61) основні структурні елементи свідомості Першим елементом є знання.  Це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Знання - це розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів. Другим важливим елементом структури свідомості є емоції. Людина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю автомата, а з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення. Вона переживає те, що відображає. Емоції або стимулюють, або загальмовують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. Третім структурним елементом свідомості є воля. Воля - це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. Це здатність людини мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на досягнення мети, на розв'язання завдань, що постають перед її діяльністю і вимагають свідомого подолання суб'єктивних і об'єктивних труднощів та перешкод.Четвертим елементом є Мислення - це процес пізнавальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. До структури свідомості належать також увага та пам'ять. Увага - це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості та зосередженості на певних об'єктах. Пам'ять - це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні і відтворенні в мозку індивіда його минулого досвіду. Основними елементами пам'яті є запам'ятовування, збереження, відтворення й забування.

63)Гносеологія:предмет та завдання ГНОСЕОЛОГІЯ- філософська дисципліна, що займається дослідженнями , критикою і теоріями пізнання .Основне коло гносеологічної проблематики окреслюється за допомогою таких проблем як інтерпретація суб'єкта та об'єкта пізнання , структура пізнавального процесу , проблема істини і її критерію , проблема форм і методів пізнання та ін . Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання). Пізнання́ — сукупність процесів, процедур і методів набуття знань про явища і закономірності об'єктивного світу

64) суб'єкт об'єкт і предмет пізнання.Види пізнання. Суб'єктом пізнання є людина, людський індивід, здатний відображати у своїй свідомості явища дійсності.   Об'єкт пізнання — предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Існує декілька видів пізнання:міфологічне-тип пізнання характерний для первісної культури Міфологічне пізнання характеризується персонофікацією, уособленням складних понять в образах богів і антропоморфізмом.

Релігійне-об'єктом релігійного пізнання в монотеїстичних релігіях, тобто в іудаїзмі,християнствііісламі, є Бог, який проявляє себе як Суб'єкт, Особа. Ціль релігійного пізнання в монотеїзмі — не створення або уточнення системи уявлень про Бога, а порятунок людини, для якої відкриття буття Бога одночасно виявляється актом самовідкриття, самопізнання і формує в його свідомості вимогу етичного оновлення.

Філософське-філософське пізнання є особливий тип цілісного пізнання світу. Специфікою філософського пізнання є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини в нім.

Наукове- це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем.

65) Проблема істини у філософії. Проблема істини була завжди серцевиною теорії пізнання, до якої спрямована вся гносеологічна проблематика. Специфіка сучасного розумінні істини полягає в тому, що дійсність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище. Істина – це адекватне відображення дійсності об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.Сучасна матеріалістична теорія пізнання конкретизує традиційну концепцію істини через діалектичний взаємозв’язок понять: «об’єктивна істина», «абсолютна істина», «відносна істина», «конкретність», «заблудження».

Об’єктивна істина визначається як такий зміст знань про дійсність, який не залежить ані від суб’єкта, ні від людини, ні від людства. Істина виступає як теоретична форма розв’язання суперечності між суб’єктом та об’єктом у процесі пізнання. Пізнання світу ніколи не може бути абсолютно завершеним, воно постійно удосконалюється, збагачуючись усе новим і новим змістом. Відносна істина - це таке знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу.

Абсолютна істина – це такий зміст знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики. Абсолютна істина пов’язана з об’єктивністю. Оскільки істина об’єктивна за змістом, вона одночасно і є абсолютною, але тільки лише в певних межах.

Заблудження – це такий зміст знань, в якому дійсність відтворюється неадекватно і який зумовлений історичним рівнем розвитку суб’єкта та його місцем в суспільстві. Заблудження – це навмисне спотворення дійсності в уявленні суб’єкта. Критерієм істини є практика. Практика перевіряє наскільки знання є істинними і можуть застосовуватися в предметно – практичній діяльності. Практика виступає як джерелом істини так і заблудження.

