Функцiї зовнiшнього, середнього I внутрiшнього вуха, звукопроведення I звукосприйняття.

Периферичний вiддiл слухового аналiзатора виконує 2 основнi функцiї:

1) звукопроведення. т.б. доставлення звукової енергiї до рецепторного апарату; це переважно механiчна (фiзична) функцiя;

2) звукосприйняття - перетворення (трансформацiя) фiзичної енергiї звуко-вих коливань у нервове збудження. Вiдповiдно цим функцiям розрiзняють звукопровiдний i звукосприймаючий апарати.

Звукопроведення. У виконаннi цiєї функцiї беруть участь вушна раковина, зовнiшнiй слуховий хiд, барабанна перетинка, ланцюг слухових кiсточок, мембрана вiкна слимака, перилiмфа, базилярна пластинка i рейснерова мембрана.

Звукова хвиля, як уже вiдзначалося, є подвiйним коливанням середовища, в якому розрiзняють фазу згущення i фазу розрiдження тиску. Поздовжнi звуковi коливання потрапляють у зовнiшнiй слуховий хiд, досягають барабанної перетин-ки, i внаслiдок тиску (згущення) барабанна перетинка разом iз рукiв'ям молоточка рухається до середини. При цьому тiло ковадла, з'єднане з головкою молоточка, завдяки пiдтримуючим зв'язкам змiщується назовнi, а довгий вiдросток ковадла - до середини, змiщуючи такми чином досередини i стремiнце. Вдавлюючись у вiкно присiнку, стремiнце, коливаючись, приводить до змiщення перилiмфи присiнка. Подальше поширення звукової хвилi можливе тiльки по драбинi присiнка, де коливальнi рухи передаються присiнковiй мембранi Рейснера, а та в свою чергу приводить в рух ендолiмфу i базилярну пластинку, а потiм перилiмфу барабанної драбини i вторинну мембрану вiкна слимака. При кожному русi стремена у бiк присiнка перилiмфа в кiнцевому пiдсумку призводить до змiщення у бiк барабанної порожнини мембрани вiкна слимака. У фазi зниженого тиску вiдбувається повернення передаючої системи у висхiдне положення.

Порожнина середнього вуха. Важливою умовою для правильної роботи звукопровiдної системи є наявнiсть однакового тиску по обидва боки барабанної перетинки. При пiдвищеннi чи зниженнi тиску як в порожнинi середнього вуха, так i в зовнiшньому слуховому ходi, натяжiння барабанної перетинки змiнюється, акустичний (звуковий опiр) пiдвищується - i слух знижується. Вирiвнювання тиску по обидва боки барабанної перетинки забезпечується вентиляцiйною функцiєю слухової труби. При актi ковтання слухова труба вiдкривається i стає прохiдною для повiтря. Враховуючи те, що слизова оболонка середнього вуха поступово всмоктує повiтря, порушення вентиляцiйної функцiї слухової труби веде до перевищення зовнiшнього тиску над тиском у середньому вусi, що викликає втягнення барабанної перетинки всередину. У зв'язку iз цим порушується звукопроведення i виникають патологiчнi змiни в середньому вусi.

Своєрiднiсть будови i натяжiння барабанної перетинки обумовлює її iмпеданс. Вiн близький iмпедансу повiтря на частотi 0,8 кГц i тому звуки цiєї i сумiжних частот майже без перешкод проходять через барабанну перетинку.

