено в окремій темі, а зараз надзвичайно важливо детально розглянути комплекс державних заходів (адміністративних, організаційних, економічних тощо) щодо регулювання соціально-трудових відносин.

Дисципліни Банківська справа БЖД Бухоблік та Аудит Географія Документознавство Екологія Економіка Етика та Естетика Журналістика Інвестування Інформатика Історія Культурологія Література Логіка Логістика Маркетинг Медицина Менеджмент Педагогіка Політологія Політекономія Право Природознавство Психологія Релігієзнавство Риторика РПС Соціологія Статистика Страхова справа Товарознавство Туризм Філософія Фінанси

3.Фахівці розрізняють такіметоди регулювання соціально-трудових відносин(рис. 5.7):

Нормативно-правові— є результатом нормотворчої діяльності держави (органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування). Застосування методів передбачає використання норм, що містяться в законах, постановах уряду, указах Президента, інших нормативних актах, які затверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Програмно-цільові— передбачають розроблення й застосування програм у соціально-трудовій сфері.

Адміністративно-розпорядні та організаційно-впорядкувальні— регламентують взаємовідносини в системах роботодавець — адміністрація, адміністрація — наймані працівники, керівник — працівники, працівник — працівник. Застосування цих методів передбачає розроблення організаційних регламентів, положень про структурні підрозділи, посадових інструкцій, графіків робочого часу й відпочинку тощо.

Договірні — передбачають проведення консультацій, переговорів, укладення угод і договорів. Застосування цих методів — основа функціонування соціального партнерства.

Погоджувально-арбітражні, посередницькі, примирні — мають па мсті запобігати трудовим конфліктам та залагоджувати їх без соціальних потрясінь і руйнівних процесів.

Рис. 5.7. Методи регулювання соціально-трудових відносин.

Партисипативні методи — запровадження сучасних форм і методів участі найманих працівників в управлінні виробництвом, прийнятті та реалізації організаційно-управлін-ських нововведень.

Після розгляду структури системи соціально-трудових відносин зупинимося на більш детальній характеристиці факторів та простежимо їхній вплив на соціально-трудові відносини. Варто зазначити, що фактори, які впливають на соціально-трудові відносини, діють не ізольовано. Вони прямо чи опосередковано пов'язані між собою, а їх зв'язок з соціально-трудовими відносинами є одночасно і складним, і суперечливим.

Виокремлюють три основні фактори формування соціально-трудових відносин (рис. 5.8).

У процесі вивчення теми важливо детально розглянути основні характеристики та особливості соціальної політики.

Соціальна політика — це стратегічний соціально-економічний напрям, який обирає уряд країни для всебічного розвитку громадян, забезпечення гідного рівня та умов їх життя і праці, соціальної захищеності. Вона реалізується за допомогою соціальних програм і на практиці відображає відносини основних соціальних груп населення.

Соціальна політика охоплює такі напрями державної політики:

Рис. 5.8. Фактори формування соціально-трудових відносин.

— політику в сфері доходів населення;

— політику зайнятості, регулювання ринку праці;

— міграційну політику;

— політику в галузі житлової сфери;

— демографічну політику;

— економічну політику.

Соціальна політика як напрям діяльності держави має свої суб'єкти та об'єкти.

Головним суб'єктом реалізації соціальної політики в сучасному світі традиційно є держава в особі відповідальних органів законодавчої й виконавчої влади, а також інші учасники соціальної політики (рис. 5.9).

До основних об'єктів соціальної політики належать:

— ринок праці та зайнятість населення;

— система соціального забезпечення населення;

— трудові відносини;

— оплата праці та доходи населення;

— елементи соціальної інфраструктури;

— громадяни.

Модель соціальної політики України— це симбіоз лібералізму (дає можливість в умовах відсутності в державі достатніх фінансових коштів створити умови для самореалізації й самозабезпечення економічних суб'єктів) та соціальної орієнтації (передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення).

