41. Робітничий та соціалістичний рух у Франції.

У 1905-1907 р. у Франції внаслідок загострення класових суперечностей в середині країни і впливу революції в Росії почалось піднесення робітничого і демократичного руху. По всій Франції прокотилась хвиля страйків мітингів і демонстрацій у 1906 р. страйкова боротьба трудящих Франції посилилась. В ній брали участь шахтарі, металурги, будівельні робітники, вантажники. Дуже сильним був страйк шахтарів у департаменті Па де – Кале в якому взяло участь понад 50 тис. чоловік. У березні 1906 р. під час вибуху на шахті загинуло більш ніж 120 робітників. Гірники на знак протесту застрайкували, висунувши вимоги: підвищення заробітної плати, введення 8-год робочого дня. Після двох місяців боротьби шахтарі змушені були відновити роботу добившись підвищення на 10 % заробітної плати. Урядові і підприємцям вдалось добитись припинення страйків внаслідок застосування жорстоких репресій робітників, арешт профспілкових активістів. Піднесення робітничого руху створило сприятливі умови для об»єднання соціалістичних організацій. У 1905 р. на основі рішень Амстердамського конгресу ІІ інтернаціоналізму Соціалістична партія Франції (гедисти), Французька соціалістична партія (жоресисти) і інші групи створили об»єднань соціалістичну французьку партію (лестевр, бріан, зевсяс)

43.Президенство Пуанкаре і підготовка до війни

Чим більше загострювалися суперечності всередині країни тим виявлялося прагнення французької буржуазії згуртувати свої сили. Це показали президентські вибори 1913 р. коли голосами виборців, президентом було обрано Раймона Пуанкаре (1860-1936). Він був лідером республіканців. Головним його завданням було боротьба з робітничим рухом і підготовка до війни. Він висунув проект закону про продовження військової служби від 2 до 3 років. Це зумовило гостру класову боротьбу в країні. Але закон прийняли. Масовий пролетарський селянський рух, який досяг широкого розвитку, не зустрів підтримки. Французька соціалістична партія не була масовою революційною партією. Вона налічувала не більше 70-ти. Чоловік. Тим часом відбувалося зближення буржуазних угрупувань різних напрямків. В країні посилювалися репресії. Буржуазія розгортала боротьбу проти революційного руху робітничого класу і все активніше готувалася до війни. Народні маси виступали проти зростаючої загрози війни. 31 липня 1914 р. Жореса було вбито. Його вбивство викликало обурення по всій країні. У серпні 1914 р. мільйони французів були кинуті в криваву бойню першої світової війни.

24.Особливості політичного та соціального-економічна розвитку Іспанії.

Реставрація Бурбонської монархії (грудень 1874 р.) свідчила пр. завершення революційного циклу 1808-1874 рр. Під час правління короля Альфоша 1874-1885 рр. і наступний за тим період регентства його вдови Марії-Крістіни 1885-1902 рр. монархічний режим набув стійкості. Соціальною основою режиму реставрації був утворений у ході буржуазних революцій 19 ст. блок земельної аристократії і великої буржуазії. У 1875 р. в правлячих колах Іспанії сформувались дві політичні партії: консервативна і ліберальна. Партію консерваторів очолив глава першого уряду реставрації А.Кановас дель Кастільйо. Політичним ідеалом консерваторів була помірковано конституційна монархія, що обмежувала як абсолютну владу так і демократичність свободи. Партія користувалась підтримкою частини земельної аристократії і церкви. Партія лібералів, що об»єднала діячів революції 1868-1874 рр. на чолі Пракседес Матео Сагастого мали підтримку серед фінансової і торговельної буржуазії виступали за обмеження кількості релігійних конгрегацій. Розвиток світської освіти і політичних реформ – введення загального виборчого права. В 1881 р. ліберали стали другою правлячою партією у перші роки реставрації консерватори і ліберали були єдиними легальними партіями в країні. В 1876 р. кортеси ухвалили і король санкціонував монархічну конституцію, що існувала до 1931 р. вона проголосила свободу зборів друку і асоціацій.