16З

Розділ 9. СИСТЕМНИЙ ПОГЛЯД НА СУСПІЛЬСТВО

Логіка викладу та засвоєння матеріалу:

поняття про суспільство і його типи;

характеристика суспільства як соціальної системи;

сутність структури соціальної системи;

зміст основних елементів суспільної системи.

9.1. Поняття про суспільство і його типи

Упродовж усього історичного періоду формування і розвитку соціологічного знання багато видатних вчених і соціальних мислителів намагалися знайти відповіді на такі фундаментальні питання: що являє собою людське суспільство? Як воно існує? Яка його структура? Які механізми соціальної інтеграції забезпечують у суспільстві визначений порядок, усупереч величезному розмаїттю інтересів індивідів і різних соціальних груп?

Передусім відзначимо, що в соціологічній науці термін "суспільство " розглядається в широкому і вузькому значеннях. У найбільш широкому значенні це сукупність відносин і зв'язків між людьми, що історично розвиваються і складаються в процесі їхньої спільної життєдіяльності. У вузькому сенсі — це історично конкретний тип (рід, вид, підвид) того чи іншого суспільства (наприклад, буржуазне суспільство) і навіть окремого регіону чи країни (українське суспільство), визначені форми соціальних відносин і зв'язків, що відображають всебічну залежність індивідів один від одного.

Тим часом людське суспільство постійно змінюється. На початку людської історії виникло суспільство первісних мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, потім феодальне і, нарешті, капіталістичне суспільство. Людське суспільство розвивається від простого до складного. У межах однієї і тієї ж країни в різні періоди існували різні

1 64 Частина ІІ. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

типи суспільства. Наприклад, історія України йде в глибину століть. Україна

— це назва країни і держави, а Київська Русь, Російська імперія, Радянський Союз і сучасна Україна — це найменування не тільки різних видів держави, що існували в межах однієї країни, але й різних типів суспільства.

Варто пам'ятати, що коли людина, наприклад, емігрує в іншу країну і приймає нове громадянство, їй доводиться пристосовуватися не тільки до іншого клімату чи політичного режиму, але й до соціального устрою, тобто до суспільства.

У цьому зв'язку варто розрізняти три дуже подібних поняття — "країна ", "держава ", "суспільство ". Країна — це частина світу або території, що має визначені кордони і користується державним суверенітетом. Держава — це політична організація даної країни, що включає визначений тип режиму влади (монархія, республіка), органи і структуру правління (уряд, парламент). Суспільство — це соціальна організація даної країни, основу якої складає соціальна структура. Країни вивчає географія, держави — політологія, а суспільство — соціологія.

Отже, суспільство — це соціальна організація не тільки країни, але також нації, народності, племені. Були часи, коли чітких політичних або державних кордонів, що відокремлювали б одну країну від іншої, не існувало. Країн у звичному розумінні цього слова тоді ще не існувало, а цілі народи і племена досить вільно пересувалися в просторі, освоюючи нові території. Коли процес переселення народів завершився, з'явилися обмежені державним суверенітетом частини світу. Отже, країни — це результат територіального поділу світу. Однак суспільство існувало й у ту далеку епоху, коли ще не було країн і держав.

Таким чином, поняття "суспільство " можна застосувати до будь-якої історичної епохи, до будь-якої за чисельністю групи або будь-якого об'єднання людей (саме людей, а не їх тваринних предків; адже людина з'явилася близько 40 тисяч років тому), якщо воно, це об'єднання, на думку американського соціолога Эдварда Шилза, відповідає таким ознакам: 1) не є частиною якої-небудь більшої соціальної системи (суспільства); 2) шлюби укладаються між представниками лише даного соціального об'єднання; 3) поповнення відбувається переважно за рахунок дітей тих людей, що вже є визнаними представниками даного соціального об'єднання; 4) має певну територію, яку вважає своєю власною; 5) має власну назву і власну історію; 6) має власну систему управління; 7) існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда; 8) його єднає власна загальна система цінностей (звичаїв, традицій, норм, законів, правил тощо), яку називають культурою [13, с .17].

Неважко здогадатися, що подібним критеріям відповідають і сучасні держави, що нараховують сотні мільйонів громадян, і стародавні племена, що могли б розміститися на території нинішнього міського мікрорайону. У тих чи інших утвореннях існують кровно-родинні системи (укладання шлюбів і рекрутування нових членів), свої території, назви, культура, історія, органи управління, а головне — вони не є частиною іншого соціального цілого. Отже, суспільством можна називати найбільшу соціальну групу, в якій тільки доводиться жити людям і, до якої включаються всі інші групи. Ми вже маємо певне уявлення про великі і малі соціальні групи. Отже, суспільство, принаймні сучасне, — це найбільша зі складаючих його великих соціальних груп.

На відміну від філософів соціологи розуміють суспільство цілком конкретно і виділяють певні ознаки, за якими все мислиме і реальне різноманіття суспільств, що існували раніше й існують тепер, можна розподілити на певні типи. Декілька типів суспільств, об'єднаних за подібними ознаками чи критеріями, складають типологію. У соціологічній науці виділяють декілька типологій.

По-перше, якщо за головну ознаку обирається наявність писемності, то всі суспільства поділяються на дописемні, тобто, ті що вміють говорити, але не вміють писати, і писемні, що володіють алфавітом і фіксують звуки на матеріальних носіях: клинописних таблицях, берестяних грамотах, книгах, газетах, або комп'ютерах. Хоча писемність виникла близько 10 тисяч років тому, ще й нині деякі племена, загублені десь у джунглях Амазонки чи Аравійської пустелі, не знайомі із нею. Винахід писемності свідчить про досягнення народом високого рівня культури. Народи, що не знають писемності, називають дикими, відсталими або нецивілізованими.

