Аргонавти на Лемносі

  Після недовгого щасливого плавання аргонавти припливли до квітучого острова Лемносу. Там правила юна цариця Гіпсіпіла. Ні одного мужчини не було на Лемносі. Всіх чоловіків своїх перебили лемніянки за їх зраду. Тільки один цар Фоант, батько Гіпсіпіли, врятувався від смерті. Його врятувала дочка.

  Коли аргонавти пристали до берега Лемносу і надіслали вісника в місто, зібрались лемніянки на раду на міський майдан, і юна Гіпсіпіла радила їм не пускати аргонавтів у місто. Вона боялась, що герої довідаються про той злочин, який вчинили лемніянки. Але стара Полуксо стала суперечити цариці. Вона наполягала на тому, що треба пустити аргонавтів у місто.

  — Хто буде обороняти вас, — говорила Полуксо, — якщо нападуть на Лемнос вороги? Хто буде дбати про вас, коли ви постарієте, якщо залишитесь ви самітними? Ні, пустіть у місто чужоемців, нехай залишаться вони тут.

  Послухались лемніянки старої Полуксо. Зараз же послали вони одну з лемніянок з вісником, що прийшов з "Арго", до героїв просити їх увійти в місто.

  Одягнув Ясон розкішне пурпурове вбрання, виткане для нього самою Афіною Палладою, і пішов у місто. З пошаною прийняла його Гіпсіпіла і запропонувала йому оселитись у неї в палаці. Прийшли в місто і інші аргонавти. Лише кілька чоловік з Гераклом лишились на "Арго".

  Весело й радісно стало на острові. Скрізь на вогнищах спалювались жертви богам, святкування йшли за святкуваннями, бенкети за бенкетами. Здавалось, що герої забули про той великий подвиг, який чекає на них. Безтурботно бенкетували вони на багатому Лем-носі. Нарешті, Геракл таємно викликав аргонавтів на берег моря, де стояв «Арго». З гнівом дорікав їм найбільший з героїв за те, що вони ради втіх, ради веселого і безтурботного життя забули про подвиги. Засоромлені стояли герої, слухаючи заслужених докорів. Вони вирішили негайно покинути Лемнос. Зараз споряджений був у путь «Арго». Вже готові були зійти на корабель і сісти за весла герої, як на берег натовпом прийшли лемніянки. Вони благали героїв не кидати їх, лишитися з ними. Але невблаганні були герої. З сльозами попрощалися з ними лемніянки. Зійшли герої на "Арго". Дружно налягли на весла, спінилися хвилі під ударами весел могутніх гребців, і, як птиця, помчав "Арго" у морський простір.

Аргонавти на півострові Кизику

  Коли аргонавти пливли Пропонтідою, то по дорозі пристали до півострова Кизику. Там жили доліони, потомки Посейдона. Правив ними цар Кизик. Недалеко від Кизику була Ведмежа гора, на якій жили шестирукі велетні; тільки завдяки захисту Посейдона могли безпечно жити поряд з такими сусідами доліони. З пошаною прийняв аргонавтів цар Кизик, і цілий день провели вони в нього за веселим бенкетом. Ледве почало світати, зібралися в путь аргонавти. Вже зійшли вони на «Арго», як раптом на протилежному березі затоки з'явились шестирукі велетні. Вони почали кидати в море величезне каміння, відривали цілі скелі і навалювали їх одна на одну, щоб загородити аргонавтам вихід із затоки у відкрите море. Схопився за свій тугий лук Геракл і одну за одною почав посилати свої смертоносні стріли у велетнів. Прикрившись щитами, із списами в руках, кинулись на велетнів аргонавти. Недовго тривав бій, один за одним падали велетні на землю і в море, усі вони були перебиті, не врятувався жоден з них.

  Рушили в дорогу аргонавти. Попутний вітер напнув парус, і цілий день спокійно нісся хвилями «Арго». Надійшов вечір, спустився бог сонця Геліос із неба, ніч огорнула темрявою небо й землю. Перемінився вітер, і вже несе він «Арго» назад до тих берегів, які він ще так недавно покинув. У нічній темряві пристали до Кизику аргонавти. Не впізнали їх жителі Кизику, вони вирішили, що це морські розбійники, і напали на них на чолі із своїм юним царем. Закипів страшний нічний бій. У чорній пітьмі б'ються герої з своїми недавніми друзями. Гострим списом уразив могутній Ясон у груди юного Кизика, і з стогоном упав він додолу. Та ось проміння богині зорі Еос забарвило схід ясночервоним світлом. Настає ранок. Пізнають бійці одні одних і жахаються. Друзі бились з друзями. Три дні справляли тризну аргонавти і жителі Кизику по вбитих, три дні оплакували вони вбитого юного царя. А дружина його прекрасна Клейто, Меропова дочка, не перенесла смерті чоловікової, вона сама встромила собі в груди гострий меч.