- •1.Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язкипорівняльної педагогіки
- •3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •5. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •6. Якісні зміни соціального попиту на освіту
- •7 Політичні чинники розвитку освіти
- •8. Інтеграція в галузі освіти
- •9. Орієнтація на неперервну освіту
- •10. Проблема демократизації освіти
- •12. Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу
- •14. Тенденції розвитку системи дошкільного виховання
- •15. Особливості реформаційних процесів на етапі початкового навчання
- •16. Середня освіта: сучасний стан та перспективи розвитку
- •17. Основні напрями розвитку системи професійної освіти
- •18. Тенденції розвитку системи вищої освіти
- •26. Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем
- •27. Місце та роль приватних загальноосвітніх закладів в сучасних освітніх системах
- •28. Провідні напрями та стратегії педагогічної освіти
- •10. Освіта дорослих
- •30. Шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •31. Професійна орієнтація учнів
- •32. Гуманізація навчального процесу як шлях підвищення його ефективності
- •33. Провідні критерії диференціації навчання у зарубіжній школі
- •34. Особливості диференціації навчального процесу у школах сша, Великобританії, фрн, Франції, Японії, України
- •2.А. Особливості диференціації навчального процесу в школах сша
- •2.Б. Особливості диференціації навчання у школах Великобританії
- •2. В. Особливості диференціації навчального процесу в школах фрн
- •2.Г. Особливості диференціації навчального процесуу школах Франції
- •2.Д. Особливості диференціації навчального процесу у школах Японії
- •2. Е. Особливості диференціації навчального процесу в школах Україні
- •35. Стандарти в централізованих та децентралізованих освітніх системах
- •36. Характеристика моделей європейської школи п'ять освітніх моделей масової західної школи.
- •37. Основні причини виникнення та функції альтернативних шкіл
- •38. Розвиток альтернативних шкіл на рубежі хіх-хх століть та у 20-30-х роках XX століття
- •Вальдорфські школи
- •В) Альтернативні середні школи 20-30-х років
- •39. Альтернативні школи другої половини XX століття
- •40. Сучасні альтернативні школи в Україні і Росії
- •41. Комп'ютеризація навчання
- •42. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •43. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •44. Особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •45. Виховання дисциплінованості
- •46. Полікультурне виховання
- •47. Екологічне виховання
- •Трудове виховання
- •48. Фізичне виховання
- •49. Самоврядування школярів
- •50. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти
45. Виховання дисциплінованості
Загальна характеристика проблеми. Проблема дисципліни торкнулася шкіл майже всіх країн. Так, у США дані регулярних опитувань Геллапа вказують на те, що впродовж багатьох років учителі і батьки вважають найважливішою проблемою у школі низький рівень дисципліни; в Японії, де здавна існує культ учителя, громадськість також висловлює велику занепокоєність рівнем дисципліни у школі; в Росії у великих містах школа стає кримінально небезпечним закладом, кожний десятий правопорушник — підліток.
Для досягнення дисципліни і формування відповідної поведінки учнів школи докладають зусиль у двох напрямах.
Перший — розроблення правил на рівні школи або дотримання затверджених урядом, які мають виконувати школярі, а також покарання за їх порушення.
Важливим дисциплінарним чинником у багатьох країнах Азії і приватних школах Заходу є наявність в учнів шкільної форми.
Правилами передбачено різні покарання за порушення норм поведінки. Однак фізичні покарання дітей у сім'ї — явище повсякденне, особливо у більшості західних країн. Найпоширеніший вид покарання за порушення шкільних правил, який століттями застосовувався в усіх народів і називався «поставити в куток», тепер іменується «тайм-аут». Сутність його — в ізоляції дитини, яка порушила правила, від однолітків та їхньої діяльності на певний час.
Другий напрям — формування в дітей навичок самодисципліни. Він розглядає людину як соціальну істоту, яка реагує на зовнішні подразники, і стверджує, що на поведінку дитини найсильніше впливають не покарання, а позитивні підкріплення (нагорода, похвала, вербальне схвалення).Послідовники Б. Скіннера розробили систему заохочень як матеріальних, так і вербальних, які мають закріплювати у дитини позитивні зразки поведінки.
Роль учителя. Успішна діяльність школи неможлива без дисципліни учнів. Однак вона не може бути забезпечена лише покараннями і заохоченнями. Рівень дисципліни залежить від педагогічної майстерності вчителя, володіння ним різноманітними дидактичними технологіями, а також його вмінням мотивувати дії дітей, викликати в них інтерес до навчальної діяльності.
46. Полікультурне виховання
Поряд з інтернаціональним вихованням великого значення набуває полікультурне виховання — врахування культурних і виховних інтересів національних та етнічних меншин.
Полікультурне виховання наголошує на взаємозв'язку культур, одна з яких домінує.
На відміну від інтернаціонального виховання, полікультурне передбачає:
• освоєння культурно-освітніх цінностей;
• взаємодію різних культур у плюралістичному культурному середовищі;
• адаптацію до інших культурних цінностей.
У полікультурному вихованні, як і в інтернаціональному, врахування етнічних і національних особливостей є важливішим.
Головне завдання полікультурного виховання — усувати суперечності між системами і нормами виховання домінуючих націй, з одного боку, і етнічних меншин — з другого боку. Воно припускає адаптацію етнічних груп одна до одної та відмову етнічної більшості від культурної монополії.
Проблема полікультурного виховання в різних країнах. У США проблема полікультурного виховання нерозривно пов'язана з проблемою загальнонаціональної культурної інтеграції різних етнічних груп населення. Виховання має спрямовуватися на формування американської нації й одночасно забезпечувати культурно-освітні інтереси малих етнічних груп, насамперед афроамериканців.
Японія — гомогенна в етнічному відношенні країна, проте полікультурне виховання необхідне й тут. Наприклад:
• на острові Хоккайдо проживає близько 20 тис. айнів;
• у великих містах наявні китайські квартали ( «чайна-тауни» );
• у країні проживають сотні тисяч корейців;
• останнім часом прибувають вихідці з країн Азії, Європи та США.
У Росії полікультурне виховання розглядається як альтернатива інтернаціональному соціалістичному вихованню, яке формувало особистість поза національною культурою. У сучасній Росії полікультурне виховання — це інтегративно-плюралістичний процес, що ґрунтується на трьох основних джерелах: російському, національному (неросійському), загальнолюдському.
З урахуванням цього підкреслювалася необхідність існування безлічі національних шкіл, які, з одного боку, забезпечують єдиний державний стандарт виховання й освіти; з іншого — залучають до національної (етнічної) культурної традиції.