26. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства можна визначити як комплексну порівняльну характеристику потенціалу на певному ринку в певний проміжок часу, щодо сукупності індикаторів підприємств-аналогів.

Чотири основні рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

1 рівень. Для потенціалу цього рівня характерна внутрішньо нейтральна організація управління. Керівник дбає лише про реалізацію виробничого потенціалу, орієнтованого на завантаження виробничих потужностей, не зважаючи на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів.

2 рівень. Використання наявного потенціалу підприємства забезпечує випуск продукції, яка повністю відповідає стандартам, що встановлені його основними конкурентами. Керівництво такого підприємства не приділяє уваги потенційним можливостям бізнесу, які б забезпечили певні конкуренті переваги.

3рівень. Керівники підприємства знають, що потенціал підприємства має дещо інші порівняльні переваги щодо конкуренції на ринку, ніж їхні основні суперники, і намагаються не дотримуватись загальних стандартів виробництва, що встановлені в галузі.

4рівень. Успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією виробництва. Для більшості підприємств-конкурентів набір ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, досить однаковий, але ефективність їхнього поєднання у діючій господарській системі різна і залежить саме від якості управління, кваліфікації менеджерів, організаційної структури.

27. Сутність управління підприємством.

Основою управління підприємством є особливий вид інтелектуальної діяльності, що застосовує різноманітні засоби і методи впливу на процеси, пов’язані з ефективним функціонуванням підприємств.

Система управління містить 4 елементи:

1) механізм управління;

2) структура управління;

3) процес управління;

4) розвиток управління.

Під механізмом управління розуміють внутрішню будову системи управління. Загалом, до механізму управління входять:

• апарат вироблення цілей та завдань управління виробництвом;

• засоби реалізації законів і принципів управління;

• система функцій і методів управління.

Структура управління включає:

1) організаційна структура;

2) кадри;

3) технічні засоби управління.

Процес управління – це динамічна характеристика всієї системи управління. Він базується на управлінських рішеннях, технології управління.

Розвиток управління – це якісні зміни будь-якої системи управління.

Таким чином, управління підприємством являє собою систему, яка містить 4 вищеназвані складові.

В основі управління лежить вплив на колектив, підприємство, окрему особу, з метою отримання найкращих (запланованих) результатів. результативність процесу управління залежить від кадрів, цілей, мотивів, засобів тощо.

28. Охарактеризувати основні функції управління підприємством.

Менеджмент підприємства являє собою поєднання різних функцій (видів діяльності), які виникають внаслідок поділу управлінської праці. Слово функція в перекладі з латинської означає здійснення, виконання. Кожна управлінська функція спрямована на розв'язання специфічних і різноманітних проблем взаємодії між окремими підрозділами та робочими місцями фірми, що вимагає здійснення великого комплексу конкретних заходів.

Різні вчені по-різному розглядають функції управління. Так, Хміль в «Основах менеджменту» виділяє такі основні функції управління: визначення цілей, планування, рішення, організація, оперативне регулювання, мотивація, контроль. Шегда такі як: планування, організація рішення, мотивація, контроль, координація та регулювання.

Головними ознаками для класифікації функцій управління є: вид управлінської діяльності; спрямованість видів діяльності на керований об'єкт або фактори зовнішнього середовища. За цими ознаками можна виділити загальні та специфічні функції менеджменту.

Загальні функції визначають лише вид управлінської діяльності незалежно від місця її прояву, виду організації, характеру діяльності, масштабів і т. ін. До загальних функцій відносяться: функція планування, організації, мотивації та контролю. Вони здійснюються на будь-якому рівні і в будь-якій системі.

Планування – це процес формування множинних цілей розвитку організації та засобів їх досягнення за певний період, алгоритм досягнення поставленої мети. Планування поєднує всі елементи виробництва у цілісну виробничо-господарську систему.

Виділяють дві основні функції планування: - забезпечення узгодженого розвитку підрозділів фірми (розвиток внутрішнього середовища); - забезпечення найкращого способу адаптації до змін навколишнього середовища.

План — це система заходів, спрямованих на досягнення мети і завдань. Виділяють такі види планів: оперативні, поточні, довгострокові та стратегічні.

Організація – це вид управлінської діяльності, спрямований на формування структури управління організацією, встановлення в ній системи зв’язків і відносин, яка дає змогу ефективно працювати для досягнення поставлених цілей.

Організаційна структура – це впорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів, які забезпечують функціонування організації як єдиного цілого. Вона показує і характеризує просторове-часове розташування складових організації, розподіл функцій менеджерів та їх повноважень.

На якість та ефективність організаційної структури впливають такі фактори: - взаємозв’язки, які виникають між людьми цієї організації в процесі господарської діяльності (вони знаходять своє відображення в організаційних схемах); - філософія, політика, стратегія, культурні цінності.

Виділяються такі принципи організаційної структури:

1. структура повинна відображати цілі і завдання організації

2. структура повинна передбачити оптимальний поділ праці в організації

3. структура ґрунтується на визначенні відповідальності і повноважень керівників підрозділів

4. структура відповідає культурному середовищу.

Крім того, структура буває централізованою (рішення приймаються в єдиному центрі) і децентралізованою (поза центром).

Мотивація – комплекс дій, який примушує людину чи колектив діяти певним чином. Це поєднання інтелектуальних, фізіологічних та психологічних процесів, яке спрямовує людину на конкретні дії. В основі мотивації лежать потреби (піраміда Маслоу). Крім того, виділяються також органічні, емоційні та соціальні потреби.

Контроль – це процес забезпечення досягнення мети організації, встановлення стандартів, вимірювання фактично досягнутих результатів, порівняння і корегування даних. Однією найбільш головною метою контролю є своєчасно виявити проблему управління. Сьогодні також виділяється така функція як контролінг – функція стратегічного управління.

Специфічні (особливі) функції виникають внаслідок горизонтального поділу праці, визначають його спрямованість на конкретний об'єкт управління та повністю залежать від організації. Зміст специфічних функцій управління в різних організаціях відображає їхні особливості, зокрема: призначення, тип виробництва, складність виробництва продукції, спеціалізацію тощо. Наприклад, управління основним виробництвом, збутом продукції, постачанням, фінансами, маркетингом.