Барабанна перетинка i слуховi кiсточки збiльшують силу звукових коливань за рахунок зменшення їх амплiтуди. Завдяки тому, що площина основи стремена (3,2 мм2) у вiкнi присiнка значно менше робочої площини барабанної перетинки (бiля 55 мм2), вiдповiдно збiльшується сила за рахунок зменшення амплiтуди, збiльшення сили звуку проходить також в результатi системи з'єднання слухових кiсточок. В цiлому тиск на поверхнi вiкна присiнка виявляється приблизно в 19 разiв бiльшим, нiж на барабаннiй перетинцi. Цей механiзм посилення звукового тиску є надзвичайно важливим пристосуванням, спрямованим на вiдновлення втраченої акустичної (звукової) енергiї при переходi з повiтряного середовища в рiдке, що має значно бiльшу щiльнiсть i, вiдповiдно, бiльший акустичний опiр (iмпеданс) у порiвняннi з повiтрям. Завдяки барабаннiй перетинцi i слуховим кiсточкам повiтрянi коливання великої амплiтуди i вiдносно малої сили перетворюються на коливання перилiмфи з вдiносно малою амплiтудою, але великим тиском ( мал. 1).

Мал. 1

Вплив спiввiдношення площин барабанної перетинки i вiкна присiнка на збiльшення сили звуку.

а) на геометричному прикладi

б) на прикладi барабанної порожнини.

Слуховi м'язи. Слуховi м'язи є тим спецiальним механiзмом середнього

вуха, який, з одного боку, виконує акомодацiйну функцiю (забезпечуючи

оптимальне натяжiння окремих елементiв звукопровiдного апарата), а з другого

боку - захисну функцiю при дiї звукiв великої потужностi: при великiй

iнтенсивностi звуку слуховi м'язи рефлекторно рiзко скорочуються, що приводить

до гальмування коливання барабанної перетинки i слухових кiсточок i, вiдповiдно,

до зменшення звукового тиску, що передається перилiмфi. Цим рецепторний

апарат слимака охороняє вiд сильних звукiв.

Звукосприйняття являє собою складний нейрофiзiологiчний процес

трансформацiй енергiї звукових коливань у нервовий iмпульс (в рецепторному

апаратi завитки), його проведення до центрiв у кору головного мозку, аналiз i

осмислення звукiв.

Коливання основи стремена, як вказувалося вище, супроводжуються

перемiщеннями перилiмфи вiд вiкна присiнка до вiкна завитки. Рухи рiдини в

слимаку ' викликають коливання основної мембрани i розмiщеного на нiй

кортiєвого органу. При цих коливаннях волоски слухових клiтин здавлюються

натягнутою текторiальною мембраною, що є початком звукового сприйняття. У

цей момент фiзична енергiя коливання трансформується у нервовий процес.

У вивченнi механiзмiв рецепцiї звукiв, а також функцiї нервових провiдникiв i

центрiв органу слуху до цього часу все ще виникають великi труднощi. Для

пояснення процесiв, що проходять у внутрiшньому вусi, були запропонованi рiзнi

гiпотези, теорiї слуху.

Просторова (чи резонансна) теорiя була запропонована Гельмгольцем ще у

1863 роцi. Теорiя припускає, що базилярна мембрана складається iз серiї

сегментiв, кожний з яких резонує у вiдповiдь на дiю певної частоти звукового

сигналу. Вхiдний стимул, таким чином, призводить до .вiбрацiї тих дiлянок

базилярної мембрани з короткими волокнами у основи завитки, а звуки низької

частот резонують дiлянку мембрани з довгими волокнами у її верхiвки"

(мал. 2). При поданнi i сприйняттi складних звукiв одночасно починає коливатися

декiлька дiлянок мембрани. Чутливi клiтини кортiєвого органа сприймають цi

коливання i передають по нерву слуховим центрам. На основi вивчення теорiї

Гельмгольца можна зробити 3 висновки:

i) слимак є тiєю ланкою слухового аналiзатора, де виникає первинний аналiз

звукiв;

2) кожному простому звуковi властива певна дiлянка на базилярнiй мембранi;

3) низькi звуки приводять у коливальний рух дiлянки базилярної мембрани,

розмiщенi у верхiвки завитки, а високi - у її основи.