Соціальна політика передбачає гарантії:

— соціального захисту;

— соціальної допомоги;

— соціальної підтримки.

Соціальний захист— система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка забезпечує працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення — перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку тощо.

Система соціального захисту охоплює:

— напрями соціального захисту (забезпечення прожиткового мінімуму населення; забезпечення громадянам заробітку для задоволення власних матеріальних і моральних потреб у межах закону; захист найманих робітників від негативних наслідків індустріального виробництва; захист цивільних та політичних прав і свобод тощо);

— соціальні інститути (держава, що реалізує функції соціального захисту через міністерства, Верховну Раду, відомства;

страхові компанії; молодіжні економічні й політичні організації; Міжнародна організація праці; профспілки та їх федерації; ради трудових колективів).

Рис. 5.9. Суб'єкти соціальної політики.

— соціальної підтримки.

Будь-який соціальний захист ґрунтується па соціальних гарантіях, які також є визначеною системою.

В Україні у 2000 р. було прийнято Закон "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", в якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії запроваджуються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії — передбачені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлених законодавчо, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Основними соціальними гарантіями в Україні є:

— мінімальний розмір заробітної плати;

— мінімальний розмір пенсій за віком;

— мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

— стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

— індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

— забезпечення пільгових умов при задоволенні потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Соціальна допомога— це система соціальних заходів зазвичай короткочасного характеру, що стосуються всього населення. Надається людям, які опинилися в екстремальній життєвій ситуації, що вимагає додаткових витрат.

Соціальна підтримка— система заходів стосовно економічно активного населення, спрямована на створення умов, що дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманих робітників.

Вирішення існуючих нагальних проблем соціально-трудової сфери безпосередньо пов'язано з глобалізацією економіки.

Глобалізація економіки— це процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, технологічних змін.

Розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного поділу праці загрожує заморозити нинішнє становище менш розвинутих країн так званої світової периферії, які стають радше об'єктами, піж суб'єктами глобалізації.

Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та міжнаціональному рівнях.

Найсуттєвіші загрози економічної глобалізації, на думку науковців, полягають у наступному:

— зростанні безробіття;

— масовій міграції населення, що набуває глобального характеру та перетворюється на джерело загострення соціально-економічної ситуації в світі;

— потенційній глобальній нестабільності через взаємозалежність національних економік на світовому рівні.

Для пом'якшення негативних наслідків глобалізації світової економіки в соціально-трудовій сфері у 1998 р. Міжнародна організація праці прийняла Декларацію про основоположні принципи і права у сфері праці та механізм їх реалізації, згідно з якою всі держави — члени Міжнародної організації праці повинні дотримуватися:

— свободи об'єднання та дійсного визнання права на ведення колективних переговорів;

— усунення всіх форм примусової чи обов'язкової праці;

— заборони дитячої праці;

— недопущення дискримінації у сфері праці та зайнятості.

Проте вплив глобалізації економіки на соціально-трудову сферу має і позитивні наслідки, зокрема сприяє:

— розширенню ринку праці;

— створенню нових робочих місць за рахунок привабливої інвестиційної політики;

— міграції робочої сили на високооплачувані роботи;

— розширенню масштабів обміну та інтенсифікації процесів руху трудових ресурсів;

— вільному доступу до інформації.

— тяжінню ринку праці до єдиних стандартів цінностей та принципів функціонування.

Розвиток суспільної праці та виробництва відображає процес :

— поділу та кооперації праці;

— зростання продуктивності праці;

— заміщення праці капіталом.

Його наслідком є виникнення нових галузей, потреба у "розумній праці", висококваліфікованій робочій силі.

Соціально-трудові відносини е провідною складовою всієї системи відносин суспільства, утворюючи своєрідне "ядро" соціально-економічного розвитку. Рівень розвитку соціально-трудових відносин характеризує ступінь демократизації суспільства, соціальну орієнтованість його економічної системи, досконалість суспільних відносин загалом