Тема: “Теоретичні основи розвиваючого навчання”

Засвоєння цієї теми спрямоване на оволодіння системою знань про теоретичні положення даної концепції, характерні риси і етапи формування основних прийомів розумової діяльності, формування навичок і вмінь конкретизації засвоєних знань при вивченні програмного матеріалу з історії.

Для того, щоб з використанням конкретного програмного матеріалу з історії показати процес формування таких прийомів розумової діяльності, як виділення головного, порівняння, узагальнення, визначення понять, доведення, необхідно простежити хід реалізації таких етапів: кумуляції; діагностики; мотивації; осмислення сутності, структури і правил використання прийому; застосування в різних умовах; узагальнення і перенесення.

У школі процес формування основних прийомів розумової діяльності починається в молодших класах, де відбувається етап кумуляції. Етап кумуляції забезпечує накопичення досвіду застосування прийомів розумової діяльності. Основні прийоми розумової діяльності учнів формуються стихійно, шляхом багаторазової корекції. Учні молодших класів наводять аргументи, доводячи прості положення, дають визначення емпіричних понять, виділяють головну думку тексту, послідовно відповідаючи на питання “Про кого говориться в тексті?”, “Про що йде мова?” і т.д. Свою відповідь вони порівнюють зі зразком, в якості якого може виступати текст підручника, навчальний посібник, розповідь вчителя і т.д.

Прямий, цілеспрямований підхід у формуванні прийомів розумової діяльності починає реалізовуватись у 5, 6 класах з етапу діагностики. Сутність цього етапу полягає в з’ясуванні наявного рівня сформованості того чи іншого прийому в учнів. Діагностиці підлягають лише ті прийоми розумової діяльності, котрі є ведучими на даному етапі навчання і виділені, відповідно, у змісті навчальних програм.

Етап діагностики здійснюється шляхом проведення усного опитування, письмових робіт, виконання завдань тестового характеру і т.д. У будь-якому випадку учням пропонуються прості за структурою завдання, виконання яких вимагає оперування певним прийомом розумової діяльності. При діагностиці рівня сформованості вміння виділяти головне ці завдання можуть бути такими: дайте заголовок тексту, переформулюйте назви підпунктів параграфа; вміння порівнювати: порівняйте металеві і кам’яні знаряддя праці, порівняйте одяг стародавніх слов’ян і германців; вміння визначати поняття: що таке плуг?, що таке Ніл?, що таке озеро?; вміння узагальнення: якими були кліматичні умови Стародавнього Єгипту?, що собою являли первісні люди?; доведення: доведіть, що раби були пригнобленим класом, доведіть, що Ломоносов був видатним вченим. Аналіз робіт, відповідей дозволить з’ясувати рівень сформованості прийому розумової діяльності.

Етап діагностики, як правило, збігається з етапом створення позитивної мотивації, атмосфери зацікавленості в оволодінні основними прийомами розумової діяльності. Для цього необхідно здійснити аналіз усних і письмових відповідей, а потім виділити типові позитивні риси, недоліки робіт по структурним компонентам прийому, що підлягав діагностиці .

Так, якщо відповідь на завдання вимагала застосування прийому порівняння, то необхідно визначити мету порівняння, по яким головним ознакам потрібно було порівнювати об’єкти, які ознаки відмінності і схожості вказати, як сформулювати висновок. Такий аналіз змісту відповіді дозволяє переконати учнів у тому, що недостатньо знати факти, уявлення про об’єкти порівняння, необхідно знати ще і сутність прийому порівняння, правило його використання.

Наступний етап – це осмислення сутності структури і правила використання прийому, що в 5 – 8 класах відбувається шляхом індукції, а в 9 – 11 класах – дедукції.

Індуктивний шлях введення прийому може реалізовуватись у формі бесіди або ж розгорнутого аналізу готової відповіді на завдання. У ході вивчення емпіричної або комбінованої теми середнього ступеня складності вчитель повідомляє, що буде складатись план. Для того, щоб скласти план, необхідно в тексті виділити головні думки, а основне – це сутність інформації. Вчитель називає послідовність дій, що складають правило-орієнтир виділення головного, і разом з учнями складає план. Після цього правило-орієнтир виділення головного учні записують в зошити.

Індуктивний шлях введення прийому розумової діяльності буде мати місце і тоді, коли, наприклад, у ході вивчення теми “Розвиток рабовласництва в Римі у 2 - 1 століття до н.е.” вчитель сформулює зав­дання: порівняйте положення класу рабів і рабовласників у Римі. Після цього він дає повну відповідь на завдання: раби і рабовласники мали власність, а раби були позбавлені всього, рабовласники мали необмежені соціальні права, а раби були повністю безправні. Отже, рабовласники були панівним класом римського суспільства. Потім, у ході бесіди, з’ясовується, що відповідь на завдання містить ознаки схожості, відмінності, що подаються у формі протиставлення, і висновок. Раби і рабовласники порівнювались з точки зору їх класової належності. Основними ознаками порівняння були майнове положення і соціальні права. Потім формулюється правило-орієнтир вміння порівнювати.

У 9 – 11 класах сутність, структуру та правила використання прийому вчитель повідомляє в готовому вигляді. Найчастіше вони відображені на відповідних пам’ятках, таблицях, схемах і т.д. Отриману інформацію учні застосовують повністю самостійно.