Мал. 2

Таким чином, теорiя Гельмгольца вперше дозволила пояснити основнi

властивостi вуха: визначення висоти, сили i тембру. У свiй час ця теорiя знайшла

багато прихильникiв i до цих пiр є класичною. Справдi, висновок Гельмгольца про

те, що у завитцi проходить первинний просторовий аналiз звукiв, повнiстю

вiдповiдає теорiї I.П.Павлова про здатнiсть до первинного аналiзу як кiнцевих

пристроїв аферентних нервiв, так i в особливостi складних рецепторних апаратiв.

Висновок про просторове розмiщення рецепцiї рiзних тонiв у слимак/знайшов

пiдтвердження в роботах Л.А.Андрєєва. Згiдно з його даними, при руйнуваннi

верхiвки завитки у собак спостерiгається випадiння умовних рефлексiв на низькi

звуки, при руйнуваннi основної закрутки - на високi звуки.

Резонансна теорiя Гельмгольца отримала пiдтвердження i в клiнiцi.

Гiстологiчне дослiдження завитки померлих людей, якi страждали острiвковими

випадiннями слуху, дозволило виявити змiни коргiєвого органу в дiлянках, що

вiдповiдає втраченiй дiлянцi слуху. Разом з тим сучаснi знання не пiдтверджують

можливiтсь резонування окремих "струн" базилярної мембрани.

Слiдом за теорiєю Гельмгольца з'явилось багато iнших просторових теорiй.

Особливий iнтерес викликає теорiя бiгучої хвилi лауреата Нобелiвської премiї

Бекешi. Пряме вивчення механiчних властивостей базилярної мембрани показало,

що їй не властива висока механiчна вибiрковiсть. Звуковi хвилi рiзних частот

викликають рухи основної мембрани на досить великих її дiлянках. Прямi

спостереження з реєстрацiєю коливань базилярної мембрани показали, що звуки

певної висоти викликають на основнiй мембранi "бiгучу хвилю". Гребеню цiєї

хвилi вiдповiдає бiльше змiщення базилярної мембрани на однiй iз її дiлянок,

локалiзацiя якого залежить вiд частоти звукових коливань . В мiру

пiдвищення звуку прогинання основної мембрани змiщується. Найбiльш низькi

звуки призводять до прогинання мембрани у верхiвки завитки, звуки високої

частоти викликають прогинання iї в дiлянцi основної закрутки завитки. Базилярна

мембрана у найбiльшiй мiрi змiщується на гребенi "бiгучої хвилi" i, коливаючись,

викликає деформацiю зсуву волоскових клiтин спiрального органа над цiєю

дiлянкою мембрани (мал. 3).

Мал 3

В останнi роки поряд з наведеними i подiбними їм теорiями з'явились новi

уявлення про реакцiю на звукове подразнення не всiєї системи внутрiшнього вуха

(принцип макромеханiки), а лонгiтудинальне (поздовжнє) скорочення окремих

чутливих клiтин. При цьому вдалося розкрити механiзм такого скорочення

(мiкромеханiки) за рахунок бiохiмiчних процесiв, зокрема активiзацiї бiлка

мiозину.

Яким чином проходить трансформацiя механiчної енергiї звукових коливань

у нервове збудження - на це питання намагалися i намагаються дати вiдповiдь

багато дослiдникiв. Значний внесок у вирiшення цiєї задачi зроблений

вiтчизняними вченими. В основу електрофiзiологiчного методу дослiдження даної

проблеми покладено вчення Н.Е.Введенського про процеси нервового збудження.

Згiдно з його поглядами, ритм збудження нервової тканини вiдповiдає ритму

подразнення. При цьому виявилось, що завитка здатна генерувати певний

перемiнний електричний потенцiал у вiдповiдь на певне звукове подразнення.

Вушний лабiринт являє собою один з найскладнiших i найбiльш

рiзноманiтнiших органiв по своєму метаболiзму i електричнiй активностi.

