§ 3. Становлення експертних та криміналістичних установ в Україні

У 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експерти- зи і затвердив положення про них (хоча Київський інститут і Одеська лабораторія були організовані ще в 1914 р.). Ці установи було створе- но з метою провадження різних науково-технічних досліджень за су- довими справами. Київський кабінет очолював С. М. Потапов, а згодом В. І. Фаворський. Першим директором обласного кабінету в Харкові був талановитий судовий медик і криміналіст М. С. Бокаріус, а після смерті останнього цей заклад очолив його син М. М. Бокаріус. Для виконання поставлених завдань у складі кабінетів було передбачено створення чотирьох секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень;

30

Частина перша. Теоретичні основи криміналістики

2) судово-фотографічних досліджень; 3) судово-медичних макро- і мікроскопічних досліджень; 4) ідентифікації особи. У 1925 р. кабінети були перейменовані на інститути науково-судової експертизи. На той час в інститутах діяли шість секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) біологічних досліджень; 3) фотографіч- них досліджень; 4) ідентифікації особи; 5) судово-медичних досліджень; 6) кримінально-психологічних і психопатологічних досліджень. У 1926–1927 рр. оприлюднено три книги журналу «Архів криміноло- гії та судової медицини», відповідальним редактором якого був директор Харківського інституту М. С. Бокаріус. У 1931 р. видавався журнал «Пи- тання криміналістики та науково-судової експертизи», а в 1936 р. було видано спільний збірник Українського інституту судової політики і Хар- ківського інституту судової експертизи «Питання кримінального процесу та техніка розслідування злочинів». У 1937 р. побачив світ збірник трьох українських інститутів науково-судової експертизи (Київського, Харків- ського та Одеського) «Криміналістика і науково-судова експертиза». З 1964 р. в Україні виходить міжвідомчий збірник наукових і науково- методичних праць «Криміналістика і судова експертиза». У роки Великої Вітчизняної війни експертну діяльність проводили в основному науково-технічні відділи (НТВ) органів міліції. Київський, Харківський та Одеський науково-дослідні інститути судових експер- тиз відновили свою експертну і наукову діяльність у 1943–1944 рр. З 1946 р. директором Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз (НДІСЕ) було призначено В. П. Колмакова, який успішно керував інститутом протягом 20 років. На сьогодні в Україні створені і функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз Міністерства юстиції України: в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, Сімферополі, а також філії в Севастополі, Полтаві, Черкасах, Тернополі, Луганську, Миколаєві, Чернігові, Вінниці. В інститутах здійснюється науково- дослідницька та науково-методична робота. Колективи інститутів за- пропонували низку нових експертних методик та методів дослідження. Експертами захищені кандидатські та докторські дисертації. Зараз НДІСЕ Міністерства юстиції України мають такі лабораторії: судово-почеркознавчих і комп’ютерних досліджень, судово-трасоло- гічних, судово-балістичних, вибухотехнічних, судово-біологічних, судово-автотехнічних, судових будівельних та пожежних, судово- товарознавчих, судово-фізичних і хімічних досліджень. В Україні функціонує система експертних криміналістичних під- розділів органів внутрішніх справ. Перший кабінет науково-судової

31

Розділ 4. Історія криміналістики

експертизи почав працювати у 1919 р. при Центральному управлінні карного розшуку Росії. У 1921 р. кабінет реорганізовано у науково- технічний підвідділ при карному розшуку НКВС, а у 1922 р. — у науково-технічний відділ. З 1936 р. аналогічні науково-технічні під- розділи було створено в міліції на всій території СРСР. Упродовж свого існування вони змінювали назви на експертно-криміналістичні управління і експертно-криміналістичні відділи. Крім експертних установ Міністерства юстиції України, судово- експертні та криміналістичні дослідження в Україні на теперішній час здійснюють експертно-криміналістичні служби МВС України (Дер- жавний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ). Експерти центрів проводять різні види експертиз і досліджень, беруть участь у прова- дженні слідчих дій як спеціалісти. В експертно-криміналістичних підрозділах проводяться: 1) криміналістичні експертизи (дактилоско- пічні, трасологічні, холодної зброї, почеркознавчі та ін.); 2) спеціальні експертизи (наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, харчових продуктів, волокон та волокнистих матеріалів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, скла і кераміки, ви- бухових речовин, обставин і механізму пожеж тощо).

