- Обліково-аналітична (забезпечує облік результатів господарювання та їх прогнозування).

- стимулююча (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту).

– Розподільча (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів у суспільстві). – регулююча (здійснюється збалансування між окремими виробництвами, попитом та пропозицією).

Усі ціни поділяються на дві великі групи:

- ціни світового рину;

- ціни внутрішнього ринку.

Ціни світового ринку спираються на інтернаціональну вартість, яка визначається за середніми показниками.

Рис.(1.3). Види цін світового ринку

Основні види світових цін:

- довідкова ціна (сировина, паливо) несе інфляційний характер, публікується виробником;

- контрактна ціна – реальна світова ціна, несе конфіденційний характер;

- біржові ціни (котування);

- внутрішні ціни країн

Ціни внутрішнього ринку спираються на національну вартість товару, яка залежить від рівня продуктивності праці, структури національного виробництва, курсу національної грошової одиниці та рівня інфляції.

Класифікація цін внутрішнього ринку:

1. За способом встановлення

- державні (встановлюються державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціально значимі товари). Поділяються на:

а) фіксовані це ціни, які встановлюються на продукцію базових галузей промисловості, а також найважливіші товари (послуги)першої необхідності.

б) регульовані – регулюються державою.

- договірні (встановлюються за домовленістю між продавцем та покупцем товару і можуть змінюватись за взаємною згодою сторін);

- вільні (встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі із врахуванням попиту та пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічно зацікавлених виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і спекуляції);

- ввізні (встановлюються на імпортні товари і підлягають обкладенню ввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість, виражена в національній валюті).

2. За галузевою формою продукції:

- у промисловості – гуртові( ціна, за якою підприємства й організації реалізують вироблену ними продукцію іншим підприємствам та організаціям, крім населення);

- у сільському господарстві - закупівельні;

- у будівництві – кошторисні;

- у транспорті – тарифи;

- у торгівлі – роздрібні.

Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня співвідношення та структури. [2.  380]

Структура ціни показує співвідношення між окремими її елементами:

- собівартість -  Вартість факторів виробництва, які необхідно витратити на виробництво продукції, та її збут;

- податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості, яка сплачується в держаний бюджет на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг;

- акцизний збір – непрямий податок, що включається до ціни товару.

На рівень ціни впливають такі фактори:

- державне регулювання цін;

- конкуренція виробництва;

- співвідношення попиту та пропозиції;

- купівельна спроможність грошей;

- якість товару та ін.

Рис. 2.2 Способи регулювання цін

  Основні принципи встановлення і вживання цін на товари і тарифів на послуги, а також організації контролю за їх дотриманням на території України визначаються Законом України «Про ціни і ціноутворення» і іншими законодавчими і нормативними документами. Дія цього Закону поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності і підлеглості. Згідно цьому закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни і тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни.

  

4. Державне регулювання інфляції

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і національного банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

До непрямих засобів відносяться:

1.Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

2.Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

3.Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

4.Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5.Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

До прямих засобів:

1.Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.

2.Державне регулювання цін.

3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

4.Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

В цілому, слід визначити, що в нашому сьогоднішньому положенні ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Першочергові антиiнфляційні засоби:

1. Збивати темпи інфляції - то скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:

2. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

3. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

4. Замість податку на додану вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.

5. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Національного банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.

6. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого – призводять до погіршення господарської кон`юнктури та зростання безробіття.

 

 

Розділ 2

2.1.Статистичні методи аналізу інфляції і цін

З метою коректного та детального аналізу інфляції і цін необхідним є вивчення статистичних методів дослідження. Існує безліч методів, які використовуються у статистиці, але найчастіше їх розподіляють на методи збору та обробки інформації (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Класифікація методів дослідження

Методи збору включають: спостереження, вивчення документів (контент-аналіз), опитування (анкетування й інтерв'ювання), тестування (у тому числі социометричний тест), експеримент (лабораторний і природний).