Вивчення електричної призвело до встановлення не менше

п'яти видiв бiопотенцiалiв як постiйних так i перемiнних. Серед перемiнних

потенцiалiв найбiльш широко i рiзнобiчне в експериментi вивченi так званi

мiкрофоннi (чи кохлеарнi) потенцiали. Вони повторюють по формi синодальний

акустичний стимул, т. б. той, що викликав їх сигнал. Виникають вони у зовнiшнiх

волоскових клiтинах спiрального органа.

Цi потенцiали отримали наиширше розповсюдження в

експериментальнiй аудiологiї як критерiй встановлення патогенетичних

закономiрностей, так i у вiдношеннi використання лiкарських препаратiв при

вiдтвореннi рiзних форм патологiї.

Iнший перемiнний потенцiал лабiринту репрезентований потенцiалом частки

слухового нерва, розмiщеного в серединi завитки. На вiдмiну вiд мiкрофонних

потенцiалiв, вiн не вiдображає частотної характеристики тонального стимулу, так

як вiдтворюється коротким акустичним сигналом - звуковим щигликом. Але вiн

збiгається з мiкрофонною вiдповiддю. Цей потенцiал отримав назву

потенцiалу дiї i виражає сумарну активнiсть нерва. Це надає йому

великого значення в аналiзi стему чутливого апарату, i вiн широко

використовуються у вирiшеннi патогенетичних питань як в експериментi, так i в

клiнiцi. Мiж iншим слiд звернути увагу на те, що амплiтуда потенцiалу

дiї слухового нерву за певних умов може дати данi про число

активiзованих у нервi волокон.

Що стосується постiйних потенцiалiв внутрiшнього вуха, то вони можуть

реєструватися не тiльки у вiдповiдь на акустичну стимуляцiю, як це проходить з

перемiнними потенцiалами, але й просто вiдображати зарядженiсть окремих

структур у спокої, без звукової дiї. Такий потенцiал виявляється в

ендолiмфатичному просторi. Можна вважати, що цей потенцiал має важливе

значенн як для слухової, так i для вестибулярної функцiї, хоча останнє ще

недостатньо дослiджене. Джерело ендолiмфатичного потенцiалу - стiйка

поляризацiя ендолiмфи вiдносно оточуючих тканин, i вона створює головне

електричне поле, яке забезпечує формування iнших, в тому числi перемiнних,

потенцiалiв внутрiшнього вуха. Джерелом генерування ендокохлеарного

потенцiалу можна рахувати судинну полоску. Це вказує на

принципову важливiсть потенцiалу для розумiння сутностi рiзних фiзiологiчних i

патологiчних процесiв у вушному лабiринтi.

Iз постiйних потенцiалiв, пов'язаних iз звуковою дiєю, немалий iнтерес має

так званий сумарний потенцiал. Вiн формується у вiдповiдь на тi ж акустичнi

стимули, що i мiкрофоннi потенцiали, але не повторює "їх форму, а являє собою

нiби огинаючу пiк у вiдповiдi. Припускається, що цей потенцiал вiдображає

змiщення базилярної мембрани i бiльш ймовiрний зв'язок його з чутливими

клiтинами як зовнiшнiми, тцу. i внутрiшнiми. У цьому принципова його вiдмiна вiд

мiкофонних потенцiалiв. Це питання остаточно ще не вирiшено, хоча

абсолютно очевидно, що воно є надзвичаино важливим для розумiння механiзму

розвитку рiзних форм патологiї внутрiшнього вуха.

Постiйнi внутрiшньоклiтиннi потенцiали являють собою поляризацiю внутрiшньої

поверхнi клiтин вiдносно зовнiшньої.

Тому внутршньоклiтинно введений електрод реєструє звично вiд'ємний заряд. Нема

необхiдностi говорити про значення реєстрацiї цього потенцiалу для розумiння

сутностi захворювань внутрiшнього вуха.

Iз розвитком технiчних можливостей мiкроелектродних вимiрiв

перспективи використання ендокохлеарних потенцiалiв все бiльше i бiльше

розширюються, збагачуючи аудiологiю новими уявленнями про механiзм розвитку

вушних захворювань i напрямками боротьби з ними.

