Висновок

Великого значення для появи агресивності у шкільному віці набуває популярність дитини у групі однолітків. Не маючи адекватних засобів спілкування, дитина кулаками намагається посісти лідируюче місце в групі. І різні вікові періоди вирішальне значення для здобуття популярності мають різні вимоги з боку групи. Мають значення інтелектуальний рівень, розвиненість мови, фізичний розвиток, спритність, ступінь оволодіння різними діяльності. Агресивність таким чином може бути наслідком переживань, пов’язаних з образою, ущемленим самолюбством. Уперше вона виникає в тій ситуації, яка травмує психіку і спрямована проти тих, кого дитина вважає причиною неприємних переживань і конфліктів.

Ми розглянули лише деякі причини та чинники, що спричиняють формування та закріплення агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку. На наш погляд, вони є найбільш важливими і типовими.

Розділ II. Емпіричні дослідження розвитку агресивності у дітей молодшого шкільного віку.

1.1.Аналіз методичного інструментарію.

Методики діагностики емоційно-вольової сфери

7.1. Обери потрібне обличчя

Психодіагностичний образотворчий матеріал у цій методиці представлений серією малюнків розміром 8,5 х 11. Кожний малюнок сюжетно представляє собою деяку типову для життя дитини-дошкільника ситуацію (дод.В).

Кожний з описаних малюнків виконаний у двох варіантах: для хлопчиків (на малюнку зображений хлопчик) і для дівчаток (на малюнку представлена дівчинка). У процесі тестування досліджуваний ідентифікує себе з дитиною тієї ж статі, що і він сам. Обличчя цієї дитини не промальовано повністю, даний лише загальний контур її голови.

Кожний малюнок оснащений двома додатковими зображеннями дитячої голови, за розмірами точно відповідними контуру обличчя дитини на малюнку. На одному з додаткових зображень представлене усміхнене обличчя дитини, а на іншому - сумне.

Пропоновані малюнки зображують типові життєві ситуації, з якими зіштовхуються діти-дошкільники, і які можуть викликати в них підвищену тривожність. Передбачається, що вибір дитиною того або іншого обличчя буде залежати від її власного психологічного стану в момент проведення тестування.

Двозначні малюнки в методиці мають основне «проективне» навантаження. Те, якого змісту надає дитина саме цим малюнкам, указує на типовий для неї емоційний стан у подібних життєвих ситуаціях.

У процесі психодіагностики малюнки пред'являються дитині в тій послідовності, у якій вони тут представлені, один за іншим. Показавши дитині малюнок, експериментатор до кожного з них дає інструкцію - роз'яснення наступного змісту:

Мал. 1. Гра з молодшими дітьми: «Як ти думаєш, яке у дитини буде обличчя, веселе або сумне? Він (вона) грає з малятами».

Мал. 2. Дитина й мати з дитиною: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: сумне або веселе? Він (вона) гуляє зі своєю мамою й малям».

Мал. 3. Об'єкт агресії: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 4. Одягання: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) одягається».

Мал. 5. Гра зі старшими дітьми: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) грає зі старшими дітьми».

Мал. 6. Укладення спати на самоті: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) іде спати».

Мал. 7. Умивання: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) у ванній кімнаті».

Мал. 8. Догана: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 9. Ігнорування: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 10. Агресивний напад: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 11. Збирання іграшок: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) забирає іграшки».

Мал. 12. Ізоляція: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне?».

Мал. 13. Дитина з батьками: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) зі своїми мамою і татом».

Мал. 14. Їжа на самоті: «Як ти думаєш, яке обличчя буде у цієї дитини: веселе або сумне? Він (вона) їсть».

Вибір дитиною відповідного обличчя і її словесні висловлювання фіксуються в спеціальному протоколі.

Протоколи, отримані від кожної дитини, піддаються далі аналізу, що має дві форми: кількісну і якісну.

Кількісний аналіз полягає в наступному. На підставі даних протоколу обчислюється індекс тривожності дитини (ІТ), що дорівнює вираженому у відсотках відношенню числа емоційно-негативних виборів до загального числа малюнків.

ІТ= Кількість емоційно негативних виборів х 100 %

По індексу тривожності (ІТ) діти у віці від 3,5 років до 7 років умовно можуть бути розділені на три групи:

1. Високий рівень тривожності. ІТ по величині більше 50%.

2. Середній рівень тривожності. ІТ перебуває в межах від 20% до 50%.

3. Низький рівень тривожності. ІТ розташовується в інтервалі від 0% до 20%.

У ході якісного аналізу кожна відповідь дитини (другий стовпчик протоколу) аналізується окремо. На основі такого аналізу робляться висновки щодо емоційного досвіду спілкування дитини з оточуючими людьми і тим слідом, що цей досвід залишив у душі дитини.