Запитання для самоконтролю

Як формувалися криміналістичні знання 1. ? Коли відбулася консолідація криміналістичних знань 2. ? Хто започаткував термін «криміналістика 3. »? Хто запропонував метод антропометричної реєстрації 4. злочинців? Коли відбулася дискусія про предмет криміналістики 5. ? Яким чином характеризується сучасний етап розвитку 6. криміналістики? Коли було створено перші кабінети науково-судової 7. експертизи? Які експертні установи на сьогодні створені і діють в 8. системі Міністерства юстиції України? Яка історія виникнення експе9. ртно-криміналістичних служб у системі МВС України?

32

Частина друга Криміналістична техніка

Розділ 5

Загальні положення криміналістичної техніки § 1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі

Криміналістична техніка — важливий розділ криміналістики, який виник у результаті впровадження досягнень природничо-технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Методи фізики, хімії, біо- логії, медицини та інших галузей знань пристосовувалися для вияв- лення слідів злочину та одержання інформації з метою здійснення кримiнального судочинства. Кримінальна, або поліцейська, техніка в XIX ст. заклала підґрунтя сучасної криміналістики. Науково-технічні засоби криміналістики — це прилади, пристосу- вання та матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів або створення умов, що ускладнюють вчинення злочинів. Такі засоби можуть бути поділені на кілька груп: 1) взяті без змін із різних технічних і природничо-технічних наук; 2) спеціально пристосовані для криміналістичних цілей; 3) спеціально розроблені для цілей криміналістики. Основними формами застосування криміналістичної техніки є: 1) використання науково-технічних засобів оперативними праців- никами при проведенні оперативно-розшукових заходів;

33

Розділ 5. Загальні положення криміналістичної техніки

2) застосування науково-технічних засобів слідчими при проведен- ні слідчих дій; 3) використання науково-технічних засобів спеціалістами та екс- пертами під час відповідних досліджень; 4) застосування науково-технічних засобів учасниками судового розгляду. Виділення таких форм використання криміналістичної техніки пов’язано із суб’єктом, який її застосовує. Криміналістична техніка розвивається в трьох основних напрямах: оперативно-слідча, науково-дослідна, профілактична. Кожний з на- прямів передбачає розроблення не тільки відповідних приладів, при- стосувань, інструментів, матеріалів, а й найефективніших прийомів, методів використання науково-технічних засобів. Найскладнішим напрямом є розвиток науково-дослідної техніки, яка застосовується в основному в лабораторних умовах висококвалі- фікованими фахівцями. До науково-дослідної техніки належать різно- манітне обладнання та апаратура, які дають змогу здійснювати дослі- дження в рентгенівських променях, застосовувати радіоактивні ізо- топи, проводити люмінесцентний чи спектральний аналіз тощо. Для ефективної реалізації науково-технічних засобів необхідно враховувати вимоги щодо їх застосування (принципи): 1) принцип законності використання науково-технічного засобу; 2) принцип етичності застосування науково-технічного засобу; 3) принцип науковості; 4) принцип безпеки науково-технічного засобу; 5) принцип цілісності об’єктів у незмінному вигляді; 6) принцип ефективності використання науково-технічного засобу. Використання криміналістичної техніки є припустимим, якщо при цьому не порушуються законні права та інтереси громадян, моральні та етичні норми. Засоби і методи криміналістики повинні мати наукову осно- ву, бути науково обґрунтованими, базуватися на вивчених об’єктивних закономірностях, а тому не можуть використовуватися в доказуванні при- строї і прилади, що засновані на невстановлених наукою явищах. На даний час система криміналістичної техніки складається з таких основних галузей: 1) судова фотографія; 2) судова кінематографія і відеозапис; 3) трасологія; 4) судова балістика;

34

Частина друга. Криміналістична техніка

5) криміналістичне дослідження письма; 6) техніко-криміналістичне дослідження документів; 7) ідентифікація особи за ознаками зовнішності; 8) кримінальна реєстрація. В основу системи криміналістичної техніки покладено предметний принцип, що відображає особливості кожної галузі.