66)Сучасне розуміння науки Наука як предмет дослідження була, є й залишається об'єктом не лише самої себе, а й філософії. Зрозуміло, що сучасна наука не може розвиватися, не аналізуючи своїх попередніх етапів розвитку. Продукувати нові знання неможливо без глибокого аналізу й оцінки попереднього і даного етапу її розвитку. Знання реального стану науки, ЇЇ здобутків та проблем створює підстави для визначення ЇЇ можливостей, завдань та перспектив розвитку. На сучасному етапі формуються принципово нові концептуальні підходи філософського аналізу науки. Стало очевидним не лише онтологічна мінливість світу, а й ідеалів самої науки. Набуває все ширшого визнання соціальне навантаження науки, усвідомлення соціальних умов і наслідків розвитку науки та включення у її зміст ціннісних чинників з врахуванням їх у моделюванні та прогнозуванні майбутніх сценаріїв розвитку науки.

67) Філосо́фська антрополо́гія— у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходив із ідей філософії життя (Дильтей), феноменології Гусерля та інших, у рамках якого робилася спроба відтворити цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — біології, психології, етнології, соціології і так далі.

Напрям, завданням якого є системне вивчення й обгрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності. Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини. Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своєму розвитку. Завдання філософської антропології — показати, як із основної структури людського буття випливають усі звершення та справи людини: мова, совість, знаряддя, ідеї, релігія, наука, соціальність тощо.

68)Унікальність і універсальність феномену людини в світі Людина — унікальне творіння у Всесвіті. Вона непояснен­на, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть повною мірою розкрити таємницю людини. Можливо, ви наблизитесь до її пізнання. Називаючи ті чи інші якості людини, видатні мислителі доходять висновку, що з-поміж них є визначальні, принци-пово важливі. Упродовж тривалого розвитку світоглядної культури виділялись з них то одні, то інші: людина є полі-тична (полісна) істота (Арістотель); людина — це мисляча річ (Р. Декарт );людина - це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б. Франклін); людина - це тварина, яка має особливу зов-нішню організацію і здатність користуватися знаряддями праці та зброєю (К.А. Гельвецій); людина розумна (гомо сапієнс) (К. Лінней); це єдина істота, яка знає, що вона є (К. Ясперс); людина, котра грає, або людина-актор (Й.Тейзін-ге); сутність людини становить сукупність усіх суспільних від-носин і предметно-практична діяльність, що є поглибленим визначенням людини як такої, котра працює (гомо фабер) (К. Маркс); нарешті, людина як істота творча. З висоти нашо-го часу окремі з цих висловлювань, на перший погляд, дивні.

 

69) Свобода творчість та відповідальність як ознаки людського буття

Творчість — це цілеспрямована діяльність, наслідком якої виявляється відкриття (створення, винайдення) чогось нового, раніше невідомого.Творчість — це свідома, продуктивна діяльність щодо створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які мають суспільно-історичну значущість. Свобода – це потреба та здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів, цілей, можливість здійснювати вибір. Це здатність, завдяки якій людина, навіть усвідомлюючи усі попередні умови, фактично може обирати спосіб діяльності або бездіяльності, який підпорядковується лише особистим цінностям, і не визначається повністю умовами існування.

70) особистість як соціокультурна форма індивідуального буття Особистість — це людина з розвиненими функціональними новоутвореннями, яка має свій унікальний і неповторний внутрішній світ, здатна до саморозвитку, самовизначення, саморегуляції в діяльності і та поведінці.В цьому головне: природа людської психіки - особистісна. Вона - вищий, з відомих нам, рівень розвитку буття, наділений рефлексією і тому здатний відображати буття і самого себе, втілюватися в нього і ставати дійсним способом існування людини. Можна сказати і навпаки: життя людини в світі є дійсним способом (формою) існування вищої психіки. Особистість - це нова соціокультурна форма існування психіки людини як біологічної істоти, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності, поведінки і саморегуляції та мас унікальний і неповторний внутрішній світ,

Логіка

1)Визначення предмету логіки

Логіка як самостійна наука має багатовікову історію. Саме слово "логіка" походить від грецького слова "logos", що в перекладі означає: слово, смисл, думка, мова.