Як методи обробки інформації використовуються статистичні методи (кореляційний, факторний, кластерний аналіз), прийоми логічної й теоретичної обробки (побудова типологій, пояснювальних моделей та далі) [16].

Найбільш розповсюдженим сучасними математико-статистичними методами в аналізі інфляції і цін є кореляційний, регресійний, факторний, кластерний аналізи.

Серед узагальнюючих статистичних показників одне з найважливіших місць належить індексам. В економіці та статистиці цей термін вживається як у більш широкому, так і у вузькому, спеціальному розумінні.

Індексний метод широко використовується у практиці аналітичної роботи для вивчення ступеня виконання різних планових завдань, визначення динаміки аналізованих показників, розрахунку впливу окремих факторів на зміну результатів виробничо-експлуатаційної діяльності підприємств і організацій міського господарства.

За своєю суттю індекс - це відносна величина (динаміки, виконання плану), що характеризує зміну рівня будь-якого економічного явища в часі, просторі або порівняно з планом, нормою, стандартом. Різновидом індексів є процент виконання плану, темпи і коефіцієнти зростання (ланцюгові, базисні, середні).

За допомогою індексного методу вирішуються такі завдання:

• одержують порівняльну характеристику досліджуваного соціально-економічного явища (процесу) в часі, коли індекси виступають як показники динаміки;

• характеризують виконання показника відносно встановленої бази (норми, стандарту, плану);

• оцінюють роль окремих факторів шляхові елімінування впливу інших факторів, що разом формують складне явище;

• одержують характеристику зміни явища в просторі: так звані територіальні індекси забезпечують можливість просторових порівнянь;

• вимірюють вплив зміни структури явища на індексовану величину.

Кореляційний аналіз – метод який застосовують тоді, коли дані спостережень чи експерименту можна вважати випадковими та вибраними з сукупності, що розподілена за багатовимірним нормальним законом. Головна задача кореляційного аналізу полягає у виявленні зв’язку між випадковими змінними шляхом точкових та інтервальних оцінок різних коефіцієнтів кореляції.

У поняття «тіснота зв'язку» вкладується оцінка впливу факторної ознаки на результативну та встановлення адекватності теоретичної залежності між ознаками фактичним даним. Тісноту зв'язку між ознаками оцінюють за допомогою таких характеристик: коефіцієнт детермінації; коефіцієнт кореляції (кореляційне відношення) та ін. Коефіцієнт детермінації показує, якою мірою варіація результативної ознаки (у) визначається варіацією факторної ознаки (х). Коефіцієнт кореляції (кореляційне відношення) показує, наскільки значним є вплив ознаки (х) на (у).

Таким чином, статистика вивчає вплив природних і технічних факторів на кількісні характеристики суспільного життя та вплив суспільного виробництва на природні умови життя суспільства. На підставі вивчення застосування методів статистичного дослідження у роботі будемо використовувати індексний метод. Окрім цього, слід зазначити, що статистика є одним із основних напрямків, який допомагає детальніше розглянути і проаналізувати явище, зробити необхідну оцінку, простежити динаміку розвитку того чи іншого явища, яке необхідно дослідити.

2.2. Система показників для статистичного вивчення інфляції і цін в Україні

Для розробки макроекономічної політики, а також виміру змін купівельної спроможності населення і уряду центральні банки практично всіх країн світу використовують як основний показник інфляції індекс споживчих цін. Проте існують інші цінові індекси: індекс-дефлятор ВВП, індекс цін виробників промислової продукції тощо. Метою роботи є визначення взаємозв’язку між інфляцією та іншими ціновими індексами України, а також обґрунтування індикатору для інфляційного таргетування.