Данi дослiдження слуху мовою та камертонами фiксуються у виглядi

слухового паспорту.

А. Слуховий паспорт

Праве вухо Тести Лiве вухо

СШ

Ш.М.

Р.М.

Вебер

Рiнне

С128 /п/

С128 /к/

С2048

Пояснення:

I тест. Суб'єктивний шум у вухах (СШ) оцiнюється за трьома ступенями.

Перший ступiнь (+) - вiдчуття шуму виявляється тiльки при активному

опитуваннi, другий ступiнь (++) - скарги на шум у вухах хворi вiдмiчають разом з

iншими скаргами, третiй ступiнь (+++) - вiдчуття шуму у вухах є провiдною

скаргою хворого.

II тест. Результати дослiдження слуху шепiтною мовою (ш.м.) записуються у

метрах (середнє значення суми гостроти слуха на дискантовi та басовi звуки).

111 тест. Розмовна мова (р.м.) дослiджується за такими ж принципами.

IV тест. Дослiд Вебера (визначення латералiзацiї звука камертону).

V тест. Дослiд Рiнне (визначення рiзницi повiтряної та кiсткової провiдностi

за допомогою камертону С )

VI тест. С 128 /п/ - тривалiсть звучання камертону С128 через повiтря (в

секундах).

VII тест. С128 /к/ - тривалiсть звучання камертону С128 через кiстку (в

секундах).

VIII тест. C2048 - тривалiсть звучання камертону C2048 (в секундах).

Примiтка: N - норма звучання камертону.

VIII Аудiометричне дослiдження слуху.

Аудiометричне дослiжєення слуху має ряд переваг перед iншими методами

дослiдження (мовними, камертональними).

Цi переваги полягають:

1) у швидкостi i точностi дослiдження;

2) можливостi дозувати звукове подразнення у загальноприйнятих одиницях

сили звуку - децибелах;

3) дослiдженнi дуже приглухуватих шляхом збiльшення сили звука до 100-I 10 дБ;

4) подачi переривистого тону з метою попередження адаптацiї та втомлення

кохлеарного аналiзатора;

5) подачi звука одночасно в обидва вуха;

6) збереженнi вiдповiдної гучностi звука завдяки стабiльнiй напрузi струму;

7) можливостi проведення рiзновидних тестiв надпорогової аудiометрiї.

Аудiометр являє собою електроакустичний генератор, за допомогою якого

можна отримати на виходi чистi тони рiзної частоти, iнтенсивнiсть яких можна

регулювати атенюатором. Здебiльшого дослiдження починають з тонiв порогової

iнтенсивностi. Таке дослiдження називають тональною аудiометрiєю. Визначають

пороговi рiвнi iнтенсивностi для кожної частоти по повiтрянiй i кiстковiй

звукопровiдностi. Данi тональних аудiограм заносять на бланк (мал. 5). На осi

ординат зазначено рiвнi iнтенсивностi тонiв у децибелах. На осi абсцес вгорi або

внизу зазначено частоти, здебiльшого в межах 125 Гц... 8-10 кГц. Товста лiнiя -

це нульовий рiвень, т. б. рiвень нормальних порогiв. Частина сiтки внизу

заштрихована, починаючи вiд лiнiї порогiв дискомфорту.

Аудiограма

Праве вухо Лiве вухо

Прiзвище та iм'я хворого ___________________ сприйняття

вiк _______________________________________ з повiтря

Дiагноз __________________________________ сприйняття

_____________________________________ з кiстки

У хворого з кондуктивною приглухуватiстю (мал. 5, праве вухо) лiнiя

сприйняття звукiв з кiстки проходить поблизу нульової, а лiнiя сприйняття з

повiтря - значно нижче. Виникає кiстково-повiтряний розрив, який

характеризується як резервом внутрiшнього вуха. Вiдомо, що резерв визначає

цiлiснiсть елементiв звукопровiдного апарату, вiдповiдно, i перспективу для

слухопокращуючих операцiй. Вважають, що рiвнем достатнього резерву є

кiстково-повiтряний розрив, що дорiвнює 30-40 дБ.