Існує декілька значень слова "логіка". Назвемо найбільш вживані і вкажемо на ті, які будуть використані в даному підручнику.

По-перше, словом "логіка" позначають закономірності виникнення, закономірності існування, закономірності розвитку речей та явищ навколишнього світу (в цих випадках вживають такі звороти: "логіка речей", "логіка історичного процесу", "логіка подій" і т.п.). Тобто, коли хочуть підкреслити, що за певними явищами і речами стоять відповідні закономірності, об'єктивні причини, то звертаються до цього значення слова "логіка".

По-друге, словом "логіка" називають послідовність, несуперечливість, обґрунтованість наших міркувань. В цьому випадку найбільш вживаними є звороти: "у нього прекрасна логіка, "він володіє логікою", або "у нього відсутня логіка", "у нього погана логіка" і т.п. Іншими словами, коли хтось послідовно, несуперечливо, обґрунтовано щось пояснює співрозмовнику чи аудиторії, ми кажемо: "у нього гарна логіка". А коли хтось непослідовно, суперечливо намагається донести інформацію до співрозмовника чи аудиторії, то ми засвідчуємо, що "у нього відсутня логіка".

По-третє, словом "логіка" вказують на здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення. За цих умов доречно вживати такі звороти: "людині притаманна логіка", "людині властива логіка" і т.п. Дані звороти підкреслюють особливий характер відношення людини до світу. На відміну від усього живого, людина опосередковує своє відношення до світу мисленням, або ставить між собою і світом мислення. Це й пояснює ту ситуацію, що людина, на відміну від представників тваринного світу, оцінює предмети і явища навколишнього світу не як об'єкти, що існують навколо неї, а спочатку - як предмети, а потім - результати її власної перетворюючої діяльності. Якщо для тварини, наприклад, дерево - це об'єкт, який потрібно обійти, або зламати, коли воно заважає рухатися у відповідному напрямку, то для людини дерево - це предмет діяльності, із якого вона може побудувати дім, човен, отримати папір і т.д.; вітер - це стихія, яка надуває вітрила корабля, обертає турбіну вітряної електростанції і т.п.

По-четверте, словом "логіка" називають навчальну дисципліну, яка протягом багатьох віків була обов'язковим елементом Європейської системи освіти. Мається на увазі, що з давніх давен в закладах освіти Європи обов'язково викладалася логіка.

Нарешті, по-п'яте, словом "логіка" позначають особливу науку про мислення.

2)Що таке форма мислення,поняття формальної логікиФорма мислення - це структура мисленнєвої діяльності людей, сформованої історично у процесі відображення предметів, явищ, процесів об'єктивного світу в їх взаємозв'язку; спосіб організації змісту думок у певній логічній формі (поняття, висловлювання, умовивід); інваріант виразу різних за змістом думок (суджень, тверджень). Форма мислення може бути однаковою (інваріантною) для різних за змістом міркувань, навіть абсурдних. Наприклад: "Усі люди смертні"; "Усі дельфіни - морські тварини"; "Усі крокодили співають пісні". Формальна логіка — це логіка, що вивчає структуру мислення, досліджує закони будови нашої думки. Вона покликана дати відповідь, якою має бути структура думки, щоб вона була істинною і правильно відтворювала дійсністьФормальна логіка досліджує структуру готових, що склалися, логічних форм, не цікавлячись їхніми генетичними зв'язками і взаємопереходами, діалектична ж логіка вивчає форми мислення у їхніх зв'язках, переходах, у розвитку, русі.