Індекс-дефлятор ВВП (ДВВП) - це відношення номінального ВВП (тобто вартості всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених усередині країни за період, квартал або рік, в поточних цінах) до ВВП цього ж кварталу/року, але в цінах базового періоду.  Це сукупність індексів цін, які надають узагальнену характеристику їх змін у звітному періоді порівняно з цінами періоду, прийнятого для порівняння: споживчих цін, цін виробників, цін будівельно-монтажних робіт, цін реалізації сільськогосподарської продукції.

Індекс цін виробників промислової продукції (ІЦВ) – показник, який характеризує зміни цін у часі у сфері промислового виробництва. Спостереження за змінами цін проводиться на промислову продукцію (без податку на додану вартість та акцизного збору) за вибірковим колом промислових підприємств.

Індекс споживчих цін (IСЦ)  - це показник, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого (власного) споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг постійної якості з постійними характеристиками у поточному періоді порівняно з базисним.

За своєю сутністю ІСЦ є показником зміни сукупної ціни певного набору товарів (послуг), які купує (отримує) населення. Оскільки ціни постійно змінюються під впливом цілого ряду факторів, то сукупна ціна цього набору також постійно змінюється у відповідності зі змінами цін його складових. Тобто ІСЦ є показником зміни сукупної ціни одного й того ж самого набору товарів та послуг у різні періоди. Сукупна ціна набору товарів та послуг у базисному періоді приймається за 100; зміни в наступні періоди виражаються у відсотках до вартості базисного періоду.

ІСЦ звичайно використовують у якості показника загального рівня інфляції в економіці, тому його часто називають «індексом інфляції», хоча він вимірює тільки зміни цін (тарифів) на споживчі товари та послуги, цьому є такі причини:

-   оперативність, ІСЦ розраховується на місячній основі і не коректується в подальші періоди. Тоді як кінцеве значення дефлятора ВВП обчислюється за квартальними даними з великим лагом - до трьох місяців;

-    відносна простота і ясність концепції розрахунку. Спираючись на споживчу корзину, ІСЦ відображає, наскільки купівельна спроможність національної грошової одиниці змінилася з погляду середньостатистичного громадянина.

Базовий індекс споживчих цін (БІСЦ) – це зміна цін продовольчих товарів із високим ступенем оброблення, непродовольчих товарів за винятком палива, а також послуг, ціни на які не регулюються адміністративно. Цей показник характеризує інфляцію, яка спричинена тиском з боку попиту, тобто відображає ефекти від зміни реальних монетарних умов, фіскальної політики, а також непередбачених шоків попиту.

Вузька базова інфляція розраховується на підставі цін непродовольчих товарів за винятком палива. Цей показник може використовуватися як індикатор інфляції (із-за високої частки імпорту серед непродовольчих товарів), а його динаміка значною мірою залежить від динаміки обмінного курсу. Низький рівень вузької базової інфляції свідчить про незначну «монетарну складову» в загальному збільшенні індексу споживчих цін.

Основними проблемами методології використання індексу споживчих цін є те, що має місце: не оперативне відображення взаємного заміщення товарів в споживчій корзині та появи нових товарів, ототожнення поліпшення якісних характеристик товарів із їх подорожчанням; відбір респондентів, що беруть участь в дослідженнях, із доходами нижче середнього по країні в цілому.

І теоретики, і практики від економіки стверджують, що таргетування інфляції вимагає граничної точності її показника. Ціновий індекс не має бути зміщений у бік яких-небудь груп населення, його також необхідно очистити від сезонних і інших шоків. Тому орієнтиром таргетування має бути базова інфляція, яка залежить від динаміки грошових агрегатів, і на яку можуть повноцінно впливати національні банки.

Статистичне вивчення цін здійснюється на основі розгорнутої системи показників, яка відповідає вимогам ринкової економіки і відображає різні види диференціації ринкових цін: асортиментну, часову, просторову, за соціально-доходними групами, різними ринками.