Після роботи по осмисленню сутності, структури та правила використання прийому необхідно перейти до реалізації стану застосування його в різноманітних умовах: у класній і домашній роботі, при вирішенні стандартних і творчих завдань, колективно й індивідуально.

Поки учні не запам’ятали правило-орієнтир прийому, структура завдань не повинна ускладнюватись. Процес їх виконання доцільно супроводжувати мовним коментарем.

Після проведення 2-3 занять учні, як правило, засвоюють правило-орієнтир і необхідність у мовному супроводі зникає. Тепер учням необхідно систематично виконувати завдання, що вимагають застосування певного прийому розумової діяльності, але ступінь їх складності повинен поступово зростати.

Так, процес формування вміння виділяти головне доцільно почати з таких завдань: сформулюйте назву теми уроку; переформулюйте назви підпунктів параграфа; складіть простий план матеріалу уроку. Потім структуру завдань необхідно дещо ускладнити: складіть простий план матеріалу по темі, представленого у змісті підручника, і книги для читання; складіть розширений план матеріалу уроку; сформулюйте основні тези, що містяться у представленому матеріалі і т.д.

У ході діяльності по формуванню вміння порівнювати процес ускладнення структури завдань повинен відбуватися в міру ускладнення предмета порівняння. Нескладні об’єкти, факти порівнювати легше, ніж ознаки, якості, явища, події, процеси, категорії. Тому предмети порівняння необхідно ускладнювати поступово: порівняйте одяг селянина і рицаря; порівняйте металеві і кам’яні знаряддя праці; порівняйте кліматичні умови Єгипту і Міжріччя; порівняйте положення вільних громадян і рабів у Римі; порівняйте характерні риси рабовласницького і феодального ладу; порівняйте процеси встановлення капіталістичних відносин в Англії й у Франції і т.д.

Процес формування вміння узагальнення теж потребує поступового ускладнення структури завдань, що відбувається по мірі зміни об’єктів узагальнення. Об’єктами узагальнення в навчанні можуть бути властивості предметів, факти, події, явища, якості, відношення, зв’язки, процеси. Чим складніший об’єкт узагальнення, тобто вихідний матеріал, тим складніше узагальнення. Тому в процесі навчання логічній обробці шляхом узагальнення доцільно піддавати спочатку факти, події, а потім властивості, ознаки, якості, відношення, зв’язки, процеси..., у порядку зростання ступеня складності об’єкта узагальнення: Про що свідчили факти появи нових знарядь праці в первісних людей?; До чого призвели масові повстання селян на Лівобережній Україні?; Що собою являло українське бароко?; Якою була соціально-економічна ситуація в Україні на початку XX століття?; Про що свідчили кризові явища в економіці України в 90-х роках?; До чого призвели поява мануфактур і розвиток торгівельних відносин у Західній Європі? і т.д.

При формуванні вміння визначати поняття необхідно врахувати, що ступінь розумової активності учнів зростає по мірі збільшення широти поняття. По широті охоплення змісту виділяють 4 рівні понять:

І рівень – поняття, за допомогою яких описуються факти емпіричної дійсності (“озеро”, “гора”, “феод” ...);

ІІ рівень – узагальнені поняття (“феодал”, “рабовласник”, “кріпак”...);

ІІІ рівень – міжпредметні поняття (“мистецтво”, “держава”, “культура”, “клас”...);

ІУ рівень – філософські категоріальні поняття (“єдність”, “розвиток”, рух”...).

При формуванні понять першого рівня переважає репродуктивна розумова діяльність, другого рівня – сполучається продуктивна і репродуктивна розумова діяльність, третього і четвертого рівнів – переважає складна продуктивна пізнавальна діяльність. Тому в процесі формування вміння визначати поняття учні повинні виконувати завдання, що вимагають самостійного визначення понять спочатку першого, потім другого рівнів: Хто такий Спартак?; Що собою являє феод?; Яких людей називали рабами?; Хто такі наймані робітники?; Що таке держава?; Що таке клас? і т.д.

Достатньо складним прийомом розумової діяльності є доведення. Складність його реалізації залежить від фактичної і термінологічної обізнаності учнів, тому що саме на її основі учні розуміють значення тезису, володіють необхідними аргументами. Здатність здійснювати певні способи доведення, формулювати висновки залежить від рівня розумового розвитку учнів на певному етапі навчання. Процес формування даного прийому розумової діяльності повинен відбуватися на основі врахування вказаних факторів.

Завершує процес формування основних прийомів розумової діяльності етап їх узагальнення і перенесення на інші теми, предмети, позакласну і позашкільну діяльність. Отже, на даному етапі учні повинні виконувати завдання різного ступеня складності на будь-якому предметному змісті.

Завершує вивчення курсу педагогіки розділ “Теорія виховання”. До складу цієї частини програми увійшли теми, що мають переважно теоретичний характер. Вони розкривають сутність, закономірності, принципи, зміст, методи, форми та напрямки діяльності виховання, їх засвоєння спрямоване, перш за все, на здобуття системи наукових знань, сформованість навичок і вмінь їх логічної обробки.

Контроль результатів засвоєння такого матеріалу здійснюється за допомогою репродуктивних завдань, що вимагають відтворення фактів, уявлень, закономірностей, продуктивних і творчих завдань, що спрямовані на різноманітну, логічну обробку засвоєних знань.