Мал 5

При перцептивнiй приглухуватостi (мал.6, лiве вухо) лiнiї сприйняття звукiв з

кiстки i повiтря виявляються заниженими, проходять поблизу одна вiд одної. Вони

є "нисхiдними" як результат пiдвищення порогiв сприйняття високих тонiв.

Мал 6

При комбiнованому ураженнi слуху (мал.7) лiнiї сприйняття звукiв з кiстки i

повiтря є заниженими, "нисхiдними". Мiж ними констатується кiстково-

повiтряний розрив.

Мал 7

Тональна надпорогова аудiометрiя

Американським вченим Фаулер (1947) були описанi спостереження, коли

хворi майже не реагували на нормальну розмовну мову, а при розмовi гучною

мовою ображено вiдповiдали: "Не гукайте так! Я не глухий!"

Проаналiзувавши свої спостереження, Фаулер дiйшов висновку, що при

деяких патологiчних змiнах кохлеарного аналiзатору у хворому вусi розвивається

пiдвищене сприйняття гучних звукiв, i зростання гучностi вiдбувається значно

швидше, нiж здоровим вухом. Таким чином, певний достаток iнтенсивностi тону у

хворому вусi вирiвнюється iз здоровим або кращечуючим вухом. Цьому явищу

Фаулер дав назву recruitment phenomenon (феномен рекруїтменту або

вирiвнювання). Ми його називаємо феноменом прискореного зростання гучностi

(ФПЗГ).

Вивчення впливу надпорогових подразникiв дало можливiсть отологам

визначити рiвнi ураження кохлеарного аналiзатору - вiд завитки до центральних

коркових вiддiлiв.

Запропоновано ряд методiв надпорогової аудiометрiї.

Метод Люшера називається пробою диференцiйованого порогу сприйняття

iнтенсивностi звуку (ДП).

Пробу виконують на однiй iз частот дiапазону 500-4000 Гц, на кожне вухо

окремо, використовуючи кiстковий вiбратор (телефон). ДП можна визначити лише

аудiометорм, що має спецiальний модулюючий пристрiй. Пiсля визначення

порогу сприйняття тону вибраної частоти, збiльшують його iнтенсивнiсть на 20 дБ

над порогом (наприклад, якщо порiг становив ЗО дБ, встановлюють гучнiсть 50

дБ), пiсля чого з допомогою модулюючого пристрою пiдсилюють iнтенсивнiсть

тону на 0,2; 0,4; 0,6; 0,8; 1,0 i т.д. децибелiв. Реєструють ту величину пiдсилення

модулюючого тону, яка викликала у дослiджуваного вiдчуття збiльшеної гучностi.

В осiб з нормальним слухом, а також у хворих з порушенням

звукопроведення, ДП визначається у межах 0,8...2 дБ.

При перцептивних розладах слуху для вiдчуття збiльшення гучностi

потрiбний значно менший додаток iнтенсивностi тону; при таких формах

приглухуватостi вiн нижчий за 0,8 дБ.

У випадках супракохлеарних розладiв слухової функцiї (ураження

центральної нервової системи, пухлини, пресбiакузис, психогенна

приглухуватiсть) ДП здебiльшого вищий за 2 дБ i може досягнути величини 5-6

дБ.

SI-SI (Short Sncrement Sencitivity Index) - тест призначений для визначення

iндекса чутливостi до короткочасних пiдсилень iнтенсивностi. Цей тест

виконують, виходячи з рiвня основного тону з добавкою 40 дБ над iндивiдуальним

порогом. Дослiджуваному пропонують 20 короткочасних пiдсилень основного

тону на 1 дБ з промiжком мiж ними в 4 с. Число пiдсилень, що їх зауважив

дослiджуваний, множать на 5 i подають в процентах.