По-друге, існує й така типологія, що поділяє всі суспільства на два класи — прості і складні. Критерієм тут є число рівнів управління і ступінь соціальної диференціації (розшарування). У простих суспільствах немає керівників і підлеглих, багатих і бідних. Такі первісні племена ще подекуди збереглися й дотепер. У складних суспільствах декілька рівнів управління, декілька соціальних прошарків населення, що розташовані зверху донизу в міру зменшення доходів. Тут не просто з'являються керівники і підлеглі — вони утворюють протилежні великі групи чи класи: пануючий і непануючий. Виникла колись стихійно, соціальна нерівність тепер закріплюється юридично, економічно, релігійно і політично. Поштовх до появи складних суспільств був даний зародженням наймогутнішого інституту — держави. А відбулося це приблизно 6 тисяч років тому (близько 4 тисяч років тривав "інкубаційний" період, протягом якого рання

1 66 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

держава перетворювалася просто в державу). Прості суспільства, що виникли 40 тисяч років тому, належать до протодержавних утворень. Отже, історичний період виникнення простих суспільств у 4—5 разів перевищує період виникнення складних.

По-третє, в основі типології може лежати також і спосіб добування засобів існування, тобто спосіб виробництва. Найбільш стародавні — це полювання і збирання. Відповідно до цього критерію виділяється суспільство первісних мисливців і збирачів. Воно складалося із локальних родинних груп (трибів), відділених одна від одної величезним простором. За часом воно було найтривалішим — існувало сотні тисяч років. Ранній період людських утворень називають ще протосуспільством, або періодом людського стада. На зміну йому прийшли два інших типи суспільства і способу виробництва — скотарство (пастухування) і городництво. Скотарство — більш ефективний спосіб добування засобів існування, заснований на прирученні (одомашнюванні) диких тварин. Скотарі так само, як мисливці і збирачі, вели кочовий спосіб життя. З полювання поступово постало скотарство, коли люди переконалися, що приручати тварин економічніше, ніж добувати їх на полюванні. Зі збирання виросло городництво, а з нього — землеробство. Таким чином, городництво — перехідна форма від добування з природи готових продуктів (диких рослин) до систематичного й інтенсивного вирощування окультурених злаків. Невеликі городи згодом поступилися місцем великим полям, примітивні дерев'яні мотики (сапи) — дерев'яному, а пізніше залізному плугу.

Із землеробством пов'язують зародження держави, міст, класів, писемності — необхідних ознак цивілізації. Вони стали можливими завдяки переходу від кочового до осілого способу життя. Землеробську чи аграрну цивілізацію 200 років тому змінила машинна індустрія (промисловість). Настала ера індустріального суспільства. Заводські труби, що димлять, а також загазовані міські квартали і гігантські вугільні розрізи — це відмітні ознаки індустріального суспільства. На думку багатьох фахівців, у 70-ті роки XX століття на зміну індустріальному приходить постіндустріальне суспільство, щоправда, не скрізь, а лише в найрозвинутіших країнах, наприклад у США і Японії. У постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика і сфера обслуговування. Безлюдні заводські цехи, роботизовані виробництва, гігантські супермаркети, космічні станції — це ознаки постіндустріального суспільства, вищу стадію якого називають ще інформаційним суспільством.

По-четверте, відповідно до класифікації суспільств, наприклад у термінах мови, виділяють такі суспільства, як французьке, німецьке, англійське,

польське, українське тощо, а у термінах релігій — суспільства можуть розподілятися на мусульманське, християнське, буддистське, іудейське

та ін.

Крім того, в середині XIX століття К. Маркс запропонував свою типологію суспільств, що одержала широке поширення, особливо в нашій країні. Підставою для неї слугують два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Суспільства, що різняться мовою, культурою, звичаями, політичним устроєм, способом і рівнем життя людей, але об'єднані за цими двома ознаками, складають одну суспільно-економічну формацію. Передова Америка і відсталий Бангладеш — сусіди по формації, якщо базуються на капіталістичному типі виробництва. Згідно з Марксом, людство послідовно пройшло чотири суспільні формації — первісну, рабовласницьку, феодальну і капіталістичну. П'ятою проголошувалася комуністична, котра повинна була настати в майбутньому.

Якщо уважно подивитися на існуючі класифікації суспільств, то можна знайти між різними типологіями більше подібності, ніж розходжень. Сучасна соціологія використовує всі зазначені типології, поєднуючи їх у певну синтетичну модель. її автором вважають американського соціолога Даніеля Белла, що розділив всесвітню історію людства на три стадії:

доіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну. Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технологія, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, чисельність населення, соціальна структура суспільства.

У доіндустріальному (чи аграрному) суспільстві, яке ще називають традиційним, визначальним чинником розвитку виступало сільське господарство, з церквою й армією як головними інститутами. В індустріальному суспільстві — промисловість, з корпорацією і фірмою на чолі. У постіндустріальному — теоретичне знання, на чолі з університетом як місцем його виробництва і зосередження.

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства супроводжується перетворенням товарної економіки в обслуговуючу, що означає перевагу сфери послуг над сферою виробництва. Змінюється соціальна структура: класовий розподіл поступається місцем професійному. Власність як критерій соціальної нерівності втрачає своє значення, а вирішальним чинником стають рівень освіти і знань. Подібні процеси спостерігаються в Англії, США, Японії, що завершують перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Але вони не відзначаються в Україні, яка нещодавно завершила перехід від доіндустріального суспільства (де більшість населення складали селяни, що