Одіссей відкривається Пенелопі

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

  Поки Одіссея вітали всі його домочадці, Евріклея побігла до покоїв Пенелопи, збудила її і принесла їй радісну звістку, що повернувся, нарешті, її чоловік і помстився на женихах, вбивши їх усіх. Не хотіла вірити цьому Пенелопа. Вона думала, що Евріклея сміється з неї. Довго запевняла Евріклея свою господиню, що справді повернувся Одіссей, що той мандрівник, з яким так довго розмовляла Пенелопа, і є Одіссей, що вона впізнала його по шраму на нозі, але він звелів навіть від Пенелопи заховати таємну вість про його повернення. Незважаючи на запевнення Евріклеї, Пенелопі здавалося неймовірним, що Одіссей один міг повбивати усіх женихів. Нарешті погодилася Пенелопа піти у бенкетний зал. Прийшовши туди, вона не могла відразу вирішити, чи кинутись їй в обійми Одіссеєві, чи перш розпитати його, щоб остаточно впевнитися в тому, що мандрівник — справді її чоловік. Сіла поруч мандрівника Пенелопа. Пильно почала вона вдивлятись у нього. То здавалось їй, що це Одіссей, то знов починала вона сумніватись. Бачивши її вагання, Телемах став докоряти їй.

  — О люба мамо, — так говорив Телемах, — невже в тебе в грудях серце, як той камінь. Вернувсь нарешті твій чоловік, а ти сидиш і не промовиш навіть слова. Ледве чи знайдеться в цілому світі інша жінка, яка б зустріла так непривітно чоловіка, що повернувся до неї після довгої розлуки!

  — Сину мій, ти бачиш, що від хвилювання не можу вимовити жодного слова, — відповіла Телемахові Пенелопа. — Якщо мандрівник справді Одіссей, то є в мене з Одіссеєм така таємниця, відкривши яку, ми завжди впізнаємо одне одного.

  Посміхнувся Одіссей і сказав Телемахові:

  — Сину мій! Не хвилюй матір! Розпитавши мене, вона переконається, що я Одіссей. Важко їй впізнати мене в цьому лахмітті. А тепер треба нам вирішити, як зберегти на якийсь час у таємниці згубу женихів від громадян міста, щоб не зчинився заколот. Адже найзнатніших юнаків убили ми, і їх рідня захоче гюмститись на нас.

  Звелів Одіссей усім рабам і рабиням почати співати під звуки кіфари Фемія і весело танцювати, щоб усі думали, що в палаці справляється свято. Зараз виконали його наказ, і справді, всі, що проходили повз палац, гадали, що в ньому справляється весільний бенкет Пенелопи з одним із женихів.

  А Одіссей, обмившись і убравшись у багатий одяг, увійшов знову в чертог і сів проти Пенелопи. Божественною красою наділила його Афіна. Одіссей, щоб переконати Пенелопу, вирішив відкрити їй одну таємницю, відому тільки їм двом. Прикликавши Евріклею, звелів він їй приготувати собі ложе, а Пенелопа сказала Евріклеї:

  — Добре, приготуй йому ложе, Евріклеє, та тільки не в тій опочивальні, яку вибудував сам Одіссей. Вистав з опочивальні багату постіль і на ній приготуй ложе.

  - О царице! -- вигукнув Одіссей. — Хто ж може зрушити з місця те ліжко, яке я зробив сам? Адже ж ти знаєш, що воно зроблене з величезного пня маслини, що росла біля палацу! Сам я зрубав її і обгородив стіною, зробив з пня ліжко, оздобив його золотом і сріблом та слоновою кісткою. Та, може, як мене не було, хтось спиляв пень і зрушив постіль?

  Тепер знала Пенелопа, що перед нею Одіссей. Тільки вони вдвох знали таємницю, як влаштовано ліжко. Заридала Пенелопа, кинулась в обійми Одіссеєві і ніжно почала цілувати його. Плачучи, обняв свою вірну дружину Одіссей, пригорнув її до серця і вкривав поцілунками, — так врятований від бурі плавець, якого викинуто на берег, цілує землю. Довго плакали, обнявши одне одного, Одіссей і Пенелопа. Так застала б їх і ранішня зоря, коли б богиня Афіна не здовжила б ночі і не заборонила б злітати на небо богині зорі, рожевоперстій Еос.

  Покинули бенкетний зал Одіссей і Пенелопа і пішли в свою опочивальню. А Телемах звелів рабам і рабиням припинити спів і танці, і весь палац поринув у сон. Не спали тільки Одіссей і Пенелопа. Одіссей оповідав їй про свої пригоди, і жадібно слухала його вірна Пенелопа. Розповіла й вона чоловікові про все, що довелось їй перетерпіти від женихів під час його відсутності.