Національний університет “Києво-Могилянська академія”

кафедра культурології

«Школа “Анналів”»

Виконав: Дроздовський Дмитро Ігорович,

студент групи №2 ФГН,

спеціальність: українська мова та література

Перевірив:

Чумаченко Борис Миколайович,

викладач кафедри культурології НаУКМА

Київ – 2004р.

Зміст

1. Нова історична наука – медієвізм школи “Анналів”...................................стор.3

2. Історичні етапи школи “Анналів”................................................................ стор.5

3. Антропологічний емпіризм школи “Анналів”.............................................Стор.7

4. Глобальна концепція історії школи “Анналів”...........................................стор.8

5. Висновок: синкретична медієвізація школи “Анналів” .............................стор.9

6. Список використаної літератури.................................................................стор.11

1. Нова історична наука – медієвізм школи “Анналів”

Школа “Анналів” – явище феноменальне і для багатьох досі незрозуміле. Чим обумовлене виникнення цієї історичної школи, яка продовжує свою медієвістичну роботу і дотепер? Ця школа зробила неабиякий внесок в розвиток культурологічної науки. Для когось їхній метод і досі залишається незрозумілим, хтось прагне його заперечити, хтось стверджує, що їхній метод можна застосувати хіба що для Середньовіччя. В будь-якому разі, я переконаний, ці запитання без відповіді уже свідчать про неабияку вагу школи “Анналів”, їхній вплив на розуміння культури.

Як відомо, сучасні історичні школи і напрямки у своїй більшості відзначаються сильним методологічним опортунізмом. Вони не виробляють власних методів дослідження, а позичають їх готовими із спорідненних ділянок – соціології, антропології, лінґвістики, літературної критики тощо. Рідко колиможна знайти приклад зворотнього впливу, коли представники тої чи іншої гуманітарної чи суспільної дисципліни переймають методику історичного пошуку. Чи не єдиним таким винятком є французька школа “Анналів”, розповіді про яку і присвячено цей реферат. Хоча, напевно, фантом цієї історичної школи вже давно поза межами Франції... Тож, я спробую розкрити феноменальність явища, назва якому – школа “Анналів”.

У цьому рефераті я спробую довести, що школа “Анналів”постала у відповідь на виклик, який кинули історії на початку XX століття суспільні та природничі науки. Їхній бурхливий розвиток і вражаючі уяву відкриття зробили смішними претензії істориків називати своє улюблене заняття наукою. Бо “справжня” наука ґрунтується на аналізі великого масиву явищ, які постійно повторюються, а отже, можуть бути передбачувані [6, 12]. Об’єктом же історичних досліджень є окремі і неповторні факти минулого. Тому за означенням історія навряд чи могла вважатися науковою дисципліною – вона була більше схожа на літературу чи мистецтво. Звичайно, історики могли повторювати на свій захист слова свого патріарха Леопольда фон Ранке, що вони вивчають минуле, “як це було насправді”[6, 23].

Отже, феноменальність у тому, що історики школи “Анналів” врятували честь історії в інший спосіб. Вони змінили уявленняпро те, чим власне є історія. З вивчення поодиноких подій вони перемістили наголос на масові та повторювані явища. Вони спробували встановити зв’язок між історичними процесами, що були віддалені одні від одного як у просторі, так і в часі. На місце нарративу-розповіді, як традиційного способу писання історичних праць, лідери цієї школи поставили проблемно зорієнтовану історію. Замість політичного життя, як традиційного предмета історичного дослідження, вони звернули увагу на інші об’єкти аналізу – суспільство, культуру певні структури щоденності [8, 109-120]. Своєю стратегічною метою вони проголосили створення ''тотальної історі'' – тобто такої історії, яка б охоплювала усі без винятку сторони життя людини, включно з такими незвичними для традиційної історіографії темами, якісторія тіла, одягу, їжі, читання, дитинства, сексуальності, смертіі т.д [7, 51-73]. Атому, що цю мету не можна було осягнути засобами одного лише історичного аналізу, історики школи “Анналів” вдалися до ламання міждисциплінарних перегородок між історією та іншими галузями знання. Змінивши таким чином сам предмет історії, протягом декількох десятиліть вони самі перетворилися з об’єднання інтелектуальних дисидентів у найпрестижнішу академічну школу, належати до якої вважалося за найвищу честь. “Тяжко відшукати сучасного історика, який якщо б і не читав найвідоміші праці Фернана Броделя, Марка Блока та Люсьєна Февра, то принаймні не знав би про їхнє існування та головні ідеї”[6, 18].

Інтелектуальна перемога школи “Анналів” у кінцевому рахунку виявилася досить двозначною. Переживши зміну трьох поколінь, вона розчинилася у стількох різних напрямках і методах дослідження, що зараз важко говорити про її існування як цілісного академічного явища. Хронологічно праці істориків цієї школи тяжіють до Середньовіччя та Ранньомодерного часу (до XIX ст.), тематично – до європейської історії. Приклади історичних праць, які б стосувалися, скажімо, XIX-XX століть чи історії Індії, належать до винятків.

Але найголовнішим є те, що шляхетна мрія засновників школи створити по-справжньому “наукову” історію теж зазнала краху. Історичний досвід XX століття з його двома світовими війнами, тоталітарними режимами, чисельними прикладами геноциду, підірвав віру у можливість раціонального пізнання розвитку суспільства [8, 111-125]. Спроби “сцієнтифікації” історії не припинилися. Однак, поряд з тим, усе більшого поширення набувають постмодерністські погляди, що підривають довіру до теорій (метанарративів) [2, 34]. Межі між історією і міфом, історією і поезією, історією та ідеологією, якщо вони взагалі існують, оголошуються розмитими. Великі історичні синтези вважаються не лише неправомірними з точки зору філософії, але політично підозрілими й морально шкідливими. На цій хвилі спотерігається повернення до нарративу та політичної історії – тобто тих парадиґм, проти яких первісно виступила школа “Анналів”. Але навіть при всій своїй обмеженості й інтелектуальних поразках школа “Анналів” цілковито трансформувала історичну науку. Після цієї трансформації повернення до старої історії стало просто неможливим [6, 31].

І знову повертаюся до початку. Школа “Анналів” – це новий науковий напрямок, який виник у Франції та групувався навколо заснованого М. Блоком і Л. Февром журналу, що виходив під назвою "Аннали" (1929-39), "Аннали соціальної та економічної історії" (1939-41), "Аннали соціальної історії" (1941-45), неперіодичні "Збірники соціальної історії"; "Анали. Економіка. Суспільство" (1945-94); з 1994 "Аннали. Історія, соціальні науки". Суть "коперниканської революції", як назвали виникнення школи "Анналів" прихильники цього напрямку, полягала у заміні класичної "історії-оповідання" "історією-проблемою". Це така собі спроба відтворити "тотальну" історію, тобто історію, що описує всі існуючі в суспільстві зв'язки – економічні, соціальні, культурні тощо [7, 60-73].