Зарубіжна література (3 курс) / 16_Estetika_Baroko

16. Естетика Бароко

Специфіка барокової культури полягає в тому, що вона стає своєрідним синтезом різних начал: Середньовіччя (готики) і Відродження, античної і християнських традицій.

Відомий український дослідник Д. Чижеський зазначав: «Справді, культура бароко, не відмовляючись від досягнень епохи ренесансу, повертається багато в чому до середньовічного змісту та форми; замість прозорої гармонійності ренесансу зустрічаємо у бароко таку саму скомплікавану різноманітність, як у готиці; замість можливої простоти ренесансу зустрічаємо в бароко ускладненість готики; замість антропоцентризму, ставлення людини в центр усього в ренесансі, зустрічаємо в бароко виразний поворот до геоцентризму, до приділення центрального місця знову Богові, як у Середньовіччі; замість світського характеру культури ренесансу, бачимо в часи бароко релігійне забарвлення всієї культури – знову, як у Середньовіччі; замість визволення людини від пут соціальних та релігійних норм, бачимо в бароко знову помітне посилення ролі церкви й держави».

Барокове мистецтво багато в чому використовує здобутки Відроження, хоч а тут не можна говорити про пряме наслідування. Діячі культури бароко по-новому опановували античну спадщину, зробивши спробу з’єднати її з християнством. Вони не відкинули ренесансний культ «сильної людини», але намагалися поставити її «на службу Богові». Якщо за епохи Середньовіччя митці спиралися на віру, а за доби Відродження – на розум, то митці бароко спробували примирити розум і віру, поєднати їх у намаганні осмислити складність світу і людини.

Середні віки	Відродження	Бароко
Бог – центр всесвіту	Людина – центр всесвіту	Людина у складних стосунках з Богом
Поширення християнства	Відродження античної культури	Поєднання християнства і античних традицій
Культ Бога	Культ сильної людини	Віра в духовні можливості людини, яка змогла піднестися до Бога
Світ – непізнаний і жахливий; справжнє життя не на землі, а на небі	Єдність, гармонійність світу	Намагання проникнути в таємниці земного світу; світ втрачає цілісність і гармонійність
Опара на віру	Опара на розум	Спроба примирити віру і розум
Релігійний характер культури	Світський характер культури	Поєднання релігійних і світських мотивів
Ускладнення готики	Простота, гармонійність стилю	Різноманітність, синтез форм

Дослідники відзначають ренесансну основу художнього синтезу традицій Середньовіччя й Відродження в культурі бароко, оскільки, за висловом польського літературознавця Ю. Кршижановького, «бароко завершило справу, не доведену Відродженням до кінця, воно гуманізувало культуру всієї Європи і всупереч перешкодам, які породжувалися політичними й релігійними ангатонізмами, витворило спільну інтелектуальну й художню культуру». Гуманізація культури за епохи бароко полягала у зверненні до проблем духовного буття людства, намаганні проникнути в глибини людської психіки, осягнути таїну світу у зв’язку з вічними питаннями – добра і зла, життя і смерті, віри і зневіри, любові і ненависті тощо. Хоча людина вже не звеличується і не ідеалізується,як за доби Відродження, але представники бароко поставили її у центр своїх світоглядних шукань, порушивши питання про взаємозв’язок внутрішнього світу людини з безмежним Всесвітом.

Визначальною рисою бароко є прагнення до універсальності художнього мислення. Митці зображають не просто епізоди із життя людей, а буття людства у глобальному масштабі. Вони розповідають про боротьбу одвічних начал, безкінечність космосу і місце людини у складному й розбурханому світі.

Характерною ознакою Бароко є також його «динамізм», що виявляється у постійному русі форм, які покликані відтворити рухливість світу і душевний неспокій. Чижевський відзначає притаманну мистецтву бароко «потребу руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастроф».

Як правило, барокові твори будуються на поєднанні несумісних начал: природи і Бога, реального та ірреального, вишуканості стилю і брутальності, абстрактної символіки та натуралістичних деталей, примхливої вигадки й достовірності. Бароко прагне й до синтезу мистецтв в єдиному цілому, що вражає уяву. Поезія зливається із живописом, живопис – зі скульптурою та музикою тощо.

Митці бароко намагалися викликати не спокійне релігійне чи естетичне почуття, а розбурхати, пробудити людську душу, спонукати її до пошуку вічних істин, себе, Бога. Барокові твори справляють враження неспокою, бентежать розум і серце, хвилюють уяву. Цьому сприяє система тропів, символів, алегорій, перебільшень, іносказань тощо. Твори бароко відрізняються підкресленою метафоричністю й символічністю. Їх не варто осягати лише розумом, бо вони розраховані не на логічне сприйняття, а передусім на роботу уяви. Бароковій символіці властиві багатозначність смислів, різночитання.

Основа поетики бароко – контрастність. Суперечності людської душі та світу митці передавали за допомогою різноманітних контрастів: світла й темряви, високого й ницого, сну й дійсності, добра і зла тощо. Як слушно зазначає Макаров «психологія людини бароко була сповнена контрастів. Митці й мислителі тих часів уже починали вгадували в ній не лише відблиски добра, а й зла. Завдяки мислителям Бароко в європейській культурі почав вироблятися й утверджуватися погляд на духовний світ особистості як на арену одвічно боротьби добра й зла, яке дає непередбачувані наслідки».