Для ураження рецепторного апарату слимака характерний високий 81-81 -

тест (75-100 %). У випадках кондуктивної приглухуватостi, a також при

супракохлеарних розладах слуху тест дорiвнює 0-40 %, тобто хворi

не сприймають пiдсиленого основного тону.

Аудiометрiя мовою

За допомогою аудiометрiї мовою визначають ступiнь розбiрливостi мовою.

Пiд розбiрливiстю розумiють величину, яка визначається вiдношенням правильно

сприйнятих слiв до загальної кiлькостi. Написано спецiальнi мовнi таблицi. Мовнi

таблицi складаються з 10 груп по 10 слiв кожна. При їх написаннi слiд

враховувати важливi фонетичнi явища, характернi для вiдповiдної мови.

Високоякiснi записи українських мовних текстiв здiйснено лабораторiєю аудiологiї

та вестибулологiї Київського НДI отоларингологiї.

При визначеннi ступеню розбiрливостi мови виявляють 5 порогiв мовного

слуху.

I порогом вважають порiг найслабшого слухового вiдчуття (а не

розбiрливостi). В нормi вiн визначається на рiвнi 5-10 дБ.

// порогом є порiг початкової або 20% розбiрливостi мови, коли

дослiджуваний розбирає 20 % iз загальної суми переданих слiв. В нормi вiн

розмiщений на рiвнi 25-30 дБ.

111 порогом вважається порiг 50 % розбiрливостi мови, коли дослiджуваний

розбирає 50 % iз загальної суми переданих слiв. В нормi вiн знаходиться на рiвнi

31-35 дБ. Цей порiг називають порогом загальної розбiрливостi мови. Це означає,

що сприймається половина слiв, якi входятьу фразу, що є достатнiм для розумiння

всiєї фрази.

IV порогом вважається порiг 80 % розбiрливостi, коли дослiджуваний

розбирає 80 % iз загальної суми переданих слiв. В нормi цей порiг розмiщений на

рiвнi 36-40 дБ.

V порогом називається порiг 100 % розбiрливостi, коли дослiджуваний

розбирає всi переданi слова. В нормi цей порiг знаходиться на рiвнi 45-50 дБ.

Таким чином, дiапазон нормального мовного слуха вiд порога першого,

найслабшого слухового сприйняття до 100 % розбiрливостi складає 40-45 дБ,

тобто вiдповiдає рiвню гучностi шепiтної мови, який сприймає нормально чуюча

людина.

На аудiограмi усi 5 порогiв сполучають суцiльною лiнiєю i дiстають криву

розбiрливостi мови.

Вiдсоток розбiрливостi мови вiд 0 до 100% позначають на осi ординат,

iнтенсивнiсть мови в децибелах - на осi абсцис (мал 8)

мал 8

При рiзних формах патологiї слухового апарату кривi розбiрливостi мови на

аудiограмах мають вiдмiннi особливостi, характернi для тiєї чи iншої форми

приглухуватостi. Так, наприклад, при ураженнi апарату звукопроведення крива

розбiрливостi мови знаходиться майже паралельно нормальнiй кривiй. Усi 5

порогiв вiдстоять вiд вiдповiдних їм порогiв нормальної кривої на однакову

кiлькiсть децибел. Характерною особливiстю є те, що завжди досягається порiг

100 % розбiрливостi, (мал. 8-II).

При ураженнi апарату звукосприйняття крива розбiрливостi мови нагадує

гачок, тобто до певної межi хворий розбирає слова, а iз збiльшенням гучностi

розбiрливiсть слiв зменшується. При певнiй max гучностi хворий слова не

розбирає (мал. 8-IV). Отже, при ураженнi звукосприймаючого апарату 100 %

розбiрливостi мови не досягається.

При змiшаному ураженнi слухового аналiзатору графiчно зображується

похила лiнiя, яка не є схожою на синусоїдну криву або гачок. 100 % розбiрливостi

мови не завжди досягається (мал. 8-III).