Для оцінки абсолютного розміру ціни на певний вид, сорт товару (товарну групу) застосовують рівень цін. Розрізняють рівні цін: - індивідуальні, що характеризують величину ціни на відповідний вид, сорт товару на певний момент часу, дату; - середні - розраховуються на певну дату або за період на конкретний товар, сортність (товарну групу), по населених пунктах, регіону, країні; - узагальнюючі - вартість споживчого кошика, який розраховується відношенням індивідуальної, середньої чи узагальнюючої ціни до доходу.

При вивченні ціноутворення визначають показники структури ціни: питому вагу кожного елементу в кінцевій (роздрібній) ціні товару (собівартості, націнки, знижки, податків); питому вагу валового доходу (реалізованої націнки) у товарообігу; співвідношення оптових і роздрібних цін, співвідношення структурних елементів роздрібних цін. Коливність цін в часі і просторі характеризують за допомогою показників варіації: групування одноіменних товарів за рівнем цін; рівень територіальної коливності цін (групування регіонів, населених пунктів за рівнем цін; рівень стійкості цін у динаміці (коефіцієнт апроксимації трендової моделі); рівень сезонних та циклічних коливань цін. Динаміку цін на окремі товари, товарні групи і всіх товарів характеризують за допомогою індексного методу: індивідуальних, групових та зведених індексів цін, індексів середніх цін.Відповідність ціни якості товару, залежність від соціально-економічних факторів статистика характеризує за допомогою параметрів моделей, коефіцієнтів, індексів, експертних оцінок.

2.3. Інформаційне забезпечення аналізу споживчих витрат населення

Інформація – це сукупність відомостей, що характеризують діяльність об’єкта дослідження. До інформації необхідно пред'являти такі вимоги:

1) наявність споживачів інформації;

2) об'єктивність відображення процесів;

3) єдність інформації, що надходить з різних джерел;

4) оперативність інформації;

5) підготовленість первинної інформації для використання на ПК, що дозволить отримати на її основі похідну інформацію для використання різними управлінськими структурами.

Отже, інформація повинна бути об'єктивною, конкретною, оперативною, систематичною, комплексною.

Перед проведенням аналізу необхідно перевірити інформацію, яку використовується:

• по сутності;

• технічну сторону (повнота звітних даних, відповідність звітним формам і т. д.);

• рахункову перевірку (правильність підсумків і т. д.).

Інформаційне забезпечення процесу управління включає в себе наступні види інформації: правове, господарське, фінансове законодавство; нормативно-планова; облікова; позаоблікова.

Слід зазначити, що в умовах ринкової економіки інформація є одним з головних і найдорожчих ресурсів. Своєчасне забезпечення суб’єкта дослідження необхідною інформацією є важливою умовою його ефективного функціонування в ринковому конкурентному середовищі.

Що стосується індексу споживчих цін, то відправною інформацією для його розрахунку є дані реєстрації цін на конкретні товари і послуги. На їх основі визначаються середні порівнянні ціни на кожний товар і послугу у кожній територіальній одиниці за звітний та попередній періоди.

Спостереження за динамікою цін ведеться за конкретними видами товарів і послуг.

Конкретні види товарів і послуг відбираються безпосередньо працівниками територіальних органів державної статистики з урахуванням попиту населення на ці товари, присутності їх на споживчому ринку та регулярної наявності у продажу протягом тривалого часу.

Реєстрація цін проводиться щомісячно. Реєстрація цін одного й того ж товару (послуги) на одному й тому ж підприємстві проводиться у ті ж числа, що і у попередньому місяці. Відхилення може становити не більше 2 — 3 днів.

Реєструється фактична ціна товару з урахуванням податків, які сплачує населення (ПДВ, акциз та інші непрямі податки).

Розрахунок індексів споживчих цін статистичні органи проводять на основі даних матеріалів обстеження сімейних бюджетів про щомісячну реєстрацію цін набору товарів представників.

Розділ 3

Статистичний аналіз інфляції і цін в Україні