Буття у діалектичному матеріалізмі (марксизмі-ленінізмі)

В книзі «Основи марксизму-ленінізму» виданій в Києві в 1960-х роках зустрічаються такі означення:

«… В марксистському філософському матеріалізмі поняття „матерія“ вживається в найширшому розумінні — для означення всього, що існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості, і відбивається у відчуттях людини. „Матерія є об'єктивна реальність, дана нам у відчутті“ (Ленін)»

Таким чином можна стверджувати, що в радянській філософській традиції для позначення і опису сущого (об'єктивної дійсності) вживалося поняття «матерія», за допомогою якого намагалися заперечити стародавнє бачення буття як Особи, існування Бога. В наш час на пострадянському просторі спостерігається зворотний процес — повернення до давніх, релігійних вчень про суще з одночасним, часто безглуздим і надмірним, запереченням здобутків радянського філософського вчення.

Концепція буття у Арістотеля

За Арістотелем, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння ідей, за Арістотелем, вимагає дослідження будови речей, з'ясування їх причин та функцій. Зазначений підхід, як це неважко зрозуміти, більш прийнятний для науки, ніж платонівська концепція.Арістотель вважає, що сутність буття речі — її форма. Форма — не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Форми існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог.

За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає, як Єдине. Воно є тотальне, вічне та незмінне. Всі ж речі та явища чуттєвого світу існують лише в міру їх причетності до Єдиного. Отже, речі самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей.

Давньогрецькі концепції буття

Геракліт: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття.

Геракліт, за глибину і загадковість думок, які дуже часто висловлював в складних поняттях і образах, одержав прізвище Темний. Першооснову світу він бачив в постійному русі, течії речей, змінах, які втілилися у його формулі «panta rhei» «все тече». На відміну від перших натурфілософів, які відшуковували сталу першоречовину, Геракліт визнавав лише змінність. Вогонь для нього був втіленням самих перетворень. Постійна рухливість вогню трактувалась Гераклітом як вираз зміни світу взагалі.

Концепції буття у Середні віки

У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але парадоксальність середньовічного способу мислення полягає у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі та через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на самодостатнє та породжене, перше та похідне, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Для того, щоби розрізнити стан первинного буття від буття як причетності, було введене розмежування понять субстанція та субсистенція.

Й. Зайферт. Особа як буття par excellence)

2, Поняття матерії.   Матерія — сукупність усіх існуючих у Всесвіті об'єктів і систем, всезагальна субстанція, субстрат будь-яких властивостей, зв'язків, відносин і форм руху. Матерія охоплює не тільки усі безпосередньо об'єкти і тіла природи, що спостерігаються, але й ті, що будуть пізнані у майбутньому, з допомогою удосконалення засобів спостереження та експерименту. Увесь навколишній світ людини є матерія, що рухається і має різноманітні форми прояву з усіма формами властивостей, якостей, зв'язків та відносин.   Поняття матерії не дається людині a priori, тобто поза досвідом, а формується поступово і є результат, насамперед, самостійного розуміння людиною Всесвіту. Провідну роль у формуванні поняття матерії у контексті світогляду відіграє життєвий досвід людини, її почуття, переживання, сприйняття зовнішнього світу в тісному зв'язку з власним індивідуальним буттям. Саме такий досвід проектує знання людини про світ, ставлення людини до зовнішнього світу, що створюється, формується в процесі читання, засвоєння філософської, релігійної чи художньої літератури.   Філософська категорія матерії вперше зустрічається у філософських творах філософа Стародавньої Греції Платона, який використовує поняття hyle, під якім розумів субстрат, з якого виникають різні тіла. На думку Платона, матерія не має форми, невизначена й ототожнюється з простором, що має здатність набирати форми будь-яких геометричних фігур. Пізніше в історії філософії уявлення про матерію пов'язувалися з її конкретними властивостями: масою, енергією, простором і ототожнювалися з певними конкретними її видами, наприклад речовиною, атомами корпускулами та ін. Французький філософ Франсуа Волі, тер у статті «Матерія» на запитання фанатика: «Що таке матерія?» - відповідає: «Я знаю про це небагато.

Матерія як об'єктивна реальність володіє атрибутивними властивостями. Атрибутом називається невід'ємна властивість предмета, явища, процесу, без якого вони не можуть ні існувати, ні мислитися. Атрибутивними властивостями матерії є структурна впорядкованість, рух, простір і час.

Рух являє собою суперечливу єдність абсолютного і відносного. Абсолютність руху визначається загальністю його як способу буття матерії. Рух є завжди там, де є матерія. Загальність руху матерії відбивається у свідомості (знаннях людини). Відрив руху від матерії і ототожненні його з енергією характерні для енергетізма, який заперечує наукове визначення енергії як міри руху матерії.

Руху притаманні об'єктивність, загальність, абсолютність, незнищенність і несотворімость, суперечливість. Разом з тим виділяють два типи руху. Перший пов'язаний із збереженням речовини, коли відбуваються лише кількісні зміни. Другий - з переходом речовини від однієї якості до іншого. А це і є не що інше, як розвиток, перехід від старої якості до нового через заперечення заперечення.

Простір - це філософська категорія, яка виражає протяжність, взаємне розташування матеріальних об'єктів та їх елементів.

Абсолютність простору і часу полягає в тому, що вони є загальними і необхідними формами існування матерії. Науці не відомо буття матеріальних систем поза простором і часом. Але простору і часу властива і протилежна характеристика, яка вказує на зв'язок просторових структур і ритмів часу зі станом рухомої матерії, характером взаємодії матеріальних систем.

Відносність простору і часу найбільш повно проявляється в спеціальної та загальної теорії відносності А. Енштейна. Так, спеціально теорія відносності виходить з того, що при наближенні швидкості руху тіла до швидкості світла лінійні параметри тіла зменшуються, а ритм плину часу сповільнюється. Загальна теорія відносності підтвердила філософське положення про залежність простору і часу від руху матерії і виявила, що простір і час характеризують буття матерії як просторово-часове відношення, тобто тут простежується не просто єдність простору і рухомої матерії, а залежність простору і часу від рухомої матерії і один від одного. Крім того, простір і час мають і специфічні властивості. Для простору - це тривимірність і оборотність, для часу - одномірність і незворотність. Щоб краще зрозуміти значення цих категорій, треба знати про концепції простору і вребмені, які склалися в історії філософії